Європа долає монополізм “Газпрому”?

Розробка концепції розвитку енергетичного сектора ЄС та її наповнення конкретними проектами останнім часом перетворилися в один із найважливіших напрямів роботи головних інституцій Євросоюзу.

Саме цій темі присвячене засідання Європейської ради, яке в офіційних колах Брюсселя отримало неофіційну назву “Енергетичний саміт ЄС”. Ця подія, запланована на 4 лютого, може стати знаковим явищем для Євросоюзу.

Для Брюсселя настає визначальний момент, коли необхідно ухвалювати доленосні рішення щодо інвестування в масштабні проекти, спрямовані на диверсифікацію енергопостачання, розвиток внутрішньої інфраструктури, розробку концепції взаємодії між країнами ЄС в енергетичній галузі.

Не менш важливим цей історичний етап є і для України, яка нині відіграє одну з ключових ролей у транспортуванні газу в країни Європейського Союзу.

Брак єдності

Як стало відомо з офіційних джерел, найбільша увага Європейської ради зосереджується на необхідності подальших дій щодо формування внутрішнього енергетичного ринку ЄС до 2014 року, розвитку інфраструктури, залучення інноваційних рішень для використання поновлюваних джерел енергії.

Не менш важливим є також питання безпеки енергопостачання.

Проведення такої зустрічі на рівні глав держав та урядів країн-членів ЄС спрямоване, передусім, на пошук консолідованих рішень з проблемних питань.

На переконання багатьох експертів, саме відсутність спільної позиції заважає Євросоюзу втілити концепцію єдиної енергетичної політики та позбавитися залежності від імпортних енергоносіїв, зокрема, від монополії “Газпрому”.

Варто зауважити, що в цьому криється і головна причина “розпорошення сил” європейського співтовариства навколо важливого для ЄС проекту “Набукко” — починаючи від пошуку інвестицій на розбудову газопроводу і завершуючи переговорами з потенційними постачальниками блакитного палива.

Утім, останні кроки офіційного Брюсселя в цьому напрямі засвідчили серйозність намірів ЄС. Йдеться про безпрецедентний візит глави Єврокомісії Жозе Мануеля Баррозу та комісара ЄС з питань енергетики Гюнтера Еттінгера до Азербайджану й Туркменістану, який відбувся у січні 2011 року.

У зв'язку з цим віце-президент Єврокомісії Марош Шевкович зазначив, що досягнуті в Баку й Ашгабаті домовленості потребують “глибоких обговорень”, оскільки йдеться про зовнішній вимір енергетичної політики та безпеки ЄС.

Крім того, важливим зрушенням можна назвати зустріч напередодні саміту глав урядів кількох країн Євросоюзу, які мають визначити свою участь у проекті газового коридору Північ-Південь.

Цей проект покликаний зменшити залежність, насамперед, східних країн ЄС, які на 70-100% залежні від постачань російського газу — Польщі, Словаччини, Угорщини, Болгарії та деяких балканських держав.

Інтереси Євросоюзу

Візит Жозе Баррозу і Гюнтера Еттінгера до країн каспійського регіону став реакцією на “позитивні сигнали Туркменістану” щодо постачання газу для “Набукко” та на останній запит Азербайджану щодо роз'яснення комерційних умов цього проекту, стверджує експерт The Jamestown Foundation Володимир Сокор.

На його думку, для Євросоюзу дуже важливо саме зараз визначити позицію цих країн щодо готовності наповнювати газопровід, оскільки конкретні інвестиційні рішення з “Набукко” мають бути ухвалені вже у першій половині 2011 року.

Результатом переговорів у Баку стало підписання президентом Єврокомісії Жозе Баррозу і главою Азербайджану Ільхамом Алієвим спільної декларації з постачання газу до Європи.

Азербайджанська сторона взяла на себе зобов'язання довгострокових поставок “суттєвих обсягів” газу до ЄС. Єврокомісія, зі свого боку, готова відкрити для азербайджанського газу доступ на європейський ринок.

Не менш важливою була й туркменська частина візиту європейських чиновників. Під час розмови з президентом Гурбангули Бердимухамедовим глава Єврокомісії запевнив, що ЄС готовий купувати туркменський газ на кордоні та пропонує свої можливості для розвитку і розробки родовищ.

На зустрічах у Баку та Ашгабаті йшлося про наповнення “Південного коридору”, який охоплює газотранспортні проекти “Набукко”, Туреччина-Греція-Італія — ITGI, Трансадріатичний газопровід — TAP, “Білий потік”, Транскаспійський газопровід, іранський та іракський конектори для транспортування енергоносіїв до Європи.

Утім, базовим у цьому контексті є “Набукко” як найбільш підготовлений до подальшої реалізації та покликаний стати пілотним проектом успіху Єврокомісії в рамках концепції єдиної енергетичної політики ЄС, переконаний директор енергетичних програм київського Центру “Номос” Михайло Гончар.

Очевидно, що основним предметом зацікавленості європейської сторони в Азербайджані є розробка шельфового газоконденсатного родовища Шах Деніз для наповнення газом перспективного трубопроводу “Набукко”.

Після 2016-2017 років, коли розпочнеться друга черга розробки цього родовища, обсяги видобутку тут планують довести до 16 мільярдів кубометрів на рік.

Не меншу зацікавленість для Євросоюзу становлять і перспективи наповнення “Набукко” туркменськими енергоносіями.

Президент Бердимухамедов ще 2010 року заявив про готовність постачати до 40 мільярдів кубометрів газу для транскаспійського трубопроводу з перспективою наповнення “Набукко”, використовуючи родовища “Південний Іолотань” та “Південний Осман” на сході країни, а також морські родовища Туркменістану.

Втім, не до кінця вирішеним залишається питання розбудови транскаспійського газопроводу — основної ланки, яка подаватиме туркменські енергоносії до “Набукко” через південний Кавказ.

Варто зазначити, що Єврокомісія паралельно шукає перспективні родовища для наповнення трубопроводів “Південного коридору”, включаючи “Набукко”. При цьому найперспективнішими вважаються курдські родовища на півночі Іраку.

Розв'язанням проблеми з пошуку джерел могло б стати використання іранських ресурсів, але з огляду на політичну ситуацію навколо цієї країни та позицію США щодо Ірану, це питання є непростим. У віддаленому майбутньому перспективним для європейських трубопроводів може стати також газ з єгипетських родовищ.

Позиція Росії

Майже одразу після візиту чиновників Єврокомісії до Азербайджану й Туркменістану російське видання “Комерсант” повідомило, що Москва начебто уклала угоду з Баку на “використання всього експортного потенціалу каспійських родовищ, не залишивши жодних ресурсів для європейського проекту “Набукко”.

У матеріалі, зокрема, йшлося, що РФ збільшить закупку газу в Азербайджані в 2,5 разу в 2011 році та до 16 мільярдів кубометрів на рік у 2030 році. Після укладання спільної декларації з постачання азербайджанського газу до Європи ця новина виглядала сенсаційно, тож її одразу підхопили російські та європейські ЗМІ.

Проте, як пояснив Гончар, цей випадок вписується у майже хрестоматійну поведінку російської сторони: вчинити галас з нічого. У повідомленні “Газпрому” йдеться лише про закупки 2 мільярдів кубометрів блакитного палива у 2011 році, решта — елементи інформаційної кампанії.

Азербайджан не стане зв'язувати себе довгостроковими угодами, оскільки ситуація на сучасному газовому ринку за два-три роки може кардинально змінитися, зауважив український експерт.

Протистояння з боку Москви, переконаний Гончар, чиниться через те, що “Набукко” руйнує російську стратегію із створення механізму транснаціонального маніпулювання напрямками, потоками та цінами експортованого газу.

“Якщо “Газпром” матиме “Північний потік” та “Південний потік”, а до існуючого газопроводу “Ямал-Європа” і 50% у хабі Баумгартен додасться ще й контроль над ГТС України, він одержить ідеальну систему для маніпуляцій”, — каже експерт.

Якщо ж “Набукко” отримає ресурси газу, неконтрольовані “Газпромом”, то європейські покупці зможуть грати не за правилами Кремля, а за законами конкурентного ринку, переконаний Гончар.

Український потенціал

Ситуація, яка характеризується неоднозначними перспективами енергетичного ринку Європи, для України має іншу характеристику — швидкоплинність.

Очевидно, що вітчизняну ГТС як основний шлях транспортування газу в Європу рано чи пізно може замінити новозбудований трубопровід в обхід України. Відтак, Київ активно шукає шляхи посилення своїх позицій на енергетичному ринку ЄС.

Зокрема, українська сторона постійно наголошує на необхідності залучення інвестицій у відновлення газотранспортного сектора України. Європа теж зацікавлена у співпраці з Україною в газотранспортному секторі.

Зокрема, посол Угорщини у Києві Мігал Байер, окреслюючи перспективи головування своєї країни в ЄС, зауважив: “Питання відновлення української ГТС — це дуже очевидний інтерес Євросоюзу. Ми хочемо, аби Україна була не лише надійним партнером, але щоб ми також мали безперебійні поставки”.

Однак, за словами дипломата, це не означає, що ЄС надасть кошти на повну модернізацію ГТС, тому Україна має створити відповідні умови для залучення інвесторів, а “це вже питання створення сприятливого бізнес-клімату”.

Ще один напрям, на якому українська влада зосереджує увагу, — диверсифікація енергетичних джерел за рахунок видобутку сланцевого газу.

З цією метою під час Світового економічного форуму в Давосі були обговорені можливості співпраці України з британсько-нідерландським концерном Shell щодо розвідки та видобутку такого газу на межі Харківської та Донецької областей.

У рамках роботи форуму також підписано меморандум між Кабміном та урядом Азербайджану про співробітництво в постачанні скрапленого газу в Україну.

Втім, наявність цих додаткових ресурсів не розв'яже проблему завантаження української ГТС в разі побудови обхідних шляхів постачання газу.

Система трубопроводів розрахована на певний тиск, який забезпечують транзитні обсяги палива. Без цього можуть виникнути проблеми з подачею газу у деякі східні регіони України та держави ЄС через українсько-словацький кордон.

Зате це розв'язує руки російському газовому монополісту щодо штучного маніпулювання, насамперед, українським газовим ринком. А це вже питання енергетичної безпеки держави, яке вимагає уваги всього українського суспільства.

Ярослав ДОВГОПОЛ