Чиновницьке болото імені Азарова

Так, новопризначений Кабмін відновив посаду віце-прем'єр-міністра з питань агропромислового комплексу, на яку, як і 2006 року, знову призначив давнього знайомого президента Віктора Януковича Віктора Слауту.

Дивно, але у сфері контролю Слаути перебуватиме лише одне міністерство — Мінагрополітики.

В уряді Януковича, коли МінАП очолював співвласник “Нашої ряби” Юрій Мельник, роль віце-прем'єра була хоч трохи виправданою. Вона зводилася, за оцінками експертів, до нагляду над міністром, пов'язаним з окремими бізнес-структурами. Адже треба було через когось вирішувати і питання інших зацікавлених аграрних груп.

Цього разу група екс-керівника Державного управління справами Ігоря Тарасюка не змогла зберегти на посаді Мельника, який залишався міністром у двох попередніх Кабмінах то за квотою комуністів, то — “Нашої України”.

До управління аграрним відомством тепер добрався “регіонал” Микола Присяжнюк — голова профільного комітету Верховної ради та президент асоціації “Укрм'ясо”. Це один з типових для цієї політсили кадрів: основна його діяльність зосереджена на Житомирщині, але певну частину свого життя він провів на Донбасі і давно не чужий для Януковича.

Отже, тепер посада Слаути остаточно втрачає сенс. “Це одне з крісел, створених спеціально для того, щоб прилаштувати давніх соратників. Зверніть увагу, скільки у цьому Кабміні віце-прем'єрів. Далеко не всі з них мають реальні повноваження”, — зазначив “Економічній правді” аграрний аналітик, що побажав залишитися анонімним.

Показово, що між двома “аграріями” існують суперечності у поглядах на розвиток АПК. Наприклад, Слаута підтримує імпорт м'яса птиці, а Присяжнюк гостро його критикує. Утім, поле для спільної роботи у цих посадовців широке. Наприклад, підтримки вимагає хлібний бізнес Михайла Табачника, брата нового міністра освіти і науки Дмитра Табачника.

Серед аграрного лоббі регіоналів — депутат Павло Климець, власник концерну “Олімп”. Та й навіть сама корпорація Ріната Ахметова System Capital Management має аграрні активи на Донеччині. За словами експертів, усі вони давно і плідно співпрацюють з новопризначеними чиновниками.

Різко відрізняються від безликої команди “азарівського” Кабміну урядовці, призначені за квотою блоку Литвина. Це міністр охорони навколишнього природного середовища Віктор Бойко та міністр транспорту і зв'язку Костянтин Єфименко.

Обидві ці фігури — одіозні і давно відомі у владних коридорах. Наприклад, Єфименко контролює кілька автотранспортних і промислових підприємств у Білій Церкві, де має чудові стосунки з місцевим мером.

Зокрема, це ВАТ “Білоцерківське виробничо-торгівельне підприємство”, Білоцерківський автобусний парк, майновий комплекс держпідприємства “Білоцерківський завод “Еталон” і монопольний виробник гальмівних колодок ВАТ “Трібо”.

Преса неодноразово критикувала методи, за допомогою яких Єфименко отримував контроль над цими підприємствами. Цікаво, що співвласником більшої частини названих об'єктів є бізнесмен з Партії регіонів Василь Хмельницький, який вважається спонсором блоку Литвина.

Заслужений працівник сільського господарства Віктор Бойко уславився не стільки бізнесовими, скільки чиновницькими “подвигами”. Особливо гучні скандали довкола його імені присвячені періоду, коли він очолював Державний комітет з матеріального резерву.

Зокрема, ЗМІ писали, що 2006 року, після гучної відставки з цієї посади, Бойко за допомогою рейдерських захоплень ставив своїх людей на чолі підприємств Держрезерву, у яких зберігалися м'ясо та зерно.

За свідченням джерел “Економічної правди”, чиновник не має інтересів у сфері користування надрами, на яке видає ліцензії Мінприроди. А отже, ця посада для блоку Литвина є просто одним з “хлібних місць”.

Цікаво, що обидва міністерства, які дісталися цій політсилі, є надзвичайно важливими для Ріната Ахметова, який потребує і нових ліцензій на видобуток сировини для своїх металургійних комбінатів, і пільг на перевезення їхньої продукції.

Однак справді близьким до Ахметова, крім Бориса Колесникова, можна вважати тільки міністра промислової політики Дмитра Колєснікова, який багато років сумлінно працював на комбінатах СКМ.

Цей посадовець зможе гарантувати своїй материнській бізнес-структурі “просування” у Кабміні проектів постанов про режими сприяння металургійним підприємствам, зокрема, щодо податкових пільг та без проблем погоджувати безмитне ввезення обладнання.

Невдоволена призначеннями має бути й інша бізнес-структура Партії регіонів — так звана група Дмитра Фірташа. Лояльний до неї Юрій Бойко, який, до речі, має власний хімічний бізнес на сході України, отримав лише крісло міністра палива та енергетики.

За кілька тижнів до призначення у пресі активно обговорювалася теза, що Бойко має стати якщо не прем'єром, то принаймні його першим заступником. Виявилося, що Янукович віддав перевагу адміністративним, а не бізнесовим кадрам.

На посаді голови Мінпаливенерго Бойко зможе допомогти компаніям Дмитра Фірташа, що займаються торгівлею газом. Протягом останніх двох років вони страшенно страждали через тиск з боку Юлії Тимошенко.

Однак реального впливу на промислову політику, зокрема, для підтримки хімічних комбінатів дружнього олігарха, у Бойка не буде.

Ще одна посада, отримана групою Фірташа, — це голова Служби безпеки України, яку обійняв Валерій Хорошковський. Значення цієї посади вже не таке суттєве, як за часів прем'єрства Юлії Тимошенко, коли СБУ доводилося силовими методами захищати інтереси бізнес-партнера.

Однак у будь-якому випадку своя людина у спецвідомстві дозволить упевненіше почувати себе навіть під час зовнішньоекономічних переговорів, зокрема, щодо постачання газу.

Суто кадровим чиновником є новопризначений міністр вугільної промисловості Юрій Ященко. Навіть профільні експерти вугільної галузі не змогли одразу згадати, хто це, незважаючи на те, що він кілька разів був заступником голови Мінвуглепрому та головою концерну “Вугілля України”.

Щоразу призначення Ященка на ці посади збігалися з “правлінням” у вугільному відомстві Сергія Тулуба. Цей депутат-регіонал донедавна виконував роль міністра вугільної промисловості у так званому тіньовому Кабміні Віктора Януковича, але до реального уряду Тулуба не взяли начебто через його надмірну самостійність.

Таким чином, реальна економіка у час правління Миколи Азарова не матиме значних привілеїв і, як і за минулого уряду, переважно слугуватиме для досягнення політичних цілей.

Дмитро ДЄНКОВ