Відсутність повноцінної Ради НБУ, яка мала б комплексно оцінити стан монетарної політики призводить до метаморфоз політики НБУ, що мультиплікуються з кожним днем: після провалу з прогнозом інфляції відбувся провал з неочікувано високою розтратою валютних резервів (3,4 млрд. дол. за травень), політика “приваблення гривневих активів” також дає катастрофічно слабкі результати, менш ніж 5% приросту гривневої маси потрапляє на строкові вклади населення; кредитування продовжує знаходитися не непристойно низьких показниках (близько 10% ВВП) і фактично утримується від подальшого падіння лише завдяки державним програмам — заслуга Уряду!; процентна маржа банків сягає 12 відс. пунктів і розширюється (!) попри зменшення частки проблемних кредитів, генеруючи рекордні прибутки банків при зниженні їх посередницької ефективності.
Інші впливові процентні ставки НБУ теж було знижено: ставка депозитних сертифікатів овернайт — з 13,5 до 13,0% річних, строкових 3-місячних депозитних сертифікатів — з 16,5 до 16,0%, кредитів рефінансування — з 17,5 до 17,0% річних.
Таким чином всі процентні ставки НБУ залишаються значно вищими інфляції, що призводитиме до додаткових збитків позичальників кредитних коштів. У таких умовах українська економіка функціонує вже 2 роки. Високі реальні процентні ставки стимулюють вилучення коштів з економіки у гривневі активи та стримуватимуть кредитні та інвестиційні процеси. В минулому році для виправлення помилок монетарної політики в екстреному порядку довелося запровадити податок на надприбутки банків.
Абсолютно абсурдним є намагання НБУ проводити одночасно і політику приваблення гривневих активів, і політику сприяння кредитуванню. Згідно монетарної теорії — це два протилежних напрямки політики, які не можуть реалізовуватися одночасно, оскільки ключова процента ставка, за визначенням, є базовим регулятором попиту на кредити та схильності потенційних вкладників до заощаджень. Якщо її рівень втричі перевищує інфляцію — це формує стимули до спрямування коштів із реальної економіки в банківську систему, а не навпаки.
Існування строкових 3-місячних депозитних сертифікатів НБУ в нинішній системі монетарного регулювання також викликає багато заперечень. Даний інструмент перешкоджає спрямуванню коштів боргового ринку на потреби фінансування дефіциту державного бюджету та кредитування бізнесу. Користі від цього інструмента для залучення строкових вкладів населення — небагато. За статистикою 60% гривневих вкладів належать 1% вкладників. Таким чином політика приваблення гривневих депозитів більшою мірою збагачує багатих, ніж реально забирає кошти із споживчого чи валютного ринків.
Політика приваблення гривневих активів дуже дорого обходиться економіці і оплачується коштом державного бюджету. Це — доволі легко вирахувати. Зараз витрати НБУ на приваблення кожної 1000 грн строкових депозитів обходяться у 1110 грн. процентів банкам за депозитними сертифікатами! Так, за 4 місяці 2024 р. приріст строкових гривневих депозитів населення склав +27,0 млрд. грн, а виплати НБУ процентів банкам за депозитними сертифікатами — 30 млрд. грн! Абсурдне розтрачання державних коштів! Ці 1110 гривень наступного року перекладаються на збільшення державного боргу, оскільки недоотриманий до державного бюджету прибуток НБУ доведеться компенсовувати новими державними запозиченнями. Політика НБУ заганяє державні фінанси в боргову петлю.
Роль високої облікової ставки у валютній стабілізації не слід перебільшувати. Варто пам’ятати, що Україна за 2 роки війни отримала понад 85 млрд. дол. зовнішньої допомоги, з яких майже 65 млрд. дол. НБУ витратив на підтримку валютного курсу (76%!). Структурний дефіцит платіжного балансу сягає понад 30 млрд.дол. на рік і кожного місяця НБУ витрачає 2-3 млрд.дол. на підтримку обмінного курсу з валютних резервів (які, до речі, переважно сформовані Урядом). Де буде валютний курс, якщо НБУ припинить продавати валюту на ринку? Чи допоможе тоді рівень ставки у 15 чи навіть 30% річних? Усі гривневі строкові вклади населення становлять лише 4% ВВП, тоді як структурний дефіцит платіжного балансу 16% ВВП, а зовнішньоторгівельний дефіцит — 19% ВВП.
Стабільність банківської системи не викликає сумнівів. Дохідність активів банків знаходиться на рекордних у світі рівнях, показники ліквідності та адекватності капіталу банків значно випереджають нормативи, прибутки банків є історично рекордними.
Однак, збереження жорстких монетарних умов стримує залучення позикових коштів банків у реалізацію інвестиційних проектів та створення робочих місць, стримує повернення біженців та перспективи відновлення. Ресурси банківської системи, її посередницька активність повинні відігравати адекватну роль у підтримці воєнної економіки. Нижча облікова ставка та більша доступність позикових коштів для виробників могли б сприяти покращенню зовнішньоторговельного сальдо, що також знизило б валютні ризики. Натомість, політика НБУ продовжує завдавати деструктивних шоків реальному сектору економіки, і лише достатній обсяг зовнішньої фінансової підтримки утримує економіку від економічної кризи та валютної дестабілізації.
Богдан ДАНИЛИШИН, завідувач кафедри КНЕУ ім. В.Гетьмана
