Патрушев поїхав ні з чим? Що треба знати про іранські ракети для Росії

Лихо від конспірології

Автор фундаментального твору російської словесності “Лихо з розуму” Олександр Грибоєдов закінчив свій життєвий шлях у дипломатичній місії в Персії. Там 1829 року його вбили релігійні фанатики. Секретар Радбезу Росії і виразник ідей радянського фанатизму Ніколай Патрушев цього тижня відвідав Тегеран на тлі стрімкого зближення Росії й Ірану. У Тегерані Патрушев зустрівся з президентом Ібрагімом Райсі та секретарем Вищої ради національної безпеки Алі Шахмані. Патрушев благополучно повернувся додому. Але навряд чи він міг легко домогтися потрібного результату — іранської зброї для Росії, яка б дозволила їй відстрочити поразку в Україні та дотягнути до переговорів.

Між Іраном і Росією багато спільного, що штовхає їх ближче одне до одного на шкоду іншим відносинам. Поточну стратегію обох країн визначає конспірологія, що вказує на екзистенційну загрозу, яка насувається на них звідусіль, — “сіонізм” у випадку з Іраном і “англійку” у випадку з Росією. Внутрішній опір чинній владі, що виникає з будь-яких банальних причин, незмінно проголошується тероризмом, спонсорованим зовнішніми ворогами. Тимчасом дії іранської та російської влади в досягненні їхніх ірраціональних конспірологічних цілей цілком раціональні й забезпечені ресурсами.

Проте зближення Ірану та Росії створює проблеми, зокрема конспірологічного характеру. Іран узявся допомогти Росії в боротьбі з “англійкою”, Росія в обмін змушена втягуватися в боротьбу з “сіонізмом”. Виникає гримуча конспірологічна суміш, коли Росія й Іран одночасно ведуть війну зі своїми лютими ворогами, в реальності яких вони впевнені, — “сіоністом Алієвим” і “фашистом Зеленським”.

Іран, що зберігає рештки демократії, можливо ще в змозі відчути небезпеку чужої конспірологічної хвороби для поточних власних інтересів. У такому разі Росія іранські балістичні ракети для війни з “англійкою” навряд чи отримає. Але якщо все-таки отримає, це означатиме, що Іран готовий на дуже великі жертви, аби заразити Росію боротьбою з “сіонізмом”. Але, в кожному разі, на російсько-іранську конспірологічну вісь не чекає нічого, крім фіаско. Найбільш прозорлива піввісь (а то й обидві зразу), ймовірно, спробують вчасно випасти.

Складна, але реальна політика

Складний баланс інтересів, створений 2015 року (успішним, слід визнати, альянсом Ірану, Росії та Туреччини з вирятування режиму Башара Асада в Сирії), був зруйнований дефіцитом військ, із яким Росія зіштовхнулась у війні з Україною. Росія перекинула з Сирії в Україну значну частину своїх військ, і вакуум заповнив Іран. Це створило додаткові загрози для Ізраїлю.

Надмірні апетити Ірану у використанні, як йому здається, можливостей, утворених нападом Росії на Україну, торкнулися не тільки ізраїльських інтересів. Із минулого року Іран і Саудівська Аравія за посередництва Іраку вели консультації про взаємне повернення посольств, закритих 2016 року на тлі тодішньої напруги, мотивованої релігійними чинниками. Саудівська Аравія вела свою гру. Вона підтримала Авраамський договір 2020 року про партнерські відносини між Ізраїлем і ОАЕ (третьою арабською країною після Єгипту та Йорданії, з якою Ізраїль нормалізував відносини). Але Саудівська Аравія сама не приєдналася до цього договору, який напружив Іран, навіть попри удари іранських проксі по саудівській енергетичній інфраструктурі 2019 року. Навпаки, було запущено консультації про відновлення дипломатичних відносин і припинення активності проіранських сил проти саудівського королівства.

На тлі нової хвилі громадянських протестів в Ірані, що виникла в середині вересня, в Ірану з’явилися нові претензії до Саудівської Аравії. В Тегерані розглянули саудівський слід у провокуванні протестів через ЗМІ. Потім, наприкінці жовтня, в іранському Ширазі було скоєно збройний напад на прочан. Відповідальність узяла на себе “Ісламська держава”. Після цього, на початку листопада, американські ЗМІ повідомили про конфіденційне попередження Саудівської Аравії, адресоване США, що Іран готує напади на сили США в самій Саудівській Аравії та Іраку. Схоже було, що Саудівська Аравія зробила крок у бік США після ігнорування американських прохань збільшити видобуток нафти й, здавалося, демонстративного рішення ОПЕК+ укотре помітно його зменшити.

Іран відреагував на повідомлення з Саудівської Аравії запереченням і обвинуваченням США у спробі очорнити іранську владу. Очікуваних нападів не сталося впродовж кількох днів, не сталося і впродовж кількох тижнів. Іран, а також Ірак як посередник, заявили, що відновлення дипломатичних відносин із Саудівською Аравією залишається пріоритетом. Схоже, Іран боїться дати Саудівській Аравії привід зблизитися з Ізраїлем аж до формальної нормалізації, як ОАЕ, Йорданія та Єгипет.

Медійна історія з війною Ірану проти Саудівської Аравії та США видається тактичним маневром у складній міжнародній взаємодії. Жодне з американських посольств у регіоні не отримувало оповіщень про стан готовності до військових інцидентів. Але це важливий маневр. Він свідчить про те, що коли Іран зробить помилковий крок на інших фронтах, інші гравці цим із готовністю скористаються.

Іран зробив помилковий крок, вирішивши, що може безпечно взяти участь у російському нападі на Україну. Але він ще раніше зробив іншу помилку. Іран уже не перший рік погрожує жахливими наслідками та карами небесними сусідньому Азербайджану, з яким має 765 км спільного кордону. В обох країнах домінує шиїтська течія ісламу, хоча Азербайджан, на відміну від Ірану, — світська держава. Проте чинник релігійної спільності виявився другорядним для Ірану, коли на арені з'явився Ізраїль.

Президент Азербайджану Ільхам Алієв вважається в Ірані “сіоністом”. Азербайджан задовго до того, як стало можливим відновлення його територіальної цілісності у протистоянні з Вірменією, зробив ставку на співпрацю з Ізраїлем у питаннях озброєнь і стратегічних комунікацій. На тлі особливих відносин Азербайджану з Туреччиною роль Ізраїлю в азербайджанських успіхах не така помітна, але вона істотна. Азербайджан — другий після Індії одержувач ізраїльських озброєнь. На нього припадає понад 15% ізраїльського збройового експорту. 40% імпорту моторних палив Ізраїль отримує з Азербайджану. Восени минулого року, коли Іран затіяв нові військові навчання на кордоні з Азербайджаном, Ільхам Алієв зробив біля кордону з Іраном знімок з ізраїльським дроном.

В Ізраїлю є стратегічний інтерес у співпраці з Азербайджаном, визначений маніакальним прагненням Ірану знищити єврейську державу. За різними оцінками, до 40% населення Ірану (25—35 мільйонів із приблизно 80) — етнічні азербайджанці, що компактно проживають на північному заході країни, поблизу кордонів із Азербайджаном. В Ірані більше азербайджанців, ніж в Азербайджані. Дружба з Азербайджаном чинить тиск на Іран, який робить його напад на Ізраїль украй ризикованим.

Ізраїль запропонував Азербайджану дружбу у складний для того період, коли до перемог у Нагірному Карабасі було ще далеко, і дружба себе виправдала. Проте Азербайджан побоювався відкривати посольство в Ізраїлі, озираючись на реакцію інших ісламських країн, хоч Ізраїль відкрив посольство в Баку ще 1992 року. Після перемоги над Вірменією 2020 року Азербайджан став менше залежати від зовнішньої думки й почав готуватися до відкриття посольства в Ізраїлі.

З перемогою Азербайджану в Нагірному Карабасі зросла агресивність Ірану, який зробив ставку на Вірменію, але істотної військової допомоги їй не надав. Уже другий рік Іран проводить військові навчання поблизу кордонів і погрожує наслідками Азербайджану, якщо його співпраця з Ізраїлем не припиниться. Можливо, тактичною метою Ірану є не допустити відкриття посольства Азербайджану в Ізраїлі, як стосовно Саудівської Аравії тактичною метою є не допустити формального примирення з Ізраїлем. Іран протидіє будь-якій глибинній нормалізації відносин між країнами ісламу й Ізраїлем, умовно кажучи — великому Авраамському договору на великому Близькому Сході.

Важко зрозуміти чому, та, схоже, Іран вирішив, що в його тотальній війні з Ізраїлем можна безкарно стусонути Україну.

Дорогі іранські ракети

Іран, маючи принаймні три фронти реалізації своєї нездорової стурбованості існуванням Ізраїлю — в Сирії, у відносинах із Саудівською Аравією та Азербайджаном, — вирішив узяти участь у найбільшій європейській війні на боці Росії. Цю участь він декларував появою дронів свого виробництва у збройних силах Росії, які воюють проти України. Росія хоче отримати ще й балістичні ракети, здатні замінити російські “Іскандери”, витрачені за вісім місяців на руйнування переважно цивільних об'єктів в Україні.

Отримання Україною озброєнь від партнерів супроводжується напруженими дискусіями, по яких саме цілях і за яких обставин воно може бути використане. Навряд чи цей аспект хвилював Іран. Його хвилювало, що він отримає натомість. Щонайменше, одного результату він домігся — Росія втратила баланс у відносинах з Іраном та Ізраїлем. Вона вже занадто залежить від Ірану. Тепер він грає Росію, а не Росія грає Іран.

Але наступні кроки в поставках озброєнь Росії для Ірану занадто ризиковані. Іранські балістичні ракети, що знищують цивільну інфраструктуру України, яка довгі місяці війни мала напружені відносини з Ізраїлем, важко буде вважати разовою помилкою, як можна було спробувати зробити з ударними іранськими дронами. Поставка балістичних ракет означатиме, що Іран, не вирішуючи жодних своїх старих конфліктів, свідомо готовий довести до тривалої ворожості ще й відносини з Україною та кинути виклик основним гравцям європейської безпеки, включно з ЄС і НАТО.

Іран “упіймав” Росію на дефіциті озброєнь і цілком міг виставити захмарну для Близького Сходу ціну — допомога Іранові у просуванні збройової ядерної програми. Важко уявити, що Іран, який навчився жити в умовах жорстких міжнародних санкцій, погодився б надати Росії балістичні ракети рівня витрачених російських “Іскандерів” просто за гроші.

Ціна такого кроку для Ірану занадто висока. На кону іранська ядерна бомба. Навряд чи хтось із гравців зможе прийняти інше пояснення мотивів Ірану. І навряд чи Іран погодився йти на такий ризик, навіть якщо нерозважливо раніше давав якісь обіцянки з цього приводу російському керівництву.

Найімовірніше, Патрушев поїхав з Ірану ні з чим. 

Олексій ІЖАК, завідувач відділу Національного інституту стратегічних досліджень (НІСД)