Ілюзія геройства

Дорога редакціє, хочу висловити свої думки стосовно того, як удалося Ю.Тимошенко “зіграти” на національних та ностальгійних почуттях. Як зазначають спеціалісти з електоральної психології, рядовий виборець зовсім не є витонченим читачем політичних текстів. Більше того, у нього, як правило, немає жодного бажання читати їх. Він бере лише верхній шар інформації, причому підпорядковує її своїй логіці, своїм уявленням про те, що намагається йому сповістити політик. Дуже часто виборець і зовсім не сприймає послання політичного кандидата, а будує його образ з “уривків” інформації, яку він сприймає на емоційно—почуттєвому рівні.

Наскільки раціональний вибір окремого виборця? Голосує український електорату “серцем” чи “розумом”?

Відомо, що переважна більшість електорату Ю.Тимошенко — жінки. Їх важко переконати у неправдивості слів Тимошенко, непослідовності її дій. Тому що у свідомості “спрацювала” установка, що жінки—лідери готові реально, щиро і чесно захищати свободу і безпеку своїх народів, оскільки існує стереотип, що жінка більш моральна, більш націлена на співпрацю, на вищі етичні, християнські цінності, ніж чоловік. Цими моральними установками і скористалась Тимошенко чи її політтехнологи, формуючи її образ.

Цей образ — відверта спекуляція на національних символах — коса довкола голови, національне вбрання, коли вона одягається, як акторка на сцену, а також спрощена мова. Ясна річ, це не природний її стан, але привертає на бік Тимошенко мешканців із містечок та сіл.

Укорінений образ ображеної чоловіками (сильними та цинічними) перегукується з особистими мотивами “знедолених жінок”, що живуть в селах, багато працюють, однак недооцінені. Вони багато працюють, мають, на їхню думку, малопомітні результати і на додачу ще й такі соціальні проблеми, як насильство в сім’ях, алкоголізм чоловічого населення тощо. Тобто, як і більшість жінок із сіл, так і Тимошенко об’єднує той факт, що всі вони кладуть на вівтар успіху і благ “жіноче щастя”. Тимошенко маніпулює комплексом “жертви”, що чудово прослідковується і в “мильних” серіалах, які безперервно ідуть на телебаченні і які дивиться багато жінок. Тут використовується механізм психологічного захисту — ідентифікація з особистістю і переживання чужого успіху, чужого життя як свого.

Більшість жінок, які за перебудову від патріархату до біархату, спостерігають за діями Тимошенко, аби хоча б ілюзорно врівноважити чоловіче головування, свавілля тощо. Популістські лозунги — все і сьогодні (виплати пенсій і заощаджень, боротьба з олігархами, будучи сама олігархом, підкреслення, що вона жінка і бореться з чоловіками) — роблять Тимошенко в очах мало не героїнею, незважаючи на те, що це ілюзія. Цьому сприяють ЗМІ, бо інформація подається однобічно, і люди, за браком критичного мислення, приймають все за правду.

Спрацьовує механізм соціальної перцепції — ідентифікація, коли люди обирають із зовнішнього світу образ для наслідування, з яким вони себе ототожнюють. Якщо загалом вона дискредитувала себе в очах української громадськості через непослідовність, нещирість, непрофесіоналізм своїх дій, то образ сільської жінки, одягненої у плаття сталінського періоду, дає можливість спекулювати на почуттях.

Надія СОБЧУК