Зміна віх в МВФ

Щорічна весняна нарада Міжнародного валютного фонду відзначилася зусиллями фонду дистанціюватися від власних давніх принципів щодо контролю над рухом капіталу та гнучкістю ринку праці. Здається, під керівництвом Домініка Строс-Кана поступово і обережно виник новий МВФ.

На нараді МВФ у Гонконгу в 1997 році фонд спробував змінити статут, щоб отримати більшу свободу дій. Він хотів підштовхнути країни до лібералізації ринку капіталу.

Важко уявити менш вдалий час: якраз назрівала криза у Східній Азії. Ця криза у значній мірі була результатом лібералізації ринку капіталу в регіоні, в якій, враховуючи високий рівень заощаджень, не було необхідності. Цей тиск підтримували західні фінансові ринки і лояльні до них міністерства фінансів Заходу.

Фінансове дерегулювання в США було першопричиною глобальної кризи, яка вибухнула в 2008 році. Лібералізація фінансових і фондових ринків в інших місцях сприяла поширенню цієї “зробленої у США” травми по всьому світу.

Криза показала: вільні і безперешкодні ринки не є ні ефективними, ні стабільними. Вони не завжди ефективні при встановленні цін, наприклад, на нерухомість, у тому числі валютних курсів, які є лише ціною однієї валюти, вираженою в іншій.

Ісландія показала, що відповідь на кризу шляхом введення контролю над рухом капіталу може допомогти малим країнам справитися з її впливом. “Кількісне послаблення” ФРС — QEII — зробило неминучим розпад ідеології звільнених ринків: гроші йдуть туди, де ринки думають, що прибуток є найвищим.

В умовах буму ринків, що розвиваються, а також депресивного стану Америки і Європи, було зрозуміло, що велика частина ліквідності попрямує на нові ринки. Це особливо актуально, враховуючи, що кредитний трубопровід США забитий, а численні співтовариства і регіональні банки знаходяться у важкому становищі.

У результаті, приплив грошей на ринки, що розвиваються, призвів до того, що навіть міністри фінансів і керівники центробанків, які ідеологічно проти втручання, кажуть, що у них нема вибору — вони мусять це робити. Насправді, країнам доводиться втручатися в тій чи іншій формі, щоб запобігти різкому подорожчанню своїх валют.

МВФ благословив такі втручання, але для задобрювання тих, хто досі невпевнений у правильності цих дій, він пропонує їм користуватися ними лише в крайньому випадку.

Навпаки, криза повинна нас навчити, що фінансові ринки потребують регулювання, що транскордонні потоки капіталу небезпечні. Такі правила повинні бути ключовим елементом будь-якої системи забезпечення фінансової стабільності. Їх використання лише в крайньому випадку — це рецепт для збереження нестабільності.

Існує широкий діапазон доступних інструментів управління рухом капіталу, і буде краще, якщо країни використовуватимуть портфель таких інструментів. Навіть якщо вони не цілком ефективні, це, як правило, набагато краще, ніж нічого.

Однак ще важливішою зміною є те, що МВФ нарешті зв'язав між собою нерівність і нестабільність. Ця криза була в значній мірі результатом зусиль Америки щодо зміцнення економіки, значно ослабленої зростанням нерівності, шляхом встановлення низьких процентних ставок і слабкого регулювання.

Обидва заходи в результаті призвели до того, що багато людей стали запозичати більше, ніж могли повертати. На усунення наслідків цієї надмірної заборгованості знадобляться роки. Проте, як нагадує інше дослідження МВФ, це не нова модель.

Криза також поставила під сумнів давні догми, які покладають провину за безробіття на жорсткість ринку праці, оскільки країни з більш гнучкою зарплатою, ніж США, показали гірші результати, ніж північні європейські країни, включаючи Німеччину.

Однак в міру ослаблення зарплат робітникам буде ще важче виплачувати борги, і проблеми на житловому ринку погіршуватимуться. Споживання буде обмеженим, тоді як стійке відновлення не може ґрунтуватися на ще одному борговому міхурі.

Америка і до Великої рецесії мала значний рівень нерівності, а криза і способи керування нею призвели до ще більшої нерівності в доходах, що лише ускладнює відновлення. Америка створює власну версію нездужання в японському стилі.

Однак з цієї дилеми є виходи: активні переговори між підприємцями і профспілками, реструктуризація іпотеки, відновлення кредитування методом батога і пряника, реструктуризація податкової політики та політики витрат, щоб стимулювати економіку за допомогою довгострокових інвестицій, справедлива соціальна політика.

Нині, коли чверть доходів і 40% американського багатства йдуть 1% одержувачів, США є “країною можливостей” ще менше, ніж “стара” Європа. Для прогресистів ці жахливі факти — частина стандартного списку скарг з перерахуванням розчарувань і справедливого обурення. Новація у тому, що до цього хору приєднався МВФ.

“У кінцевому підсумку, зайнятість і справедливість є цеглою економічної і політичної стабільності, процвітання та миру. Це лежить в серці мандата МВФ. Це також повинно бути у центрі політичного порядку денного”, — зауважив Стросс-Кан.

Це доводить, що він далекоглядний лідер МВФ. Ми можемо тільки сподіватися, що уряди і фінансові ринки прислухаються до його слів.

Project Syndicate, 2011 рік

Переклад з англійської — Тетяна Грибова

Джозеф СТІГЛІЦ, лауреат Нобелівської премії з економіки, професор Колумбійського університету