“Північний потік” повз Україну

“Цієї зими Європа, незалежно від капризів погоди й транзитних країн, може спати спокійно — запрацює “Північний потік”, — тішиться російська преса. “Донедавна близько 80% російського газу на Захід ішло через Україну. Відтепер побоювання, що черговий виток протиріч між Москвою й Києвом поставить під загрозу постачання газу в Європу, є безпідставними”, — радіє німецька преса.

Сьогодні в місті Любмін у Німеччині відбудеться урочисте відкриття газопроводу “Норд стрім” (“Північний потік”) в обхід України та інших країн—транзитерів. Напередодні цієї події кореспонденти “України молодої” з’ясували, як ставляться до неї в Німеччині й чи вплине запуск цієї “труби” на “газову” складову економіки України.

Любо, братці, в Любміні

Мекленбург — Передня Померанія — найменш заселена земля ФРН. Цей прикордонний край на березі Балтійського моря упродовж тривалого часу був заселений слов’янськими племенами (Померанія — німецькою мовою Pommern, польською — Pomorze, Помор’я — це великий історичний регіон на південному Балтійському узбережжі, розділений між двома країнами). На початку ХІІ століття герцог Саксонії й Баварії Генріх Лев приборкав місцевих слов’ян—язичників, і відтоді ці землі залишалися в статусі таких собі колоній, де значна частина слов’янського населення з відповідним менталітетом уживалася з організованими німецькими колонізаторами.

Після Другої світової війни Мекленбург—Передня Померанія відійшла Німецькій Демократичній Республіці. Об’єднання Німеччини завершилося закриттям багатьох тутешніх підприємств із застарілими й шкідливими для екології стандартами виробництва, що призвело до значного скорочення робочих місць і міграції населення у сусідні західнонімецькі землі.

Відтоді минуло вже понад двадцять років, а контраст із заможнішими територіями колишньої ФРН тут і досі помітно неозброєним оком.

Та, попри певну депресивність, старовинні містечка Мекленбурга й Передньої Померанії милують око своєю красою. А місцевий парламент — ландтаг — засідає у величному Шверінському палаці ХІХ ст., розташованому на березі мальовничого Шверінського озера (95—тисячний Шверін — столиця землі, хоча найбільшим містом є 200—тисячний Росток).

Проте геополітичним центром не лише Мекленбурга, а й, можливо, всієї Європи сьогодні стане не Шверін і навіть не Росток, а значно скромніше за масштабами містечко Любмін. Тут очікують понад чотири сотні надзвичайно поважних гостей, серед яких — канцлер Німеччини Ангела Меркель, президент Росії Дмитро Медведєв, прем’єр—міністри Франції та Нідерландів Франсуа Фійон і Марк Рютте, єврокомісар з енергетики Гюнтер Еттінгер, колишній канцлер ФРН, а тепер — голова комітету акціонерів компанії “Норд стрім” Герхард Шредер тощо.

Усі вони будуть присутні на церемонії урочистого відкриття “Північного потоку” — газопроводу по дну Балтійського моря, який з’єднуватиме Росію із західноєвропейськими споживачами її “блакитного палива” в обхід країн—транзитерів. У Любміні 90—сантиметрова в діаметрі “труба” має з’єднатися з газопроводом OPAL, по якому російський газ побіжить далі через Саксонію до Чехії. Інші вже наявні газопроводи доставлятимуть російський газ до Голландії, Франції та Великої Британії.

По—сусідству з “Росукренерго”

Ідея прокласти газопровід напряму з Росії до Західної Європи виникла ще наприкінці 1990—х. Але практичне її втілення почалося у 2005—2006—му, коли було створено російсько—німецький консорціум зі штаб—квартирою в Цюріху, який спершу називався North European Gas Pipeline Company, а згодом отримав назву Nord Stream AG, яку носить донині. Мажоритарний пакет акцій “Північного потоку” — 51% — належить російському “Газпрому”, по 15,5% мають німецькі компанії BASF та Ruhrgas AG і по 9% — голландська N.V. Nederlandse Gasunie та французька GdF Suez.

При цьому зареєстрована компанія Nord Stream AG у швейцарському кантоні Цуг — там само, де й відоме “Росукренерго” (ходили чутки, що шляхом такої “офшорної” реєстрації “РУЕ” прагне приховати своїх справжніх власників, серед яких може бути навіть нинішній прем’єр—міністр Росії Володимир Путін). Хоча шукати якихось “потаємних схем” експерти в цьому факті не радять. “Гадаю, головна причина реєстрації в Швейцарії — оптимізація сплати податків, — зазначив у коментарі “Україні молодій” провідний експерт енергетичних програм Центру Разумкова Володимир Омельченко. — Приховування власників — це можливо в російсько—українських стосунках, але в жодному разі не в російсько—європейських. Ми знаємо, що акціонером “Північного потоку” є “Газпром”, і цим усе сказано. А щодо власників самого “Північного потоку” — то весь перелік власників вказаний на сайті проекту, і, думаю, нічого “прихованого” там немає”.

“Компанію Nord Stream було засновано 2 грудня 2005—го як спільне міжнародне підприємство з метою планування, будівництва і наступної експлуатації газопроводу “Північний потік” через Балтійське море. Треба було обрати розташування головного офісу спільного підприємства в нейтральній країні, через яку проходив би маршрут газопроводу й де не була б розташована штаб—квартира жодного з акціонерів проекту. Швейцарія, з її визнаним у всьому світі законодавством, сучасною інфраструктурою і розташуванням у центрі Європи, стала закономірним вибором. Місто Цуг, у свою чергу, протягом десятиліть вважається центром міжнародного бізнесу, де найлегше знайти кваліфікованих експертів для оперативного становлення бізнесу міжнародного консорціуму”, — пояснює в коментарі “Україні молодій” голова департаменту зв’язків із громадськістю компанії Nord Stream AG Ірина Васильєва.

Газовий пакт Молотова—Ріббентропа

Попри те, що й Німеччина, і передусім Росія дуже прагнули якомога швидше завершити будівництво (і “газова війна” на початку 2009 року, коли через суперечки з Україною Росія припинила постачати газ до Європи, ще більше загострила це питання), справа просувалася не так жваво, як хотілося б керівництву “Північного потоку”. Спершу в Німеччини виникли організаційні ускладнення з будівництвом західної гілки наземної “труби” — газопроводу NEL, який має з’єднати підводний “Норд стрім” з Британією та Голландією.

Проблему вдалося вирішити, але в справу втрутилася Польща. Ще на початку 2006 року польський міністр оборони Радек Сікорський порівняв угоду щодо прокладання “Північного потоку” з пактом Молотова—Ріббентропа, чим викликав неабияке обурення в Москві та Берліні. Варшава наполягала на тому, що будівництво газопроводу по суші (через територію Польщі) обійдеться значно дешевше, висловлювала занепокоєння щодо глибини залягання “труби” поблизу судноплавних районів польських портів Щецін і Свиноуйсце тощо.

Зрештою було подолано й ці розбіжності. Та ще однією серйозною перешкодою на шляху “Північного потоку” стали протести екологів. Природоохоронні організації Мекленбурга — Передньої Померанії навіть подали до Вищого адміністративного суду в Грайфсвальді позов із вимогою заборонити будівництво газопроводу як таке, що може завдати серйозної шкоди екології Балтійського моря — й без того одного з найбрудніших у світі. Проте навесні 2010 року позов було відкликано. Екологи заявили, що насправді питання екології при будівництві “труби” “враховано значно більшою мірою”, ніж вони раніше припускали, і ця тема якось швидко забулася — на зміну їй прийшли нові страхи.

Екологів переконали... грішми?

“Газопровід по дну Балтійського моря? Не знала, що його вже відкривають. Я пам’ятаю, як наші протестували проти його будівництва. Але ж виявилося, що дарма — небезпеки для екології він не становив. Я взагалі вважаю, що головна небезпека — це атомні станції, які обов’язково треба закрити якомога швидше. А що може бути небезпечного в герметичній трубі?” — каже студентка університету Любека Аніта, яка роздає біля міської ратуші листівки за свого кандидата в мери — представника Партії зелених (“Союз 90/Зелені”) Торстена Фюртера. На її припаркованому неподалік велосипеді майорить прапорець із жовтогарячим сонечком — символом боротьби за перехід на альтернативні енергетичні джерела.

Мешканець Грайфсвальда Норман Шлезвіг, теж активіст Партії зелених, думку Аніти цілком поділяє. Чоловік іще пам’ятає перипетії навколо закриття місцевої атомної станції. Після об’єднання Німеччини гостро постало питання відповідності реакторів на двох “соціалістичних” АЕС — Грайфсвальдській та Райнсберзькій — передовим нормам Заходу. І було вирішено: кращого виходу, ніж вивести ці електростанції з експлуатації, не знайти. “Після Чорнобиля нас усіх дуже хвилювала ця тема, і рішення уряду про закриття АЕС не лише “зелені”, а й усі мешканці Мекленбурга — Передньої Померанії зустріли з великим полегшенням. Атомна енергетика — це зло, і події на АЕС “Фукусіма—1” у Японії це яскраво довели”.

На запитання про “Північний потік” Норман знизує плечима: “Ну так, я не можу сказати, що новина про його будівництво мене дуже потішила. Спершу були побоювання, що це зашкодить екології Балтійського моря, бо ж там на дні після Другої світової війни залишилося чимало хімічної та звичайної зброї. Якби під час прокладання труби її зачепили — це могло б обернутися екологічною катастрофою. Але керівництво “Норд стріму” надало переконливі докази того, що будівництво газопроводу цілком безпечне для екології. Тож хвилюватися нема чого. Та й узагалі, скоро Німеччина повністю перейде на відновлювальні енергетичні джерела, і російський газ нам буде просто не потрібен!”.

“Еге ж, знаємо ми, якими “доказами” “нордстрімівці” переконали екологів відкликати позов. 10 мільйонів євро — чим не переконливий доказ…” — коментує наївні, за його словами, уявлення про те, як вершиться велика (у тому числі й екологічна) політика чоловік в елегантному діловому костюмі, що вийшов із будівлі ландтагу Мекленбургу—Передньої Померанії й погодився відповісти на кілька запитань англійською від української газети.

Наш співрозмовник представився “особою, наближеною до фракції “Зелених”, і попросив не називати його імені. За словами чоловіка, багато хто зі справді небайдужих до екології Балтійського узбережжя захисників навколишнього середовища звинувачує лідерів природоохоронних організацій регіону в тому, що вони купилися на звабливу пропозицію компанії “Норд стрім”. Тепер голова місцевого осередку Світового фонду захисту природи (WWF) Йохен Ламп очолює створений у результаті переговорів “газовиків” та “природоохоронців” фонд із штаб—квартирою у Грайфсвальді, метою якого є захист екології Балтійського моря. Заступником голови є очільниця мекленбурзької організації Союзу захисту природи (BUND) Корінна Цвєлаг, а головою опікунської ради й “почесним керівником” фонду став Дірк фон Амельн — представник компанії “Норд стрім AG”, яка вклала в цю структуру 10 мільйонів доларів. Із них 5 мільйонів планується спрямувати на реалізацію різних заходів, що відповідають цілям фонду, і стільки ж становить статутний капітал організації.

Самі природозахисники такі закиди з обуренням відкидають, наголошуючи, що тільки завдяки їхнім зусиллям керівництво “Північного потоку” взагалі замислилося над екологічною складовою прокладання газопроводу, тоді як влада країн Балтійського моря до цього моменту поставилася байдуже й більше переймалася політичними аспектами будівництва.

“За нашим наполяганням будівельники “Норд стріму” внесли в проект відповідні поправки й дали гарантії, що буде вжито додаткових заходів з метою захисту навколишнього середовища, — заявив Йохен Ламп. — І досягнутий компроміс — це великий успіх. Ми раді, що змогли зробити свій внесок у забезпечення екології Балтійського моря”.

“Поки перейдемо на сонячну енергію, потрібен газ”

У керівництві Мекленбургу—Передньої Померанії до будівництва “Північного потоку” ставляться з беззаперечним пієтетом. “Норд стрім” — надзвичайно важливий проект для нашої країни як у політичному, так і в економічному та екологічному сенсі, — наголосила в розмові з кореспондентами “УМ” речниця правлячої (в коаліції з Християнсько—демократичним союзом Ангели Меркель) у Мекленбурзі Соціал—демократичної партії, доктор Тордіс Батшайдер. — Від самого початку ми підтримували Європейську Комісію, яка розглядала “Північний потік” як першочерговий проект Транс’європейської енергетичної мережі. А щодо природоохоронних аспектів, то ми покладаємося на європейське і німецьке законодавство та тісну співпрацю між країнами Балтійського моря. І, звісно, ми дуже вдячні інвесторам “Норд стріму”, які пообіцяли протягом найближчих п’яти років вкласти 40 мільйонів євро у програму моніторингу стану навколишнього середовища”.

При цьому пані Тордіс від імені своєї партії наголошує: на газопровід в обхід країн—транзитерів у Німеччині покладають великі надії. “Північний потік” безпосередньо з’єднає Західну Європу з газосховищами Росії. Це надзвичайно важливо для нас, навіть незважаючи на те, що ФРН прагне в майбутньому повністю перейти на відновлювальні джерела енергопостачання (тобто сонячні та вітряні електростанції. — Авт.). Ми розуміємо, що виробництво, впровадження та повний перехід на такі джерела займе щонайменше 20 років. І на цей період наша держава потребує надійного енергопостачання”, — пояснює доктор Батшайдер.

“Україна все одно залишатиметься провідним транзитером газу в Європу”

Водночас експерти не радили б Європі аж так тішитися з приводу запуску “Північного”, а згодом і “Південного” (по дну Чорного моря через Болгарію) потоку. Адже їх будівництво ще більше посилить газову залежність західноєвропейського простору від російського газу (тоді як, скажімо, є ще й азербайджанський, туркменський тощо).

У будь—якому разі, найбільше з будівництва газопроводів в обхід держав—транзитерів (і передусім — України) виграє Росія. Недарма ж у телевізійному виступі перед “першим” (номінальним) запуском “Північного потоку” в Росії прем’єр Путін тішився щодо “більшої свободи”, яку надасть РФ цей газопровід. “Поступово, в спокійній манері, ми відходимо від диктату транзитних держав”, — наголосив фактичний очільник Російської держави.

У відповідь прес—секретар глави українського уряду Миколи Азарова заявив щось на кшталт “Україна “в разі чого” може взагалі демонтувати свою газотранспортну систему, якщо Росії вона більше не знадобиться”.

“Це коментар некомпетентної людини, — зазначає Володимир Омельченко. — А щодо впливу “Північного потоку” на нашу державу, то боятися його запуску не варто. Звісно, певний вплив на Україну цей проект матиме. Адже газопровід, який проходить по дну Балтійського моря, наповнюватиметься з тих же родовищ природного газу, що й українська газотранспортна система. Тобто йдеться не про збільшення газопостачання завдяки, скажімо, введенню в дію нових родовищ, а про його перерозподіл. Та попри це, за прогнозами Центру Разумкова, у довгостроковій перспективі Україна й надалі залишатиметься провідною газотранспортною системою Європи. Хоча обсяги транзиту російського газу знизяться: якщо сьогодні вони становлять приблизно 100 мільярдів кубометрів на рік, то після введення в дію другої гілки “Північного потоку”, яке очікується наприкінці 2012—го, Україна в період до 2020 року транзитуватиме десь 70—80 млрд. кубометрів “блакитного палива”. Адже попит на газ у Євросоюзі зростатиме. Тобто попри все, Україна залишатиметься провідним транзитером газу в Європу”.

Характеристики

Що таке “Норд стрім”

“Північний потік” (англ. — Nord Stream) — магістральний газопровід із двох ниток—труб між Росією й Німеччиною, що проходить по дну Балтійського моря. Мета проекту — збільшення поставок російського газу на європейський ринок та зниження залежності від транзитних країн.

Власник та оператор — компанія Nord Stream AG зі штаб—квартирою в кантоні Цуг (Швейцарія).

У проекті беруть участь Росія, Німеччина, Голландія та Франція. Головний акціонер проекту — російський “Газпром” (51%). Німецькі компанії Wintershall (підрозділ BASF) та EON Ruhrgas мають по 15,5%; Gasunie, єдиний оператор газових транспортних мереж Голландії, та французька GDF Suez по — 9%.

Сумарні інвестиції, необхідні для реалізації проекту Nord Stream на ділянці моря, становлять 7,4 млрд. євро.

Прокладання газопроводу від Виборга (Росія) почалося у квітні 2010 року. Газопровід має довжину 1224 км. Перша подача газу по першій нитці, збудованій до червня ц. р., запланована на 8 листопада ц. р. Вхід на територію Німеччини — через станцію в Любміні (район Грайфсвальда, Мекленбург—Передня Померанія).

Після виходу на максимум потужність газопроводу в 2012 році повинна скласти 55 млрд. куб. м газу на рік. Це еквівалент енергії, що виробляється на 14 АЕС і 50 вугільних електростанціях.

Раніше канцлер ФРН Ангела Меркель заявила, що третьої гілки “Норд стріму” Німеччина не потребує.

За планом, транспортування газу по другій нитці почнеться в останньому кварталі 2012 року.

Дмитро ЛИХОВІЙ, Леся ШОВКУН