Привид Кучми над Конституцією

Леонід Кравчук — єдиний з українських Президентів на час каденції якого не припало як ухвалення Основного закону незалежної України, так і спроби його змінити “під себе”. Тож напередодні 14—ї річниці Конституції України украй об’єктивними є його слова: “Нинішня влада, як і попередні, не бажає жити за Конституцією України. Ми жодного дня не жили за Конституцією. Можливо, жив народ, або хтось із громадян, але влада ніколи не жила за Конституцією. Вона жила, живе і збирається жити за політичною доцільністю.Весь 20—річний конституційний процес в Україні залежав від вождів”.

Що й казати, вже Леонід Кучма, чий автограф стоїть під текстом Конституції від 28 червня 1996 року, двічі робив спроби змінити Основний закон. Перша спроба у 2000 році, під час так званого референдуму (двопалатний парламент, зменшення кількості народних обранців до 300 з обмеженням депутатської недоторканності), мети не досягла. Друга — наприкінці 2004 року, що отримала назву політичної реформи (перехід від президентсько—парламентської до парламентсько—президентської форми правління, формування уряду коаліцією депутатських фракцій тощо), таки взяла своє за мовчазного спостерігання головних учасників перегонів—2004 — Віктора Ющенка та Віктора Януковича. В подальшому обидва були не проти повернутися до конституційних моделей того ж таки Кучми. Але кожен обрав різні лекала Леоніда Даниловича. Президент Ющенко, за рік до президентських виборів—2010 запропонував свій проект нової Конституції, окремі норми якого дуже вже нагадували питання референдуму—2000. А новообраний Президент Янукович нібито не проти “відмотати” час назад у 2004 рік — повернутися до Конституції часів Кучми із сильними президентськими повноваженнями.

Не відбулися Національні Збори, сенаторів нема

Нагадаємо, що команда попереднього Президента Ющенка значно вдосконалила й розширила конституційну ініціативу Кучми щодо двопалатного парламенту. Але, незважаючи на те, що у 2003 році лідер опозиційної “Нашої України” нещадно критикував цю “двопалатну” ідею, мовляв, це “пародія на демократію”, все тече, все змінюється. Конституційний проект Ющенка мав стати одним з елементів його передвиборчої кампанії, але народ не оцінив. До того ж, інші кандидати у президенти одразу ж “зловили фішку” — лише ледачий не пропонував свою “нову Конституцію” або зміни до неї під час перегонів.

Тож Віктор Андрійович не “відкрив Америки”, виступивши навесні 2009—го за двопалатний парламент — Національні Збори з одночасним зменшенням кількості народних депутатів. Хоча новації у проекті таки були: НЗ мали складатися з Палати депутатів (300 обранців) і Сенату. До верхньої палати мали обиратися на мажоритарній основі по три сенатори від кожної області, АР Крим та Києва, плюс — сенаторами автоматично ставали колишні президенти України. Щодо нижньої палати — передбачалося її формування на пропорційній основі, саме вона мала затверджувати персональний склад Кабміну та Програму його діяльності. Так само Палата депутатів могла висловити недовіру уряду, що означає його відставку.

Інститут імперативного мандата проектом Конституції Ющенка не передбачався. При цьому депутат призначений членом уряду міг суміщати мандат. Водночас обмежувалася недоторканність депутата та сенатора. Щодо Президента то його, як і раніше, мав обирати народ шляхом прямих загальнонаціональних виборів. Ця норма особливо підкреслювалася, оскільки на той час ще не вщух галас від спільного проекту Конституції ПРіБЮТ. Правники двох найбільших фракцій ВР розробили варіант Конституції під своїх патронів. Згідно з проектом, що потрапив у пресу, розглядалася можливість обрання глави держави під куполом парламенту.

У Конституції Ющенка передбачався й новий адміністративно—територіальний устрій України та нові принципи місцевого самоврядування — чимало владних повноважень на місцях мали перейти від адміністрацій до рад. Втім конституційному “дітищу” Ющенка народитися не судилося — проект так і лишився на папері. У розпал передвиборчої кампанії опоненти Ющенка нещадно критикували його “нову Конституцію”, звинувачували в піарі тощо. Наразі цей проект має інтерес хіба що для істориків та правників, які не проти запозичити окремі “родзинки” на перспективу.

А ми на тую Конституцію, уваги не звертали...

Після перемоги Віктора Януковича на президентських виборах питання щодо обрання глави держави у парламенті відпало саме собою. Втім постійні звинувачення від опозиції у регулярному “зґвалтуванні” Конституції вочевидь не дають спокійно спати новій владі. Коаліція “тушок” та її “узаконення” через ухвалення змін до закону про Регламент Верховної Ради та “освячення” Конституційним Судом, спірні Харківські угоди щодо подовження терміну оренди для Чорноморського флоту РФ у Криму тощо, засвідчили, що у команди Януковича, і зокрема його одіозних правників, може бути власне бачення прочитання норм Конституції, свої “правильні окуляри”.

Додамо сюди ще й твердження “регіоналів”, що єдиним центром впливу в державі є Президент Янукович, яке вони повторюють немов мантру і головне — виконують! І це при тому, що в Україні вже 4,5 роки законодавчо закріплено парламентсько—президентську форму правління. За буквою закону глава держави не може звільнити будь—якого міністра, але де—факто — регулярно їм погрожує кадровими “висновками”. Президент перебуває на вершині владної піраміди, в основі якої є коаліція “тушок” і лояльний Кабмін Азарова. Тож для правників Януковича, вочевидь, назріла потреба закріпити де—юре створену ними вертикаль влади. Політреформа—2004 стала неактуальною вже в перші 100 днів каденції нового Президента, тому на Банковій щодо конституційних змін не збираються винаходити велосипед — достатньо лише скасувати політреформу й повернутися до президентсько—парламентської моделі.

Експерти вже говорять про суперечності в команді Януковича — серед них є “яструби”, які хочуть повернути своєму лідеру президентські повноваження Кучми, або ухвалити нову редакцію Конституції, суттєво розширивши повноваження глави держави. Мовляв, конституційна реформа 2004 року заклала суперечності між гілками влади. З іншого боку, посилення президентської влади не потрібне олігархам, які добре знають, до чого це призвело у Росії.

“Перші місяці нинішньої влади показали, що і за цієї Конституції вона може працювати злагоджено, але необхідно привести її до того виду, коли злагодженість влади не залежала б від імен. Конституцію треба почати змінювати не пізніше, ніж наприкінці 2010 року, — переконаний “регіонал” Михайло Чечетов. — Новий варіант Конституції не повинен послабити президентську владу. Народ уже побачив, що таке сильна влада, і не зрозуміє, якщо ми підемо шляхом її послаблення”.

Про те, що конституційна модель часів Кучми була ефективнішою, днями заявив і голова адміністрації Президента Сергій Льовочкін: “Поза сумнівами, вона передбачала більшу концентрацію влади в одних руках, але на тому етапі, на якому перебувала тоді Україна, та й зараз це було виправдано. Бо робити реформи, не маючи влади в руках, украй складно”.

“Я не виключаю, що 31 жовтня 2010 року під час проведення місцевих виборів відбудеться референдум дуже екзотичний зі скасування змін до Конституції України, ухвалених парламентом у 2004 році, — припустив днями на “круглому столі” з питань конституційної реформи нардеп від НУНС Юрій Ключковський. — Після рішення Конституційного Суду щодо можливості входження депутатів у коаліцію на індивідуальній основі, сьогодні можна говорити, що Президент очолює і виконавчу, і законодавчу, і судову гілки влади, а також правоохоронні органи та Конституційний Суд. Я не знаю, що ще залишилось, що не очолює Президент”.

Справа лише за “малим”: щоб здійснити конституційні зміни, потрібно зібрати 300 голосів у парламенті. “Регіонали” активно узялися збирати під своє крило необхідні дві третини складу парламенту, адже розраховують провести зміни до Конституції впродовж двох сесій: восени і, остаточно, навесні наступного року. Які конкретно зміни буде запропоновано, наразі не відомо. Апологети запланованої судової реформи Сергій Ківалов та Андрій Портнов поки що лише неоднозначно висловилися щодо необхідності внести зміни в розділ Конституції “Правосуддя”. Що з усього цього вийде, побачимо вже до 15—ї річниці Основного закону.

Пряма мова

Леонід Кравчук, перший Президент України:

“Ці сигнали, які виходять зараз з адміністрації Президента та владних коридорів, не свідчать про те, що є бажання написати Конституцію, незалежно від прізвища глави держави, незалежно від політичної сили, а для українського народу, для утвердження його впливу на владу. Дуже правильно, що громадські організації, фахівці, юристи пропонують свої варіанти конституційних змін. Водночас без узгодження з владою положень нової Конституції нереально ввести її в дію, навіть якщо ініціювати проведення відповідного референдуму. Відповідно до розділу 13 Конституції внести зміни до Основного закону без парламенту неможливо. Чи можемо ми обійти Конституцію? Ми — ні! А влада може! Вона показує, що може це робити, не звертаючи увагу на протести”.

Володимир Литвин, Голова Верховної Ради:

“Нині треба зробити все, щоб Конституція України працювала і щоб на Конституції не лише присягалися, а щоб вона була справжньою Біблією, насамперед для кожного представника влади. Шкода, що вже майже впродовж 14 років у нас енергія йде переважно у політичну боротьбу, з’ясування стосунків, а не в реалізацію тих конституційних приписів, які б дали кожній людині можливість відчути себе людиною. Є намагання не виконувати Конституцію, а переписувати її під певного політичного лідера, під певні настрої і розстановку сил. Варто було б зафіксувати заборону переписувати і переглядати Конституцію хоча б років 20 і записати кримінальну відповідальність за невиконання конституційних приписів. Тоді б у нас була можливість напередодні річниці прийняття української Конституції говорити про те, що вона працює. На превеликий жаль, Конституція живе своїм життям, а життя України відбувається паралельно...”.

Іван ЛЕОНОВ