Централізація влади, децентралізація відповідальності

Усім сьогодні очевидно, що народ України, який був єдиним джерелом влади в Україні, звичайно, до того як йому став “підставляти плече” КС — незадоволений. Незадоволений він багато чим. Зокрема, високими темпами зростання тарифів на житлово-комунальні послуги.

І цей народ шукає винного.

Свого часу цей народ довго переконували, і ось вже майже були переконали, що відповідальними за якість і вартість ЖКП є міські голови й депутати місцевих рад, яких цей народ у своїх територіальних громадах обирає — як сказав Янукович, “Із політичної точки зору вважалося, що там видніше”, — і звільняє у випадках, якщо ці голови й депутати йому перестають подобатися. У тому числі — за погану воду, низьку температуру в приміщеннях, та ще й за високими тарифами.

Однак після останніх президентських виборів, тушкування парламенту й повернення до кучмівської версії Конституції, яке окремі політики кваліфікують як узурпація влади, розпочалося шикування нашої перед тим істотно децентралізованої влади у вертикаль.

Заради чого? Кажуть, що для керованості. Ці люди, бачте, вважають, що вони прийшли керувати народом. А не служити йому, забезпечувати наші права й надавати нам послуги.

А невдячний народ як потребував, так і потребує дешевих і якісних послуг.

Перед цим він їх очікував від своїх органів самоврядування, а тепер — йому ж сказано: “Вертикаль!” — очікує цього безпосередньо від президента, як голівки тієї вертикалі.

Але народ так само не має послуг — ні якісних, ні дешевих, або хоча б за стабільними цінами.

І народ сердиться!

За результатами останніх соцопитувань, уже 60,7% українців у цілому не схвалюють діяльність Віктора Януковича на посаді президента. Тобто Янукович на сьогодні втратив понад 20% із тієї меншості, 49% українців, голоси яких зробили його президентом півтора роки тому. Та й загальна динаміка рейтингів аж ніяк не надихає, якщо спроектувати її криву на 2015 рік.

І президент теж починає сердитися.

Тільки на кого?!.. Народові можна хіба що насипати солі на хвіст, що, між іншим і без того відбувається.

Тому президент розсердився на ним же призначений уряд, і взяв участь у його засіданні, присвяченому питанням житлово-комунального господарства.

Там він заявив, що йому “набридло водити ці розмови по колу і нічого не робити (?)”. Згадав, що як сам був керівником регіону, то відповідав там і за питання ЖКГ. І якщо звертався із цими питаннями до Києва, то отримував відповідь: “Слухайте, ви не перекладайте із хворої голови, як кажуть, на здорову”.

Ну, звісно! Адже тоді була децентралізація.

“Так було? Так. Так і залишається”, — заявив президент, на цей випадок забувши про практично збудовану ним та його партією вертикаль і централізацію влади в країні.

Підтвердивши, що з себе він відповідальності не знімає, президент в той же час енергійно поцікавився: “Є голова на плечах у виконавців чи ні?” Хоча в першу чергу його мала б цікавити наявність голови на в'язах у тих, хто реально розробляє державну політику щодо галузі. Адже виконавці на місцях діють відповідно до неї.

У своєму виступі на кабміні президент зосередився на житлово-комунальних тарифах, хоча вони є лише індикатором стану галузі. Але температуру хворого в лікарському журналі підправити можна. От тільки стан хворого від цього не перестане бути критичним...

Найприкрішим для президента виявилися не холодні батареї й непитна вода в багатьох місцях — а неоднаковість тарифів по території України.

“Чому в одному регіоні послуги ЖКГ вдвічі більші, ніж в іншому?” — грізно запитував президент у мовчазних підлеглих. Хоча насправді різниця в тарифах не дворазова, а навіть кількаразова.

І висловив вимогу на загальнодержавному рівні “справедливо розкласти цю ціну таким чином, щоб ціна на воду в державі, незалежно, у якому регіоні людина платить за воду, щоб ціна була однакова, так, як тариф на електроенергію, тариф на газ”. Бо водопостачання, мовляв, від постачання електроенергії та газу нічим не відрізняється.

Складається враження, що президент не знає, і відповідні підрозділи АП йому не доповіли, що постачання як електрики, так і газу відбувається з єдиної загальноукраїнської мережі, тобто відповідно з однієї дротини й з однієї труби. Тому й тарифи на ці ресурси однакові. Як і ціна окремих порцій ковбаси з однієї палиці.

А такої єдиної загальноукраїнської мережі водо- чи теплопостачання, чи, не приведи Господи, каналізації, якою користувалися б усі споживачі України, у природі не існує.

У межах практично кожного міста, де надаються такі послуги, є власні, відокремлені відповідні мережі. Десь, у чому й президент виявив обізнаність, воду треба доставити від віддалених джерел, десь подавати на значну висоту, якась вода, як от із відкритих водойм, потребує більших витрат на очистку порівняно з артезіанською тощо...

Звідси й різниця в тарифах.

Ну, і без зловживань, мабуть, обходиться не скрізь.

Так викривайте конкретних правопорушників і притягуйте їх до відповідальності! А не відкривайте полювання на місцеве самоврядування взагалі.

Тим більше, що за чинним законодавством тарифи затверджують зовсім не міські голови й не ради — а розташована в Києві незалежна від них НКРЕ, за поданнями безпосередньо комунальних підприємств. Які, у свою чергу, попередньо погоджують свої розрахунки не з органами самоврядування, а з територіальними органами Держцінінспекції, яка є органом виконавчої влади, підпорядкованим і президенту, і прем'єру!..

Минулого року Конгрес місцевого самоврядування України заперечував проти запровадження такого порядку. Але уряд до цього не прислухався. І от має.

“Кого годують такі тарифи?” — грізно запитує прем'єр.

Хочеться відповісти: озирніться навколо себе, Миколо Яновичу!

І побачите підлеглих вам держслужбовців, що роз'їжджають на “Брабусах”. І перевірте, а раптом розмови, що чиновники в регіонах купили свої посади й тепер інтенсивно відбивають витрачені на це кошти, у тому числі й через тарифи — є не такими вже фантазіями недоброзичливців?

Але повернімось до ідеї вирівнювання тарифів на ЖКП у країні. Може, вона не така вже погана?

Отже, досі завдання комунальників було зрозумілим: кожному підприємству визначити економічно обґрунтовані тарифи з урахуванням інвестиційної складової, яка має йти на оновлення матеріальної бази, і надавати послуги саме за такими тарифами, вживаючи заходи до зниження собівартості послуг без зниження їх якості. І це всім було зрозуміло.

Тепер поставлено завдання ці тарифи вирівняти.

Яким, питається, чином вирівняти тарифи, якщо вони “економічно обґрунтовані”?

Якщо сьогодні тарифи в різних місцях відрізняються в декілька разів, то як їх вирівнювати? Може, усереднювати? Тоді, знижуючи тарифи для половини населення, для іншої половини їх доведеться так само підвищувати?

Очевидно, що потерпіла від такого вирівнювання частина народу знову буде незадоволена.

Та й невідомо, чи змінить своє ставлення до чинної влади на більш позитивне інша частина народу, яка від такого вирівнювання щось там виграє.

Може, ідеться про вирівнювання тарифів по їхньому нижньому рівню? Тоді хто буде компенсувати комунальним підприємствам втрати, понесені від такого прояву популізму на верхніх щаблях влади? Уряд? Це той, що не може забезпечити фінансування державних програм без кредитів МВФ?..

Про вирівнювання тарифів по їхньому верхньому рівню годі й казати.

Далі.

Вирівнювання тарифів, очевидно, має здійснюватися через вирівнювання їхніх складових. Погляньмо, зокрема, на складові, які Азаров вважає однаковими по всій країні.

Ось заробітна плата. Її мінімальний рівень, звичайно, однаковий, бо встановлений законом. А от ринкова вартість робочої сили в країні неоднакова.

У тій же Закарпатській області, яку поставив у приклад президент, є нестача робочих місць, жителі звідти роз'їжджаються на заробітки по країні й за кордон, тому знаходяться там згодні працювати в сфері водопостачання за 1450 гривень на місяць. Як можна було зрозуміти з виступу прем'єра, саме стільки він хотів би платити комунальникам по всій Україні.

От тільки чи вдасться найняти сантехніка на таку зарплату в Києві, чи Одесі й у багатьох інших містах, де ситуація із зайнятістю краща, ніж на Закарпатті? Чи, може, роботу в ЖКГ планується зробити примусовою? Або ПР збирається направити й туди своїх двадцятип'ятитисячників із партмінімумом зарплати?

Такою самою “однаковою” є собівартість утримання квадратного метра однотипного житла. Адже заробітна плата працівників є складовою цієї собівартості.

Внаслідок тривалого недофінансування поступово руйнується житлово-комунальна інфраструктура. Водогони перетворилися на решето, через яке втрачається, за словами віце-прем'єра Клюєва, 40-50% води.

“Якщо вода тече в землю, а люди за неї платять — це справедливо чи ні?” — запитує президент.

Запитання риторичне.

Очевидно, що президент на догоду виборцям вважає це несправедливим.

Однак ті ж самі водогони в пострадянський період фінансувалися не з бюджету, а за рахунок платежів населення.

І їхнє тривале недофінансування, а значить і дірявість, значною мірою лежить на совісті цього самого нашого — так-так! — населення, що значною мірою співпадає з тим самим невдоволеним народом.

І державний діяч, який думає про державу, а не про наступні вибори, мав би чесно говорити про це.

Бо станом на початок травня цього року недофінансування населенням ЖКГ своїх громад, за даними Держкомстату складало 11,97 мільярдів гривень. І повернення цих коштів мало б бути якось передбачене якщо не в тарифах, то іншим чином. Не з кишені ж, справді, сантехніків оплачувати заміну дірявих труб на нові? Адже й уряд явно не збирається позичати ще й на це в МВФ.

Але президент про це не говорить.

Бо не хоче ще більше розгнівити й без цього незадоволений народ. З тих самих причин про це не говорив президент попередній — зокрема, в Алчевську. Не говорила й кандидатка в президенти на попередніх виборах, що, однак, не забезпечило їй перемоги.

Оскільки легше говорити про прояви, а не про їхні причини, то про них і йшлося на кабміні. Президент звинуватив у “неправильних тарифах” уряд, тобто прем'єра, а той — перевів стрілки на профільне міністерство, губернаторів, міських голів. Терміново зняли міністра, не пошкодували справді кваліфікованого його заступника... Не зважили навіть на їх “правильне” походження.

Як у Шевченка: “...цар пiдходить до найстаршого... та в пику його як затопить! Облизався неборака та меншого в пузо — аж загуло!.. А той собi ще меншого туза межi плечi; той — меншого, а менший — малого, а той — дрiбних, а дрібнота уже за порогом”. Та на вулиці з відчаю — луп черевиком бродячого пса! Але це вже з відомого коміксу славетного датського карикатуриста Херлафа Бідструпа.

Таким чином влада продемонструвала народові, як саме вона розуміє централізацію й вертикаль.

Вертикаль — це керівництво всього й уся “правлячою”, за визначенням Азарова, партією без відповідальності за результати такого керування.

А от коли йдеться про відповідальність, тут наша влада явно за її децентралізацію.

Аж до останнього сантехніка.

Володимир ПАРХОМЕНКО, експерт із питань місцевого самоврядування