Музиці — труба, духовності — байдужість

У сквері біля Маріупольської міської ради третій тиждень як розмістилося наметове містечко. Біля нього — тимчасовий храм. Релігійну громаду та людей високого мистецтва поєднали бажання чесно виконувати свої громадянські й людські обов’язки і небажання місцевих чиновників допомогти їм у цьому. Люди просять від влади не допомоги, а хоча б не заважати...

Кому не потрібні ні школа, ні храм?

Своє конституційне право на свободу совісті й праці намагаються відстояти віряни парафії святого великомученика цілителя Пантелеймона УПЦ Київського патріархату, яким місцева влада відмовляє у виділенні земельної ділянки для будівництва храму, та колектив Маріупольської спеціалізованої музичної школи для обдарованих дітей, яку влада намагається банально знищити. А будівлі музичного училища, в структуру якого входить школа, за словами її працівників, місцеві чиновники планують передати з комунальної власності в приватну.

Повністю ігнорує місцеве керівництво й релігійні потреби українських громадян — тих самих, які своїм коштом утримують “власть імущих”. Мешканці наметового містечка, парафіяни Донецької єпархії УПЦ КП, оголосили голодування, бо не згодні з рішенням місцевої влади, яка без жодних причин відмовляється виділити земельну ділянку для храму. У наметовому містечку щоденно перебуває близько тридцяти вірян, троє живуть тут постійно. Щодня о 16—й годині пікетувальники проводять спільний мітинг, на який сходяться небайдужі маріупольці — як прості мешканці приазовського міста, так і представники громадських та політичних організацій.

До народу — з чорного ходу

“Влада не йде на діалог. З боку мера Маріуполя є вказівка, щоб усі працівники заходили до приміщення міськради не з центрального входу, де ми стоїмо, а з протилежного — чорного ходу. Таким чином влада намагається “почути кожного”, — обурюється настоятель місцевої парафії великомученика Пантелеймона отець Володимир (Коскін).

Минуло два тижні, а до протестувальників iз місцевих можновладців так ніхто й не вийшов. Коли кореспондент “України молодої” прибув до наметового містечка, з’ясувалося, що після 13—денного голодування отцю Володимиру стало зле і його доправили до лікарні, де священик наразі перебуває під крапельницею.

Історія із виділенням землі під храм триває вже не один рік. Ще в листопаді 2009—го парафіянам пообіцяли земельну ділянку в районі Приморського парку. Тут мали звести храм та реабілітаційний центр для інвалідів, адже релігійна громада хоч і не має свого приміщення, проте вже давно займається волонтерством, благодійністю: віряни та священики відвідують тюрми, допомагають людям похилого віку тощо. Тобто виконують ті соціальні функції, які мала б узяти на себе влада. “Цей шматок землі був геть порожнім, на нього не було жодного претендента, — пояснює ситуацію “Україні молодій” представник Донецької єпархії зi зв’язкiв із громадськістю отець Сергій. — Однак нещодавно місцева влада відмовила у виділенні землі, мотивуючи своє рішення тим, що будівля не вписується у генплан міста. Законодавчо відмову не обґрунтували. У висновку, який надали парафіянам, виклали досить суперечливі докази. Зокрема, спочатку йдеться про те, що на ділянці немає зелених насаджень, а потім підкреслюється, що землю не нададуть через їх наявність. Це банальна відписка. Коли влада дізналася, що громада відноситься до Київського патріархату, відмовилася надавати дозвіл. Хоча в Маріуполі 19 храмів Московського патріархату без проблем отримали землю, будуються мечеті, синагоги, навіть для мормонів виділяють приміщення”.

Земля ціною в життя

Між наметовим містечком та центральним входом до міської ради парафіяни спорудили тимчасовий православний храм, у якому священики Донецької єпархії Київського патріархату моляться за здоров’я маріупольців і за чиновників — щоб Бог, окрім здоров’я, послав їм ще й здоровий глузд. Сюди може прийти підтримати вимоги земляків, а власне, і права громади, кожен мешканець приазовського міста. За словами вірян, протягом цього часу тут відбулося кілька зцілень. За допомогою молитов отець Сергій вилікував кількох учасників акції протесту, про що вони розповіли кореспонденту “України молодої”. Тут же йде збір підписів під відозвою до керівництва міста, області й держави — свої автографи вже поставили більше півтисячі маріупольців.

Незважаючи на повне ігнорування владою думки вірян, вони налаштовані продовжувати акцію протесту до переможного кінця. Ось і отець Володимир, навіть перебуваючи на лікарняному ліжку, й досі відмовляється вживати їжу. “Віряни цієї парафії багато разів зверталися до міського голови Маріуполя Юрія Хотлубея, — розповідає архієпископ Донецький і Маріупольський УПЦ КП Сергій. — Землю обіцяли, але не дали. При цьому, якщо ділянки просить Московський патріархат, їх відразу виділяють. Мені здається, що тут знову криється політично—релігійний момент. Якщо буде потрібно — дійдемо до Президента. А отець Володимир не зупиниться у боротьбі. Він пообіцяв: якщо землю не дадуть — сам себе розіпне на хресті”.

Антін БОБИР