Де золото держави

Зростання дефіциту бюджету у 2010 році до рівня 2009 року, стрімке збільшення боргових зобов'язань держави та посилення податкового тиску на малий та середній бізнес — це не далеко не всі проблеми сьогодення. На жаль, їх накопичення створює мультиплікаційний ефект.

Ще на початку 2000-х років за ініціативою народного депутата Віктора Медведчука була зібрана група фахівців, перед якими поставили завдання оцінити ступінь загроз, які можуть виникнути у найближчі роки. Дехто розцінив цю ініціативу як передвиборну акцію, але насправді все було серйозніше.

Фахівці непогано попрацювали і дійшли до висновку: суттєве збільшення загроз почнеться з 2005 року. З того часу минуло п'ять років. Що ж ми маємо? Наприклад, в Києві ще на початку 1990-х років різниця між середньою температурою в січні та липні становила 23 градуси, а з урахуванням екстремальних періодів — 35 градусів.

У 2006-2010 роках різниця екстремальних температур сягнула 49-65 градусів. Це призвело до значного збільшення витрат енергії для досягнення кліматичного комфорту і росту комунальних витрат. Головною ж невідворотною загрозою стало дискретне зимове відключення систем теплової і особливо електричної енергії.

Літо 2010 року виявилося настільки спекотним, що за кондиціонерами, незважаючи на їх чималу вартість, постали черги. В будинках киян за один рік їх кількість зросла майже удвічі. І тут з'ясувалося, що деякі домові і дільничні підстанції, особливо у старих районах, не витримують подібного навантаження.

Окремі підприємства вимушені були змінити графік роботи чи взагалі зупинитися.

Порівняно з 2005 роком, у Києві на 20-30% зросли витрати на ремонт трубопроводів у мережах водопостачання та каналізації, а також на ремонт мостів і шляхопроводів. Близько 40% їх мереж взагалі мають бути замінені.

Зростання світових цін на продукти харчування, спекуляції на тлі голоду в деяких країнах призвели до квотування в Україні продажу на експорт продуктів. До того ж, додалася критика опозиції щодо надмірного емісійного наповнення грошового обігу, що разом з очікуваннями інфляції призвело до росту продажу валюти.

Посилилися страхи населення щодо зниження курсу гривні у зв'язку з виборами. Певним чином це стало відображенням висновків фахівців, які інтуїтивно віддзеркалювали наукові доробки російського економіста Когана щодо тенденції зростання впливу світової інфляції на розвиток економіки.

Відповідно до цієї тенденції світова економіка з 1945 року все більш пришвидшено йшла до колапсу. Найкраще це підтверджується нинішнім протистоянням національних валют, яке, попри намагання розвинутих країн світу згладити протиріччя між ними, вже призвело до розгортання світової валютної війни.

Для нейтралізації викликів часу Україні потрібні сотні мільярди доларів, які разом з поточними потребами і величезними борговими зобов'язаннями становлять все більш загрозливі суми, які наближаються до розміру річного державного бюджету.

Американські можновладці та українські прибічники глобалізації полюбляють посилатися на думки нобелівських лауреатів з економіки — громадян США, але сам уряд цієї країни та пересічні американці додержуються протилежних поглядів політично шкідливої для них, але економічно розумної людини — Карла Маркса.

За рахунок переваг свого економічного розвитку США та інші провідні держави збільшують накопичення не в доларах, фунтах стерлінгів, євро чи ієні, а в золоті.

Так, в американському сховищі золота у Форт Ноксі зберігається 9 600 тонн державного та приватного жовтого металу, у Великій Британії — 7 200 тонн, у Німеччині — 3 400 тонн, у Франції — 2 587 тонн, в Італії — 2 420 тонн, у Ватикані — 1 200 тонн, у Португалії — 383 тонни. В Україні — менше 21 тонни.

Зрозуміло, що при виникненні якісно нової світової кризи, яка неминуча навіть в умовах введення міжнародної розрахункової валюти, найбільше постраждають слаборозвинуті країни, які не матимуть достатнього золотого запасу.

При цьому треба враховувати, що у 2000-2010 роках реальна вартість гривні до золота зменшилася у 3,5 разу, а долара до золота — у 2,2 разу.

З урахуванням цього стає зрозуміло, що єдиним шляхом виживання країни є розвинута самодостатня економіка, яка може впоратися з ризиками та викликами часу і навіть провести диверсифікацію власних золотовалютних запасів.

Однак “перехідні” уряди України дбають не про це, а про інтереси олігархічних груп, з діяльності яких вони мають зиск. Тому Україна не здатна акумулювати золотий запас, натомість вона швидко накопичує ризики. Для досягнення позитивного розвитку необхідна національна влада.

Якщо у найближчі роки нічого не зміниться у розвитку політичної та економічної систем, то багатьох її громадян чекає п'ята хвиля еміграції чи трудової міграції.

За даними міжнародної організації “Четверта хвиля”, яка об'єднує мігрантів та їх нащадків з різних країн, за 115 років існування міграційних процесів в Україні за її межами опинилося 33-45% українців, а зовсім не 5-7 мільйонів громадян незалежної України, про які зазвичай згадують автори численних публікацій.

За розрахунками демографів, через 50 років такого життя в Україні залишиться 20 мільйонів українців — чверть українського населення планети.

Є два виходи: або законним шляхом змінити владу на національну або залишити стару владу і починати готувати нові кладовища. Третього не дано.

Марко ОЛІВЕНСЬКИЙ, кандидат економічних наук