Тепер і в Україні! Небезпечний ядерний експеримент...

“Прорвало первый контур, радиоактивная жидкость вытекла в блок, о жертвах не сообщают...!!!”, — коментар блогера (---.sportsman) на форумі “Української правди” тут же облетів усі ЗМІ в ніч на 19 січня.

Вода першого контуру ядерного реактора безпосередньо контактує з таблетками урану. Якби цей контур дійсно прорвало, то можливі сценарії наслідків були би майже не передбачувані: від витоку невеликої кількості радіоактивної води до вибуху всього реактора.

Наступного ж ранку оператор атомних електростанцій України НАЕК “Енергоатом” поспішив спростувати замітку блогера: “Турбогенератор №1 було відключено від мережі дією електричного захисту. Причина спрацювання — мікротріщина на опорному ізоляторі струмопроводу фази “В”.

Тобто, сталося лише коротке замикання, і зовсім в іншій частині станції, а не в ядерній установці. Тим не менш, через просте замикання станція вдвічі зменшила потужність енергоблоку майже на цілу добу.

Така аварія могла би лишитися майже непомітною, якби не той факт, що вона сталася на енергоблоці №1 РАЕС — тому самому блоці, проектний термін роботи якого завершився два місяці тому, але після тривалих суперечок та протистоянь з боку екологів був подовжений ще на 20 років.

“Оновлений блок навіть кращий, ніж новий”, — хвалилися атомники на святкуванні 10 грудня 2010, коли вони отримали дозвіл на подовження роботи найстарішого українського реактора.

Рівненській атомній електростанції вдалося переконати Державний комітет ядерного регулювання в тому, що два тридцятилітні ядерні енергоблоки перебувають у прекрасному робочому стані і можуть пропрацювати ще двадцять років.

Небезпечний ядерний експеримент — подовження терміну експлуатації “прострочених” кілька місяців тому енергоблоків — в Україні дозволяють вперше. Які можливі наслідки?

Як відбувається подовження роботи старих реакторів

В Україні для вироблення електроенергії на атомних електростанціях використовують водо-водяні енергетичні реактори (ВВЕР). Цей тип реакторів, а також західний аналог PWR (”pressurized water reactor”) — найбільш поширені у країнах колишнього соціалістичного табору.

У нашій країні працюють два реактори ВВЕР-440 та 13 реакторів ВВЕР-1000. 10 грудня прийняли рішення про подовження роботи двох блоків ВВЕР-440/213, що мають істотні недоліки, пов'язані зі стабільністю в управлінні та пожежною безпекою, — якщо порівнювати з аналогами, що експлуатуються в Західній Європі.

Процес подовження терміну експлуатації реакторів відбувається наступним чином: спочатку готують обґрунтування продовження експлуатації, законодавче забезпечення, потім аналізують технічний стан енергоблоків, планують та виконують роботи з оновлення обладнання.

Робота з подовження безпосередньо на станції — це дослідження стану корпусу, трубопроводів, парогенератора, турбін реактора, систем безпеки. Але це треба робити не тільки для енергоблоку АЕС, а й для пунктів зберігання ядерних матеріалів та радіоактивних речовин, а також для сховищ радіоактивних відходів та ядерного палива.

Чому це небезпечно

Ризик аварії з радіоактивними викидами збільшується при експлуатації реакторів більше 20 років. Наслідком старіння атомних станцій є збільшення кількості таких порушень, як незначні витоки, тріщини або короткі замикання. Це видно з практики реалізації проектів щодо продовження термінів експлуатації в США, Європі та Росії.

До збільшення кількості порушень призводить поступове зменшення міцності матеріалів реакторів через вплив іонізуючого випромінювання, механічних навантажень, корозії та інших чинників.

Перші ознаки старіння звичайно виникають на мікроскопічному рівні структури матеріалів, і часто побачити їх можна тільки після аварії. Оцінювати небезпеку, викликану старінням реактора будь-якого типу, починають після двадцятирічного терміну його експлуатації, оскільки, згідно з теоретичними розрахунками, період зношення обладнання АЕС припадає саме на такий його вік (втім, слід наголосити, лише за теоретичними розрахунками).

Ризик подібної небезпеки зростає з кожним роком — це тенденція, яка простежується в усій галузі.

Інша проблема — заміна елементів реакторної установки. В останні роки не вщухають скандали, пов'язані з постачанням неякісних комплектуючих для АЕС і незадовільною якістю виконаних робіт.

Найбільш відомою за останні роки стала аварія на третьому енергоблоці тієї ж Рівненської АЕС. Тоді замість деталі фірми “Sempel AG” (Німеччина) співробітники станції використали деталь невідомого виробництва.

Результат — прорив першого контуру реактора, спрацювання системи безпеки, яка подала в активну зону розчин борної кислоти. На ліквідацію аварії необхідно витратити десятки мільйонів доларів.

Водночас експлуатуючі організації намагаються переконати громадськість, що завдяки постійній модернізації станцій, яка проводиться для підвищення рівня безпеки, жодних аварій на АЕС більше не станеться.

Але всі знають, як легко у нас можуть відхилитися від початкового проекту у ході модернізації. До завершення процесу модернізації кілька разів змінюється не тільки проект, а й вартість його виконання.

Проте головним наслідком невідповідності документації реальному стану діючої АЕС може бути те, що внесені за застарілим планом нові елементи або проста заміна комплектуючих, знизять рівень безпеки станції чи навіть призведуть до аварії.

Енергетична залежність від Росії

Робота 1-го та 2-го блоків РАЕС ставить Україну в залежність від Росії на десятиліття, оскільки паливо для нього може виробляти тільки російська компанія “ТВЕЛ”.

Якщо для блоків ВВЕР-1000 уряд планує диверсифікувати постачання ядерного пального, а також самостійно почати виготовляти паливо на майбутньому заводі з фабрикації ядерного палива, то для цих старих блоків подібне не заплановано.

За будь-яких ускладнень у відносинах з Росією ця ситуація може зіграти не на користь Україні.

Чи є подовження терміну економічно доцільним

Приймаючи рішення про подовження терміну експлуатації старих ядерних реакторів, чиновники часто говорять про те, що тепер у нас буде більше енергії. Насправді, аж стільки енергії Україні не потрібно — протягом року атомні електростанції працюють у середньому лише 70% часу тоді, як в інших країнах понад 90%.

Звісно, можна було би продавати електроенергію за кордон. Але країни-сусіди її не потребують: по-перше, вони використовують свої енергоджерела, по-друге, у світі намагаються електроенергію економити.

Незважаючи на надлишок потужностей виробництва енергії, після подовження терміну експлуатації може зрости тариф на електроенергію від цієї АЕС.

Відомо, що вартість будівництва електростанцій в Україні не включена до тарифу на вироблення 1 кВт/год. Проте витрати на реалізацію заходів з подовження терміну експлуатації та введення нових потужностей мають бути враховані у тарифі.

Тому собівартість електроенергії, що вироблятиметься “подовженими” енергоблоками, має бути вищою, ніж собівартість електроенергії, виробленої працюючими АЕС, а тариф має збільшуватися.

Таким чином, виникає економічний парадокс: з одного боку — надлишок потужностей вироблення електроенергії, з іншого — підвищення тарифу на електроенергію. Звідси й сумніви енергетичних експертів у економічній доцільності подовження терміну експлуатації українських енергоблоків. Хоча можна втішитися тим, що проблема перевитрат коштів є загальною для всієї світової ядерної енергетики.

То чому ж подовжують термін експлуатації?

Нові небезпеки, додаткова залежність від постачальників палива, економічна недоцільність — очевидні недоліки продовження терміну експлуатації прострочених ядерних реакторів. Додати до цього додаткове накопичення радіоактивних відходів, збільшення кількості відпрацьованого ядерного палива — то чому ж ці два найстарші в Україні блоки не закривають, а подовжують термін їхньої роботи?

Тому що на їхнє закриття країна не має грошей! Вартість закриття одного енергоблоку — більше 1 мільярда доларів. Оскільки цих грошей немає, то термін експлуатації реакторів подовжують, хоча вартість модернізації тільки першого енергоблоку РАЕС — 2,4 мільярди гривень.

У Міністерстві палива та енергетики України кажуть, що подовживши термін експлуатації вони надають можливість енергоблоку “заробити” на своє закриття. Хоча з такими витратами на модернізацію у це не дуже віриться.

Адже грошей на закриття ніколи не було. На початку 90-х держава дозволила Чорнобильській АЕС працювати далі з тією самою метою: аби накопичити грошей на закриття. Минуло двадцять років, а грошей на закриття все одно немає.

Загалом, гроші на закриття мають накопичуватися на спеціальному рахунку у Державному казначействі України для фінансування розробки проекту зняття з експлуатації відповідної ядерної установки та заходів, передбачених цим проектом.

Цей рахунок має наповнюватися з відрахувань НАЕК “Енергоатом”, але ось уже 5 років накопичені гроші з фонду наприкінці року стабільно перераховуються у державний бюджет України, у кризові роки “Енергоатом” взагалі їх не перераховував через своє фінансове становище.

Як роблять у світі

На сьогодні у світі подовжено роботу невеликої кількості блоків з реакторами ВВЕР: у Росії та Фінляндії. З усіх випадків подовження терміну експлуатації тільки вісім стосувалися блоків конструкції ВВЕР-440: з них два блоки ВВЕР-440 типу В-213 на АЕС Ловііса (Фінляндія), два блоки ВВЕР-440 типу В-189 на Нововоронезькій АЕС (Росія), два блоки ВВЕР-440 типу В-230 на Кольській АЕС (Росія). Серед цих шести блоків лише два блоки фінської АЕС є того ж типу, що й українські реактори Рівненської АЕС, щоправда, краще модернізовані, ніж наші.

Якщо говорити про інші реактори ВВЕР-440 у світі, то майже аналогічні блоки на АЕС Норд (Німеччина) були закриті одразу після об'єднання Західної та Східної Німеччини. На вимогу членів Європейського Союзу припинено експлуатацію енергоблоків ВВЕР-440 на АЕС Козлодуй у Болгарії при вступі цієї країни до ЄС.

Дмитро ХМАРА