Як російський фактор впливає на постачання зброї Україні

Північна і Південна Корея у фокусі російсько-української війни очікувано й очевидно перебувають по різні боки історії.

Двоє з одного окопу

Пхеньян відкрито став на бік Росії, визнавши “незалежність” так званих Л/ДНР, і помітно зблизився з нею. А у відповідь на рішення країн Заходу надати Україні танки та інші види важкої зброї впливова сестра Кім Чен Ина пообіцяла, що вони “будуть стояти в одному окопі разом із армією й народом Росії”. І, хоч цей вислів більше несе глибоке пропагандистське забарвлення, крім дипломатичної підтримки, ще одним пунктом співпраці між двома країнами може бути військова: Північна Корея має запаси зброї, необхідні РФ, а сама потребує фінансових надходжень для ослабленої жорсткими санкціями та дворічною самоізоляцією економіки.

Американська розвідка неодноразово відзначала вірогідність поставок КНДР зброї до Росії, зокрема артилерійської та ракет. Координатор зі стратегічної комунікації Ради національної безпеки США Джон Кірбі повідомив, що Північна Корея намагається приховати сліди постачання через країни Близького Сходу та Північної Африки. Поки що немає прямого підтвердження передачі озброєння ПВК “Вагнер” та російським військовим, а сам Пхеньян категорично заперечує цю інформацію. Проте країна має тривалий досвід продажу зброї в обхід санкцій та всебічного ембарго на імпорт і експорт зброї, накладеного Радою Безпеки ООН, а помітна активізація взаємодії РФ—КНДР під час війни дає підстави сприймати цю інформацію серйозно.

На відміну від закупівлі зброї, про наміри залучити корейців до відбудови незаконно окупованих українських територій російська сторона почала говорити ще влітку. На початку цього місяця видання Daily NK, посилаючись на свої джерела, повідомило про відбір першої групи робітників з лав військових та працівників громадської безпеки — приблизно від 300 до 500 осіб, яких планується відправити на окуповані території. За даними видання, основна угода між КНДР і РФ виключає участь вибраного персоналу у військовому конфлікті, а відправка працівників гальмується через загострення ситуації на фронті.

Правда, щойно перші північнокорейські громадяни ступлять на окуповані території, цю інформацію важко буде приховати як від України, так і від її партнерів. У будь-якому випадку це стане порушенням прийнятої у 2017 році резолюції Ради Безпеки ООН, яка заборонила використання північнокорейської робочої сили. Втім, Росія може перекласти юридичну частину цієї співпраці на самопроголошені “ЛДНР”, із якими КНДР встановила дипломатичні відносини, а розгляд цього питання в ООН та накладання додаткових санкцій — традиційно заветувати.

Загалом же нинішня ситуація принесла Північній Кореї чимало козирів. Обдаровуючи РФ дипломатичними реверансами, вона натомість має не тільки підтримку в Раді Безпеки ООН, а й спільника з обходу санкційних обмежень: тепер РФ сама не проти скористатися напрацьованим шляхом досвідчених КНДР та Ірану. Крім того, погіршення російсько-американських та китайсько-американських відносин зміцнює становище режиму Кіма: КНР і РФ заплющують очі на його провокації (за минулий рік країна здійснила рекордну кількість ракетних пусків, включно з міжконтинентальними ракетами), а приклад російського ядерного шантажу нівелює будь-які аргументи міжнародної спільноти у спробах переконати Пхеньян відмовитися від ядерної зброї.

Читайте також: Південна Корея допоможе Україна відновити пошкоджені енергетичні об’єкти

Зброя обмеженого маршруту

На противагу Півночі, Південна Корея стоїть пліч-о-пліч із тими державами, котрі підтримують Україну. В перші дні російської агресії країна приєдналася до західних санкцій проти Росії та експортного контролю над стратегічними товарами, внаслідок чого потрапила до списку “недружніх країн” РФ, і надала Україні різного роду допомоги на 100 млн дол.

Проте, як визнав міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба в недавньому інтерв′ю ВВС: “З усіх країн Заходу Південна Корея для мене трохи несподівано виявилася найскладнішим випадком. Але ми надзвичайно позитивно налаштовані, роль Кореї стає більш конструктивною”.

Річ у тому, що Південна Корея на сьогодні є одним із найбільших експортерів зброї у світі. Російсько-українська війна привернула до корейських виробників зброї ще більше уваги. За даними Стокгольмського міжнародного інституту досліджень проблем миру, торік країна значно наростила експортні контракти — до 17 млрд дол. (що стало її особистим рекордом, порівняно з 7 млрд дол. у 2021 році) завдяки безпрецедентному продажу корейської військової техніки Польщі, а також важливим контрактам із Єгиптом, Саудівською Аравією, Австралією. Південнокорейські виробники мають широку лінійку якісної військової продукції, добрі гарантії та післяпродажний сервіс, а також не ставлять умов і обмежень на використання своєї продукції. При цьому Сеул не погоджується продавати зброю Україні…

Президент Південної Кореї Юн Сук Йоль неодноразово підкреслював, що корейські закони, а також внутрішня суспільна думка ускладнюють продаж зброї Києву. Офіційною підставою для відмови слугує закон про зовнішню торгівлю Республіки Корея, в якому зазначається, що експорт товарів з країни може бути використаний тільки в “мирних цілях” і “не повинен впливати на міжнародний мир, підтримку безпеки та національну безпеку”. Задля справедливості слід зазначити, що такі обмеження не завадили РК експортувати зброю до Саудівської Аравії, яка бере участь у військовому конфлікті в Ємені.

Читайте також: Президент Південної Кореї відвідав ОАЕ та запропонував зброю — AP

Щоб відправити зброю в Україну, президент має внести поправки до закону, але в парламенті країни більшість контролює опозиційна президентові Демократична партія, яка виступає за збереження добрих відносин із РФ. Відтак у в південнокорейському політичному таборі точаться чималі дебати стосовно того, як має поводитися уряд, аби його позиція не сприймалася як антиросійська.

Побоювання розгнівати Москву пов′язані з двома аспектами: по-перше — цим прагнуть уникнути її подальшого зближення з КНДР (що, власне, й так відбулося) та передачі Пхеньянові передових російських військових технологій; по-друге — в Сеулі все ще жива віра в роль Москви у зміцненні стабільності на Корейському півострові (що дуже сумнівно). Хоча направду на сьогодні головним безпековим гарантом Сеула виступають США, а запорукою стабільності є саме американо-корейський альянс.

Такий політичний розкол спричиняє низку суперечностей у поведінці Південної Кореї. Під час звернення президента Зеленського до Національної асамблеї РК у квітні минулого року ліві сили організували дебати на тему російсько-української війни, на яких деякі маститі корейські професори ретранслювали наративи російської пропаганди. Виступ Зеленського відбувався перед помітно порожньою залою, — його слухали тільки 60 із 300 депутатів, решта віддали перевагу сумнівним дебатам. Відсутнім був навіть спікер Національних зборів Пак Бьон Сиг. Він дивився промову окремо зі свого офісу, хоча його присутність у залі була б ознакою підтримки, насамперед — українського народу.

Правда, в корейському суспільстві настрої переважно на боці українців, оскільки у пам′яті корейців досі живуть спогади про кровопролитну війну 1950—1953 років. Але проблема в іншому. Події в Україні мають як гуманітарний аспект, якому готові співпереживати корейці, так і географічний та економічний. Географічно — Україна далеко, економічно — Південна Корея зіштовхнулася зі зростанням інфляції, збільшенням витрат на енергоносії, яке вже призвело до трьох внутрішніх підвищень цін на електроенергію у 2022 році та додаткового, рекордного підвищення на 9,5% з 1 січня нинішнього року, а також другого торговельного дефіциту в цьому столітті. Саме тому корейські компанії не поспішають розривати відносини з Росією в тих чутливих сферах, які РК боїться втратити (як, наприклад, співпраця в рибній промисловості, постачання бітумного вугілля, важливого в будівельній галузі, деревини тощо). І це ще один із факторів, який грає на боці Москви.

Між молотом і ковадлом

Росія утрималася від запровадження обмежень проти РК у відповідь на підтримку країною американських та європейських санкцій, але під час засідання клубу “Валдай” у жовтні Путін пригрозив Південній Кореї погіршенням відносин, якщо вона постачатиме Україні зброю.

Президент Юн Сук Йоль у відповідь підкреслив, що Сеул досі не відправляв зброю Україні, але, взагалі-то, постачання зброї — це суверенне право Південної Кореї.

Хоча президент Юн і опинився в непростій ситуації, однак під тиском США та їхніх союзників висловив відкритість до більшої кількості військових угод із американцями та поповнення запасів союзників, які допомагають Україні.

Читайте також: США готові застосувати ядерну зброю для захисту Південної Кореї — DW

На початку листопада журналісти американського видання Wall Street Journal повідомили, що США готуються закупити в Південної Кореї 100 тисяч 155-міліметрових артилерійських снарядів. Проте в Сеулі наголосили: зброю закуповують США і будуть її кінцевим користувачем, — знімаючи з себе відповідальність за її подальшу передачу Києву. З іншого боку, контракти з Польщею на постачання танків, літаків, гаубиць, реактивних систем залпового вогню, вочевидь, передбачають, що частина цієї зброї потрапить до України. Також, за даними моїх джерел, є напрацювання стосовно передачі надлишкового озброєння з Південної Кореї через інші країни. Досі в південнокорейських поставках до України фігурувала тільки нелетальна зброя — каски, бронежилети, протигази, ковдри тощо.

На сьогодні постачання зброї для Південної Кореї має насамперед глибокий політичний підтекст, тому реалізовуватиметься з участю й за особливого сприяння США, НАТО (генсекретар Столтенберг недавно побував у Сеулі з цією місією) та інших партнерів за форматом “Рамштайн”. Дії Сеулу зв′язані не тільки РФ, а й КНДР та Китаєм. Останні розглядають допомогу Україні в рамках активізації співпраці Південної Кореї зі США та НАТО, що створює додаткову напругу у відносинах із ними, чого Південна Корея намагається уникнути. Ця скутість значно стримує корейську владу у кроках, які б дозволили їй відігравати активнішу роль у вирішенні глобальних міжнародних проблем, а також викликає нерозуміння з боку партнерів. Проте важливо, що навіть у таких умовах, коли двері поки що зачинені, знайшовся вихід через вікно, а це вже — певний крок. 

Наталія БУТИРСЬКА, експерт з питань Східної Азії, магістр зовнішньої політики