Такий висновок доводиться  робити після  вивчення колективного Звернення основних підприємств галузі до чиновників Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі  та офіційних висновків ДП “УКРПРОМЗОВНІШЕКСПЕРТИЗА” стосовно потенційно вкрай негативного впливу можливого  запровадження ввізного мита проти імпорту сталевої катанки на стійкість сектору металообробки, макроекономічні показники та національні інтереси України (обидва документа є у розпорядженні редакції).

Але — про все по порядку.

Звісно, кожна компанія і кожен підприємець постійно думає над тим, як зберегти та розвинути свій бізнес. Це — нормально. Та й рецепти загалом добре відомі — зменшення собівартості продукції, оптимізація управлінських рішень, пошуки нових ринків збуту, забезпечення своїх потреб надійними джерелами енергії тощо.

Але є й такі компанії, що намагаються вирішити свої проблеми  іншим шляхом, із залученням передусім бюрократичних механізмів, не зважаючи на загальні негативні наслідки для економіки в цілому.

Наприклад, компанія “АрселорМіттал Кривий Ріг” (далі — АМКР) ініціювала введення Україною мита у розмірі 25% на імпорт арматури та катанки, щоб “захистити українських виробників” (які про такий захист не просили, навіть — навпаки). Зрозуміти логіку компанії можна — вона побоюється втратити фактичну монополію на українському ринку із невиправдано завищеними цінами реалізації. Зрозуміти — можна, а ось виправдати — навряд чи.

За зверненням АМКР у березні 2026 року Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі (МКМТ) порушила антидемпінгове розслідування щодо імпорту в Україну сталевих прутків та кутиків із Туреччини. На черзі, ймовірно, імпорт з Китаю.

Враховуючи, що АМКР є фактично монополістом в Україні  з виробництва катанки (тільки вона виробляє її у широкому асортименті для використання як базової сировини для усіх видів метизної продукції), саме вона (де-факто тільки вона!) може отримати суттєві дивіденди від такого рішення. І тільки — за рахунок інших.

Почавши процедури, МКМТ вирішила, що постачання прутків із Туреччини в Україну могло здійснюватися за демпінговими цінами, а обсяги такого імпорту не можуть вважатися незначними. Хоча за висновками дослідження, проведеного “Укрпромзовнішекспертизою”, у 2025 році імпорт катанки становив 38,6 тис. т. При внутрішньому виробництві катанки у 663 тис. т минулого року цей обсяг (5,8 % від загального) навряд чи можна назвати значним.

Слід взяти до уваги, що, АМКР, схоже, не обходить доля суміжників. Нагадаємо ще раз, що катанка є ключовою сировиною для виробників металевої продукції (її вага у собівартості виробництва становить 80%). А АМКР ініціативу щодо ввізного мита супроводжує ще й значним підвищенням внутрішніх цін  — на $50 за метричну тонну — без детального обґрунтування (що було б абсолютно неможливо за наявності конкурентного імпорту).

Наразі українські переробники катанки уже платять на $34-123 дорожче за ціни, що є на світовому ринку. Хоча відомо, що сама АМКР експортує прутки в Європу за цінами, значно нижчими за ті, що встановлює на внутрішньому ринку.

Тож виникає два закономірних питання. Якщо компанія вважає економічно вигідним експорт за нижчими цінами, то чому продажі в Україні за вищими цінами вона вважає нерентабельними? І чому саме імпорт є головною перешкодою для її процвітання?

Виглядає так, що АМКР намагається утримати монопольно високі ціни на внутрішньому ринку з метою компенсувати втрати, викликані чинниками, що зовсім не пов’язані з імпортом. Так, у численних публікаціях згадуються характерні для багатьох підприємств проблеми: складна енергетична ситуація, логістичні проблеми, залізничні тарифи, нестача кадрів. А про те, що саме імпорт є перешкодою до нормальної роботи АМКР, згадок немає.

Боротьба з імпортом пояснюється тим, що в Україні усього два постачальника сталевої катанки (іншим є ТОВ “Метінвест СМЦ”, який сам її не виготовляє) і виробники металевої продукції стоять перед альтернативою: купувати імпортну сировину, або значно дорожчу вітчизняну. А між тим, імпорт уже суттєво скоротився. У 2021 році він становив 73,5 тис. т.

Звичайно, дії АМКР проти імпорту та підвищення виробником цін викликали серйозне занепокоєння у покупців цього напівфабрикату. Троє з них — ПрАТ “Стальканат”, ТОВ “Дніпрометиз ТАС” та ТОВ “ТІМ-Метиз” — звернулися до МКМТ з логічним проханням: перед можливим розглядом запровадження будь-яких обмежень щодо імпорту катанки провести розширені консультації за участі всіх зацікавлених сторін.

Автори звернення слушно вказують на те, що намагання запровадити обмеження імпорту є нічим іншим, як спробою монополізувати внутрішній ринок, поставити монопольно високі ціни для українських споживачів та перекласти на них наслідки впливу негативних факторів, що не мають жодного відношення до імпорту. Такий підхід є категорично невірним, адже підприємства метизної галузі стикаються з тими самими викликами, що й виробники прутків: дорога і нестабільна електроенергія, ускладнена логістика, проблеми з кадрами, втрата експортних ринків тощо. Крім того, це дуже недалекоглядно для самого Арселора — банкрутство основних покупців нічим компанії не допоможе. Проте Україні втратить цілу галузь.

Тож ввізним митом АМКР намагається вирішити свої проблеми за рахунок споживачів, які будуть змушені купувати його продукцію за будь-якими цінами, довільно встановленими монополістом. Адже імпорту фактично не залишиться — 25% мито стане тим шлагбаумом, “перескочити” через який іноземним постачальникам буде важко. А дехто взагалі вважатиме це недоцільним.

Між тим, застосування заходів з обмеження імпорту матиме вкрай негативні наслідки для метизної галузі. Аж до повної втрати власного виробництва. У свою чергу, це матиме не лише фінансовий вимір. Якщо внутрішнього виробництва зазначеної продукції не буде, це призведе до критичної залежності від імпорту кінцевих виробів з високою доданою вартістю (а не сировини), що є небезпечним через часті блокади кордонів; втрати оперативності, оскільки внутрішній виробник здатен швидко адаптувати параметри продукції під потреби вітчизняної економіки, тоді як імпортна логістика займає тижні; втрати специфічних виробничих компетенцій та кваліфікованого персоналу, бюджетних втрат у вигляді здорожчення закупівлі товарів метизної групи. Також негативний вплив буде здійснюватися й на інші суміжні галузі: захист енергетичних об’єктів, відновлення мостів та дорожньої інфраструктури. Звісно, немає жодного домогосподарства, у якому б не було цвяхів, сітки, болтів, монтажних елементів та багато іншого.

Видається, що закриттям ринку АМКР намагається вирішити ще одну свою проблему — отримати конкурентні переваги без технологічного переоснащення виробництв у відповідності до європейських норм. Тільки за останній час компанія оголосила про зупинку цеху з прокату гарячих сталевих зливків та закриття ливарно-механічного заводу, що входить до структури підприємства та є одним із найбільших допоміжних виробництв металургійного комбінату. Не в останню чергу це пояснюється запровадження Єврокомісією механізму прикордонного вуглецевого коригування СВАМ (Carbon Border Adjustment Mechanism). Так зване “вуглецеве мито” застосовується до компаній, що експортують в ЄС електроенергію, залізо та сталь, добрива, цемент, алюміній. Тобто, це мито стосуватиметься найбільших українських експортерів. Щоправда, за 2026 рік мито буде збиратися у 2027 році. Але за все вироблене і поставлене до ЄС у цьому році доведеться платити. Тож українським металургам треба впроваджувати декарбонізацію уже зараз.

Безперечно, вітчизняних виробників треба захищати. Але робити це треба розумно, враховуючи інтереси усіх учасників ринку, а не одного монополіста, ведучи прямий і відвертий діалог з усіма зацікавленими сторонами. Адже не весь імпорт, навіть якщо він постачається за цінами, нижчими від тих, за якими проводять операції внутрішні виробники, є шкідливим.

Міжвідомча комісія має уважно поставитися до позиції виробників металевих виробів і детально, по кожному коду Українського класифікатору товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД), проаналізувати ситуацію. Зокрема, взяти до уваги, що значні різновиди прутків в країні не виробляються зовсім, або не у потрібній кількості чи не мають необхідної якості. Якщо будуть застосовані обмежувальні заходи щодо імпорту, метизна галузь ризикує залишитися без стратегічно важливої сировини.

Ще раз наголошуємо: штучно захищаючи єдиного вітчизняного виробника катанки, не можна ставити під удар багатьох інших, тих, хто використовує у своєму виробничому циклі цю сировину. Мито поставить їх в абсолютну залежність від монополіста. Це прирікає метизну галузь на падіння з усіма негативними наслідками для держави, підприємств і, це головне, — людей, які працюють у ній.

Держава не може собі дозволити підштовхувати події до такого катастрофічного розвитку і, сподіваємось, дослухається до позиції виробників металевої продукції.