Друг Януковича — казах?

Вперше про зону вільної торгівлі з Казахстаном в українському уряді почали говорити перед ювілейним саммітом ЄврАзЕС.

Протягом самміту Віктор Якукович хотів провести переговори зі своїм колегою Нурсултаном Назарбаєвим.

Метою зустрічі мали стати посилення торгівельної співпраці і можливе постачання казахської нафти в обхід Росії на нафтопровід Одеса-Броди.

Останній сьогодні переганяє паливо до чорноморського порту, хоча спочатку планувалося навпаки.

Самміт пройшов 19 липня в Астані, паралельно відзначили і 70-річчя господаря. Український лідер був присутній на самміті у якості спостерігача, адже Київ не входить до складу ЄврАзЕС.

Однак україно-казахські переговори так і не відбулися. Аналітики вважають, що цьому посприяла угода між Росією та Казахстаном, в якій Москва пообіцяла профінансувати добудову атомної електростанції в місті Екібатузі.

Одночасно Дмитро Медведев пообіцяв Астані новий кредит. Ще на початку 2010 року більше 80% коштів, які йшли на стабілізацію казахської економіки було витрачено. Експерти центру Сабан заявили, що Назарбаєву потрібний новий кредит від Москви, аби втримати ситуацію під контролем.

У підсумку, Віктор Янукович поїхав додому без конкретних обіцянок з боку казахів. Та вже згодом в уряді заявили, що до кінця року не виключають утворення зони вільної торгівлі між двома країнами.

“Це не має йти у розріз з такими ж перспективами в Європі, просто Україна почала рухатися в усіх напрямках”, — наголошують в Кабміні.

На думку виконавчого директора міжнародного фонду Блейзера Олега Устенко така позиція узгоджується і з позицією ЄС.

“Європейські політики під тиском кризи починають згортати розширення на схід. Вони більше думають про внутрішню ситуацію, а не про залучення нових членів до свого кола. Політичні гасла починають поступатися активному прагматизму”, — переконаний Устенко.

Тому поворот до Середньої Азії зараз може бути повністю закономірним. Особливо, якщо країни зможуть діяти окремо від регіональних союзів та думки Москви.

Сольна партія

Самміт ЄврАзЕС показав, що ця організація досі намагається налагодити економічну співпрацю про яку йдеться в статуті. Країни здебільшого прагнуть вирішувати власні проблеми і нечасто згадують, що входять в одну економічну організацію.

Наприклад, ще в 1998 році коли рубль почав знецінюватися Астана ввела 200% мито на всі російські товари. Хоча вже тоді країни висловлювали бажання утворити зону вільної торгівлі.

Перед саммітом в Казахстані, Білорусь почала вимагати від свого східного сусіда скасування мита на нафту, яке становило 249 доларів за барель. Олександр Лукашенко вважав, що в середині митного союзу не має бути таких тарифів, які на його думку дискримінують економіку однієї з країн.

Хоча на той час Мінськ ще не ратифікував статут Митного союзу і зробив це лише після тиску збоку Москви.

Паралельно з союзом, країни прагнуть побудувати прямі відносини між собою. Так на останньому самміті Казахстан та Таджикистан попередньо домовилися про утворення власної зони вільної торгівлі.

Крім того, співробітництво в рамках ГУАМ — Міждержавного союзу Грузії, України, Азербайджану та Молдови — почало пробуксовувати. Навіть експерти американського центру Брукінгса вважають, що Київ перестав приділяти увагу цій організації.

Хоча за президентства Віктора Ющенка ідея цього союзу, як альтернативі впливу Москви на пострадянському просторі була досить популярною. Тепер члени організації заявляють, що проект не має перспективи через пасивну позицію України.

Євразійський напрям інтеграції, за словами Олега Устенко намічався в український економіці поступово. Об'єми українського експорту в Європу почали поступово падати починаючи з 2002 року.

Тоді вони складали 30% від загального обсягу експорту. В 2009 році цей відсоток скоротився до 20%. За той же період частка Українського експорту в країни СНД зросла на 5%.

Тому в економічному плані розвиток торгівельних відносин з країнами Середньої Азії може стати хорошою альтернативою руху на захід.

Найперспективнішим в цьому напрямі може стати транзит нафти. Астана вже неодноразово шукала шляхи поставки палива в обхід Росії. Остання з 2006 року постійно підвищує плату за транзит. Однак поки альтернативні проекти не вийшли за рамки розмов.

“Паливний” шлях

Початок 2010 року став не дуже вдалим для україно-казахських відносин. В лютому Астана заявила, що збирається припинити постачання своєї нафти через нафтопровід “Дружба”.

Причиною такого рішення був перехід Придніпровського нафтопроводу в реверсний режим для поставки палива на Кременчуцький нафтопереробний завод. До цього казахська нафта йшла по цій трубі до Одеси, де її перевантажували в танкери та відправляли до Європи.

Україна запропонувала казахам транспортувати нафту через нафтопровід Одеса-Броди, який сьогодні жене паливо до одеського терміналу. Це означало більшу плату за транспортування, адже Придніпровська труба була найкоротшим шляхом до Одеси.

Астана почала вимагати, аби Росія переключила її нафту в транзитну систему Білорусі та Польщі. Сьогодні Київ знову висловлює бажання отримати казахську нафту для своєї промисловості.

Колишній голова Укртранснафти Олександр Тодійчук вважає, що такі поставки були б прибутковими для України.

“Придніпровський трубопровід майже завжди простоює, ним час від часу перекачується нафта на Кременчуцький НПЗ та на Лисичанськ. Якщо ми зможемо отримати казахську нафту і увімкнути цей нафтопровід в прямому режимі до Одеси, це додатково дасть змогу перекачувати 8-9 мільйонів тон нафти на рік”, — вважає експерт.

До того ж, ще під час реконструкції нафтотерміналу Південний в 2007 році та будівництва нафтопроводу Одеса-Броди передбачалося, що його наповнить саме нафта з Середньої Азії.

“Одночасно Назарбаєв запропонував побудувати на українській території окремий нафтопереробний завод, та вкласти свої інвестиції в нафтопровідну систему. Однак спротив деяких українських олігархів не дав цього зробити. Так і зараз для реалізації спільних з Казахстаном проектів заважає як геополітика так і конкуренція на паливному ринку в України”, — вважає Олександр Тодійчук.

На думку експертів нові маршрути доставки казахської нафти до Європи включатимуть в себе і транскаспійський нафтопровід, який зараз хочуть збудувати Казахстан та Азербайджан. Звідти нафта може піти до російського “Південного потоку”, або в одеський порт, з якого можна буде направити її до Польщі.

Ще 2005 року Астана була запрошена в проект “Сарматія”, мета якого полягала в добудові нафтопроводу Одеса-Броди до польського міста Плоцьк. Однак поступово проект втратив привабливість через пасивність української влади та активного тиску Росії на республіки Середньої Азії.

В останні роки Москва почала активно будувати нафтопроводи в обхід України. Початок будівництва другої ланки Балтійської трубопровідної системи в 2009 році вже є незаперечним доказом того, що Кремль прагне направити нафтові потоки в обхід України до своїх портів на Балтійському морі.

Тому невдовзі відбір нафти з трубопроводу “Дружба”, що йде територією України, буде становити лише кілька десятків мільйонів тон щороку.

Великі плани

Така ситуація не влаштовує українську владу тому, невдовзі переговори з Казахстаном можуть стати більш інтенсивними. Тим більше Астана сама прагне позбутися такого амбіційного партнера в транспортуванні нафти, як Росія.

Та поки шлях на схід для Києва залишається не єдиним напрямком. Віктор Янукович не перестає запевнювати всіх, що до кінця року Україна зможе домовитися про зону вільної торгівлі з Європейським союзом.

З іншого боку, енергетична незалежність може стати потужним рушієм для просування на схід.

Потрібно лише визначити чи буде це незалежне від Росії утворення, яке зможе самостійно транспортувати нафту до Європи. Або зона вільної торгівлі з Казахстаном стане кроком до контрольованого Москвою митного союзу.

Павло СИВОКІНЬ