За що я не люблю Обаму

Я — український імперіаліст. Не тому, що я хочу бачити українських налигачів на кукурудзяних ланах Угорщини чи Парагваю. А тому що в інформаційному світі, яким стає наша земна кулька, іншої форми виживання народів, ніж Імперія, не існує.

Інформація — це всепоглинаюча річ. Як і Імперія. От вони й набудуть синтезу, як каучук, на потребу людству.

У плавильній печі сучасної історії загартуються сталлю лише очманілі від крижаного подиху моральної анестезії нації. Ті, кому пофіг викривальна інформація всесвітньої мережі, ті, чиїх душевних струн вона не чіпатиме — ті зможуть торгувати нею для тих, кому вона не байдужа, зможуть маніпулювати тими, хто соромиться своїх душевних ран.

Українці — це ті, кому ніякий сором очей не виїсть.

У нас нікчеми стають можновладцями. Пустопорожні жевжики — зірками шоу-бізнесу. Кожен зашкарублий конюх — “життя пізнав” настільки, що, почамрівши від пихатості й зарозумілості, гне кирпу, як буревій дерева.

Більш підходящої нації для створення Імперії в сучасному прозоро-безсоромному світі не існує. Засади співпали з потребами й викликами.

Імперії були різні: колоніальні, як англійська; тоталітарні, як російська; демократичні, як американська. Це всесвітні коханки-німфоманки, їхній нелегкий хрест — задовольняти всіх, окрім власного чоловіка, чи то пак — народу.

Перестаючи виконувати цю функцію — вони гинуть.

Америка вже давно не належить лише собі. Вона стабілізуючий чинник світової політики. Вісь добра з кулаками, суворий та пильний Санта-Клаус, всесвітній асенізатор.

Це розуміють багато людей, прибічників регульованого Хаосу ліберальної демократії.

Але, нажаль, цього не розуміє Барак Обама.

Я не люблю Обаму за те, що він не може вистрибнути зі своїх африканських містечкових штанців.

Коли на світовій арені йде битва крупних хижаків, тиранозаврів — він намагається бряжчати тотемами заміряння й злагоди, пропонувати випалити люльку миру й обмінятися на тиждень дружинами, аби вгамувати хижацькі апетити.

Згадується Бакатін, який здав американцям схему “жучків” в їхньому посольстві в Москві.

Обама — то і є американський Бакатін.

Хто сказав, що радянські постріли в холодній війні були не влучними? Просто ті залпи були не такими щільними. Але жертвами їх ставали не тільки Барі Голдуотер, Джеймс Форестолл та Джин Кіркпатрік, але й тодішній юнак Барак Обама.

А що ці поранення викликали різнорідні світосприймальні ускладнення — так то проблема духовної фізіології.

Коли в єврейський родині зростає хлопчик, який не мріє стати годинниковим майстром, зубним лікарем або міністром освіти, його називають “горе в єврейській родині”. Але саме такі хлопчаки просувають літературу, космічну галузь, фізичну науку, театральне мистецтво й порнографічну індустрію тих країн, у котрих живуть.

Нажаль, кенійські родини не відселекціоновані пустелею до такого рівня сприйняття дійсності.

Нажаль.

Чи можемо ми бути впевненими, що Америка зможе продовжувати виконувати свої місіонерсько-жандармські та ліберально-просвітницькі функції так само вдало, як робила це дотепер? Зберігати стійку рівновагу в тендітному світовому порядку, аби через проломи, які в ньому утворюють діячі на кшталт Обами, у світовій політиці не з'являлися нові потужні гравці — інформаційні Імперії, які матимуть свої інтереси?

Ні. Упевнені бути не можемо. Освіченого колонізатора змінив на посаді, за бажанням переважної більшості американців, недолугий вундеркінд-хлопчисько з тубільців. Куди заводять ідеї таких полум'яних дилетантів, ми, українці, дуже добре знаємо з нашої спільної з Росією історії.

Та то — проблеми американців. Ми поважаємо кожен вибір.

Але...

Світ усе одне зміниться. Тож хай він буде українським. Виходячи з вищеозначеного, шанси на це ми маємо. Докладемо до цього зусиль.

Сергій ЛЕВИТАНЕНКО