“Професійні” газові граблі

З іронією сприйняв заяву міністра палива та енергетики з приводу відключень підприємств теплокомуненерго від газу, отже, нас з вами — від тепла.

Заява прозвучала вслід за командою прем'єр-міністра: профільним підприємствам та їх власникам, тобто муніципалітетам, негайно погасити близько 4 мільярдів гривень боргу за газ. Рік тому весь Кабмін просто розірвали б за таку цифру.

Поспіх зрозумілий: “Нафтогаз” повинен терміново віддавати борги “РосУкрЕнерго”. Однак в ході традиційного напучування була упущена важлива деталь: фінансове джерело. Ця “бородата” проблема — системна. Спробуємо розібратися.

Передусім, традиційні загрози підприємствам ТКЕ — скоріше спадок чиновників некерованого монополіста “Нафтогазу”, ніж міністра палива та енергетики.

Зрозуміло, що проблеми ТКЕ не можуть бути відірвані від проблем усього сектора і його балансу. Енергетичний казан — один, і підприємства ТКЕ теж варяться у ньому, незважаючи на різні форми власності і підпорядкування.

Складається враження, що енергетичний блок уряду навмисне імітує начебто грізну, а насправді страусину позицію: заплатіть, а то відключимо і “порвемо”.

Однак всі і так знають: ні з державного, ні з місцевих бюджетів платити нічим, і так буде ще довго. Можна гроші “намалювати” і традиційно покрити борг дутим рядком у бюджеті, але у підсумку фінплан недоотримає “живі” гроші. І за що тоді, питається, боролися? І що скаже МВФ, для якого начебто підвищували ціну на газ?

Найголовніше ж — ніхто нікого не відключить.

Проблема перша. Хто і що “варить” в енергетичному казані? Прізвищ називати не буду, всі їх і так знають. Найпотужніші бізнес-структури осідлали монопольні сегменти: вугілля, газ, генеруючі компанії, “Енергоатом”, обленерго, облгази.

При цьому нема різниці, у приватній чи державній власності перебуває той чи інший сегмент. Беруся стверджувати: якщо підсумувати їх апетити, то не вистачить п'яти бюджетів і п'ятикратного підвищення тарифів.

Органи ж, покликані забезпечити “прозоре тарифоутворення” і “захист споживчих інтересів громадян”, штучно підтримуються у зародковому стані. У першу чергу, це стосується Національної комісії регулювання електроенергетики. Відсутня сьогодні й Національна комісія з житлово-комунальних послуг.

При цьому ніхто в країні не може відповісти на питання, скільки коштує тепло. Більше того, НКРЕ, яка покликана захищати інтереси всіх суб'єктів, і передусім споживачів, перебуває в ручному управлінні енергетичного блоку Кабміну.

Проблема друга. “Газовики” і влада хочуть, щоб газ був товаром, але не розуміють: тепло, яке з нього виробляється, сьогодні є соціальною послугою. Щоби тепло стало товаром, необхідно виконати колосальну роботу з підготовки споживачів, аби вони могли оплатити все те, що “накидане” у тариф.

Враховуючи колосальну суперечливість правової бази, закладену “ветеранами-реформаторами” десять років тому, а також те, що лобістів влаштовує існуючий “бардак”, ця робота розділилася на два етапи: інтелектуальний та організаційний.

Інтелектуальний етап наша команда почала у 2008-2009 роках. Він зафіксований у Програмі реформування ЖКГ та інших концептуальних документах. Крім того, ми підготували низку законопроектів, основна спрямованість яких — зробити споживачів основним суб'єктом нових реформованих відносин.

Здавалося б: що має робити професіонал? Прочитати, розібратися і подякувати. Що робить “професіонал”? Миттю відкидає всі напрацювання, не читаючи — я в цьому впевнений, — і починає з нуля. А “нуль” він і є “нуль”.

Повірте: шість років життя пішло на безплідні переконання “професіоналів” у тому, що необхідно забрати тарифи на державний рівень, зсунути процедуру в бік прозорості, а методику — в бік ресурсозбереження. Куди там!

За два місяці до прийняття закону про незалежного державного регулятора “професіонал”, який зараз відповідає за реформу, кричав на колегії: “Поки я живий, цього не буде!”. Заспокою: він і далі відповідає за реформу.

Сила нинішньої влади — у її “волі”. Відразу ж почалися вольові дії. Як завжди, з комплексної реформи були вихоплені вигідні і зрозумілі для влади фрагменти.

Тарифи повинні відповідати собівартості, як того вимагає МВФ? Значить, “професіонали” будуть самі визначати собівартість. Але ж фонд вимагав створення незалежного від уряду регулятора!

Вартість газу, незважаючи на вольові політичні перемоги, пішла вгору за бажаною траєкторією. Але “професіонали” забули, що диявол, як завжди, ховається в деталях. Втрачених деталей, на жаль, надто багато, перерахую лише деякі.

Ціна на газ. Слід нарешті зрозуміти: як її формують — так і платять. Зараз ціна на газ формується плюс-мінус 50%. Вже прозвучали “філософські” заяви, що, виявляється, можна й не підвищувати з 1 квітня ціну на 50%.

Так само “по-філософськи” до цієї ціни ставляться і комунальники, а вони — теж “мафія”. Це сотні організованих регіональних структур, які перебувають набагато ближче до людей, і на своїх територіях знайдуть десятки аргументів, щоб розповісти громадянам усе про “негідників-монополістів-газовиків”.

У цьому їх підтримають і місцеві депутати, і міські голови, і регіональні авторитети. Тому газовикам-енергетикам слід замислитися: або війна з ТКЕ, або партнерські відносини. І запам'ятати: на кінці труби у тепловиків — все міське населення країни.

Вже й не кажу про селян, які, повіривши гаслам про тотальну газифікацію та дешевий газ, масово перейшли на недешеві газові котли. Тимчасом в село куди простіше прокласти лінію електропередач і опалювати будинки електрикою.

В Україні є вільні енергетичні потужності, експорт дешевого струму. Однак саме на газифікацію витрачені бюджетні гроші, які закладаються в ціну газу для городян. Заробили на газифікації і постачальники імпортних котлів, часто контрабандних.

Газові проблеми складні. Їх слід вирішувати шляхом економічного аналізу та формування довгострокової стратегії. Однак спочатку слід зрозуміти, куди йде український газ, і чий він. Для пошуку відповіді на це питання слід менше слухати “газових генералів” і негайно встановити лічильники.

20 мільярдів кубометрів вітчизняного газу — це ресурс, який може вберегти країну від потрясінь і дати можливість провести реформу і модернізацію без революцій.

Загроза відключення підприємств ТКЕ. Нехай спробують, але хай не забувають, що, відключаючи від газу ТКЕ, вони відключать від тепла платників Петренка і Кузьменка, яких опозиційні радикали відразу покличуть розгойдувати човен.

Згадайте “героя Донбасу” секретаря Донецької міськради Левченка, який в одній з телепрограм під схвальні вигуки видатних діячів провідної політичної сили на всю країну хвалився, як він з собаками і загонами самооборони відганяв газовиків від засувки в Донецьку. Чи не тому нині Донецьк має найбільші борги за газ?

Різниця в тарифах. Створення тарифного регулятора в комунальній сфері — перезріле питання. З січня 2010 року в парламенті лежав проект старої команди. Не “блакитний”, не “сердечний” і не “помаранчевий” — ґрунтовно продуманий.

Влітку 2010 року документ прийняли у зміненому вигляді, зареєструвавши від “правильних” депутатів. Однак його чомусь віддали на відкуп НКРЕ, яка, всупереч законодавству, вже 15 років діє без статутного закону і не є незалежним регулятором. Про це, до речі, вже десять років говорить МВФ.

Що маємо у підсумку? Тарифи підвищені грубо і необґрунтовано: простим арифметичним шляхом в газовій складовій — для теплокомуненерго і в електричній — для водоканалів. При цьому у комунальників грошей як не було, так і нема. Отже, їм нема за що збільшувати ККД, зменшувати втрати, ставити лічильники.

Як результат — отримали реакцію від теплокомуненерго, а мери і депутати місцевих рад, які успішно пройшли виборну компанію на старих тарифах, звично “перевели стрілки” на Київ, накопичивши при цьому 4 мільярди гривень боргу.

Судячи з таких темпів, до кінця сезону набіжать і всі 6 мільярдів гривень боргу. Проте найнеприємніше у тому, що знову дискредитована ідея незалежного професійного регулятора і прозорого формування тарифів.

Нема потреби говорити про тотальну корупційність тарифного питання. І так відомо: теплокомуненерго “дає” Ціновий інспекції “за узгодження”, “Газ України” — “за різницю в тарифі”, споживачі платять теплокомуненерго за втрати в мережах, холодні батареї, допотопні котли, чиїсь хабарі і, звичайно, за “не наш” газ.

Потім все це називається “низьким тарифом, що не покриває собівартість”, “збитковий” “Нафтогаз” вимагає підвищення ціни на блакитне паливо чи компенсацій з бюджету, а його “молодший брат” — теплокомуненерго — вимагає підвищення тарифів чи компенсацій з місцевого бюджету.

При цьому грошей нема ні в бюджеті, ні в населення. Цікаво, хто ж той споживач, який за все це заплатить? Сліпа віра “професіоналів” у невичерпні можливості бюджету — наївна. Залишається одне: готувати до продажу Крим — жартую.

Щоб не обмежуватися критикою, і щоб стаття не сприймалася як “шалений опір реформам”, наберуся сміливості дати “професіоналам” кілька порад.

1. Прочитайте програму Віктора Федоровича Януковича. У ній йдеться про поступове приведення цін до економічно обґрунтованого рівня. Різкі скачки на 50% з 1 серпня 2010 року і на 50% з 1 квітня 2011 року, підвищення квартплати і ціни на воду — це, скоріше, поштовх до революції, ніж продумана тарифна політика.

Підвищення повинне, як мінімум, забезпечувати комунальникам “інвестиційну складову” для модернізації, а для цього потрібно негайно забути про “збитковий” тариф. Тоді з'являться інвестори, інвестиції і модернізація.

Регулювати тариф для споживача можна справедливими цінами на українські газ, вугілля та електроенергію, поступово приводячи їх до світових. До речі, тоді з'явиться і стимул піднімати доходи населення.

2. Слід запам'ятати, що підприємства ТКЕ і водоканали не можна довести до банкрутства і зупинити. “Мафію перемогти неможливо — її можна тільки очолити”.

Давно настав час створити державний концерн “Укртепло”, але не так, як це хотів зробити шановний Юрій Бойко, створюючи “Газтепло” в структурі “Нафтогазу”, оскільки у них принципово різні завдання. У НАК — продати якомога більше і дорожче, а в теплокомуненерго — спожити якомога менше і дешевше.

Посильте ліцензування, введіть інститут надзвичайних керуючих ТКЕ, змусьте за один-два роки налагодити стовідсотковий будинковий облік, запровадьте пільгову державну ціну на газ для учасників концерну.

Коли зрозумієте, що віддавати борг “РосУкрЕнерго” живими грошима боляче для бюджету України, спробуйте переконати керівництво “РУЕ” зайнятися разом з вами реалізацією державної програми модернізації комунальної теплоенергетики через створений вами концерн “Укртепло” з метою акціонування, капіталізації та виведення на фінансовий ринок активів підприємств теплокомуненерго.

Не забувайте, що муніципалітети — ваші рівні партнери, але змусьте їх у найкоротший термін розробити схеми теплопостачання — вони зобов'язані це зробити відповідно до програми розвитку на базі генеральних планів міст.

Вирівняйте ціну на газ для ТКЕ і населення, і проблема індивідуальних котлів зникне. Прийміть рішення про п'ятирічне використання ТКЕ газу українського видобутку з плавним виходом на світову ціну. Переконайте ТКЕ і громадян, що на газі крадуть не більше 10% — цитую лідера вашої фракції. Люди це зрозуміють.

3. Терміново законодавчо закріпіть статус НКРЕ і НКРЖ та відпрацюйте процедуру прийняття тарифів на місцях. Через ліцензію необхідно змусити максимум за два роки ввести стовідсотковий будинковий облік.

4. У будь-якій реформі головне — підтримка людей. Наша команда її, на жаль, втратила, втрачає і нинішня. Тож не діліть Україну на “наших” і “ваших”, і якщо щось не виходить — не замикайтеся в собі. Використовуйте чужий досвід, інтелект, працюйте з експертами і, може, вам ще вдасться провести цю реформу.

Олексій КУЧЕРЕНКО, міністр з питань ЖКГ у 2008-2010 роках