Всі 25 років української незалежності наші політики невпинно говорять про реформи, але темпи впровадження справжніх змін в життя безнадійно відстають від темпів балаканини. А все тому, що політики надто бояться хоч чимось образити електорат, при чому геть увесь, а цей самий електорат надто легко сприймає усі жахалки, якими його годують політики, і коло замикається. В підсумку виходить так, що політики постійно підживлюють в людях усіма облаяні патерналізм, любов до популізму, страх перед будь-якими змінами та готовність продавати власний голос, аби потім, маніпулюючи цими якостями залишитися у владі.
Звісно, все не настільки категорично і якісь позитивні зміни в країні нехай і повільно, але впроваджуються, тим не менше загальний тренд тупцювання на місці все ж таки переважає.
Яскравим прикладом того, як політики стають заручниками іраціонального народного страху, який самі ж людям і навіяли, є багаторічна історія з мораторієм на продаж земель сільськогосподарського призначення, що тягнеться щонайменше уже 15 років. В останні дні ця тема знову стала провідною в політичному дискурсі, зусиллями головних парламентських популістів — Юлії Тимошенко та Олега Ляшка.
Історія питання
В більш-менш схожому на нинішній вигляд мораторій на продаж сільгоспземель діє в Україні з 2001 року і від самого свого народження розглядався виключно як тимчасовий захід, аби підготувати необхідні закони. Як бачимо, тимчасовість затягнулася аж до сьогодні і говорити про швидке скасування мораторію наразі не доводиться.
Спочатку мораторій планувалося скасувати з 1 січня 2002 року, потім його було подовжено до 1 січня 2005-го, але саме тоді відбувалися президентські вибори, супроводжувані першим Помаранчевим майданом, і парламентарі відклали це питання до початку 2007-го, а потім і до 2011-го. В 2011 році нарешті ухвалили закон про Державний земельний кадастр, але через відсутність закону про ринок землі мораторій знову подовжили, тепер до 2013 року. За рік процедура повторилася — мораторій подовжили до 1 січня 2016-го, а за 100 днів до цієї дати, знову ж таки через неготовність законодавства, скасування мораторію відтермінували до 1 січня 2017 року. Наразі історія повторюється знову і все йде до того, що мораторій продовжать ще щонайменше на рік.
Здавалося, якщо не 15 років тому, то хоча б зараз можна було б врешті підготувати необхідні законопроекти та запустити ринок сільгоспземлі, на чому до речі уже давно наполягає Міжнародний валютний фонд. Але за цей час переважно технічне питання зусиллями наших політиків перетворилося на іраціональний жах та предмет для політичних спекуляцій. Кожного разу з наближенням часу скасування мораторію ми чуємо приблизно одне й те саме — якщо завтра мораторій буде скасовано, головне багатство України, її землю, буде розпродано за безцінь іноземцям, кланам, олігархам, магнатам, корпораціям (потрібне підкреслити) і багатостраждальний український народ опиниться десь під тином без штанів та шматка сала, і українське село остаточно вимре.
Свідки аграрного Армагеддону
І сьогодні від Юлії Тимошенко та Олега Ляшка ми чуємо рівно те саме. Особливо яскраво уявний земельний Армагеддон описав днями з трибуни Верховної Ради Олег Ляшко, який заради палкої промови згадав шкільний курс української літератури: “Землю хочуть розпродати ті, хто не знають української історії, українських класиків. Для людей земля завжди була не лише товаром. Згадайте українських класиків: “Брат на брата за межу йдуть із топором”. Згадайте іншого класика: “Чия земля? — Калитчина. Чия земля? — Калитчина!!!. Якщо запровадять ринок земель, прийде не інвестор, а грабіжник з великої дороги, який забере в бідних людей землю, а селяни будуть голодними, холодними і батраками”.
Колежанка Ляшка на популістичній ниві Юлія Тимошенко пішла значно далі красивих епитетів. Вона ініціювала всеукраїнський референдум з питання заборони ринку землі, посилаючись майже на ті самі аргументи та загальний переляк аграріїв. Цю свою ініціативу Юлія Володимирівна посилила навіть пробними аграрними “майданчиками” в райцентрах.
І тут міф про аграрний Армагеддон, що спіткає Україну в разі скасування мораторію на продаж землі працює уже на популістів, адже ця страшилка, що систематично повторюється протягом 15 років з екранів телевізорів, укорінилася в мізках селян (та й не лише селян) на рівні ірраціонального страху. При цьому чітких аргументів на корись правдивості катастрофічної версії скасування мораторію ні з чиїх вуст не звучить. Так, в Україні трапляються випадки рейдерства в агросекторі, на яких наголошує Тимошенко, але рейдерства ніяк не менше і в інших галузях, не пов'язаних з землею. Тим не менше ні кому не спадає на думку вимагати мораторію на продаж будь-яких підприємств чи взагалі скасування права власності “на засоби виробництва”. Так, гіпотетичний ринок землі в Україні і досі не внормований, але що окрім ірраціональних страхів заважає сісти і написати, обговорити та запровадити потрібні закони?
І було б півбіди, якби на цій темі спекулювали лише Тимошенко з Ляшком. До їхнього політичного стилю всі уже більш-менш звикли і їхній популізм сприймається як належне. Щойно Юлія Володимирівна започаткувала свою нинішню мораторійну кампанію, як виявилося, що ірраціональна жахалка цілком ефективно діє і на коаліційних нардепів з “Народного фронту” та БПП, які позиціонують себе непопулістами та реформаторами. Спочатку спікер Парубій, а за ним і лідер фракції “фронтовиків” Бурбак, і один з очільників БПП Березенко синхронно заявили про підтримку ідеї подовження мораторію. Звісно, таким ходом коаліціанти вибили у Тимошенко, що розгорнула на темі землі бурхливу діяльність, ґрунт з під ніг, зробивши безглуздою і ідею про референдум і фермерські майданчики, але ж про які реформи може йти мова, коли перший-ліпший популіст, озброєний штучно спровокованим “народним обуренням”, здатен спинити будь-яке починання.
Єдиний хто більш-менш адекватно відреагував на всю цю істерику став Кабінет міністрів, який, не став ховати голову в пісок і, не відмовляючись від ідеї таки запустити ринок землі, спробував принаймні заспокоїти людей. Зокрема, прем'єр Володимир Гройсман пообіцяв, що без обговорення ринок земель запускати ніхто не буде, і питання зараз полягає не в тому, можна чи не можна дозволяти продаж земель взагалі, а в тому, щоб обрати найбільш ефективну саме для України модель земельного ринку. Тим не менше, міністр аграрної політики Тарас Кутовий зі свого боку не втримався і продовжив пісню БПП та НФ про необхідність продовження мораторію.
Українська політкоректність, що викликає реформофобію
Випадок з мораторієм на продаж сільгоспземель тут аж ніяк не унікальний. Кожна більша чи менша реформа викликає спротив певної частини населення. В цьому переліку і реформа медицини, і освітні нововведення, і навіть введення біометричних паспортів. І це невдоволення не завжди пов'язане з реальними утисками інтересів. Часто-густо українці бояться будь-яких змін, мовляв не чіпайте нічого аби усе геть не розвалилося. І наші політики не гребують користатися цими страхами, вирішуючи свої локальні політичні задачі, чим допомагають вкоріненню цих страхів та їх культивуванню. Іноді складається враження, що єдине, чим переймаються наші законодавці — нікого, не дай Боже, не образити, що б це не відбилося на їхніх рейтингах. Але це не заважає їм називатися реформаторами та покращувачами життя. От тільки впровадити якусь реформу, не зачепивши хоча б чиїхось інтересів та не ризикуючи власним рейтингом, аж ніяк неможливо.
Не так давно в Україні багато говорили про потребу в технократах, але законодавчий орган, без участі якого жодна реформа неможлива, складатися з технократів не може апріорі. Верховна Рада була і буде місцем для політиків, а не технократів, а вони надто хочуть сподобатися усім і одразу, що гальмуватиме якщо не всі реформи то дуже велику частину з них. Аби розірвати це зачароване коло депутатам потрібно наважитися на відчайдушний крок самозречення — припинити бути політиками. І це не так фантастично, як здається. До найближчих виборів ще два роки, то ж цілком можна забути про рейтинги, хоча б на цей час.
Тарас КЛОЧКО
