“Спочатку з’явився зухвалий та модний K-pop. Потім — сентиментальні K-драми. Тепер, у наші песимістичні часи, настав час для нового корейського світового тренду — зброя, K-defence”. Nikkei Asia.
Агломерація Сеула, столиці Республіки Кореї, впритул прилягає до кордону з КНДР. За ним розташовані 6 тис артилерійських установок, які здатні за годину вбити тисячі жителів прикордонних південнокорейських міст.
Після виходу американських військових з Кореї пів століття тому Сеул залишився поряд із своїм агресивним північним сусідом. Життя під прицілом артилерії та ракет змусило південнокорейців готуватися до найгіршого.
Країні довелося побудувати сильну армію та самодостатню оборонну промисловість. У середині 20-го століття корейці перетворили виробництво озброєнь на “священну корову”. Зараз їхня зброя уже витісняє західну на світовому ринку й приносить в економіку країни десятки мільярдів доларів.
Виробництво озброєнь у Республіці Кореї є прикладом того, як потреба в самозахисті може простимулювати розбудову сильної оборонної індустрії та який шлях для цього має пройти держава.
Усе будували з нуля
Перемир’я у Корейській війні 1953 року означало лише припинення вогню, тому зберігався постійний ризик поновлення бойових дій. Від чергової агресії Південну Корею захищали лише американські війська, що базувалися на півострові.
Однак у 1969 році Сполучені Штати почали скорочувати свою присутність. За лічені роки США вивели понад 20 тис своїх військових з Кореї. Стало зрозуміло, що молода республіка має сама вчитися себе захищати.
КНДР історично була більш економічно та військово розвиненою, а Південна Корея була економічно слабкою і залежною від постачань американської зброї.
Після скорочення американського контингенту авторитарний генерал Пак Чон Хі, який на той момент очолював Республіку Корею, проголосив курс на самодостатність у виробництві озброєнь. Тоді країна не мала ані грошей, ані виробничої бази, ані технологій для виготовлення будь-якої військової техніки.
Питання фінансів стояло гостро. Процес укріплення війська та побудови виробництва озброєнь супроводжувався великими витратами держави на оборону у збиток іншим сферам життя. Воєнні витрати у 1970-х роках зросли до 6,4% від ВВП або 30% від бюджету країни.
Щоб їх фінансувати, уряду довелося встановити додатковий 10-відсотковий податок на оборону і збирати пожертви від громадян на купівлю озброєнь. На рівні 2,5% від ВВП воєнні витрати Кореї стабілізувалися лише на початку 2000-х років, коли країна розбагатіла і забезпечила себе всією необхідною зброєю.
При генералі Пак Чон Хі Корея взала курс на самостійне забезпечення країни зброєї
Окрім грошей, потрібні були технології. У 1970-му році президент Пак створив державне Агентство з оборонних розробок (ADD), яке стало головним науковим хабом для майбутніх оборонних інновацій.
Це агентство є прикладом успішного державно-приватного партнерства в ОПК. Через нього влада курувала та фінансувала всі ключові військові розробки, а потім передавала технології приватним компаніям, які вели подальші дослідження або розгортали серійне виробництво.
Одним з перших завдань для ADD стала розробка корейського аналога американських гвинтівок M1. Тодішні керівники агентства згадують, що інженерам доводилося міряти кожну деталь, повторювати форму й методом зворотного інжинірингу (копіювання) видати власний продукт. За таким же принципом інженери проєктуватимуть і більш складні системи озброєнь.
Корея історично вкладає багато грошей в розробку технологій. Держава і компанії витрачають на R&D близько 5% від ВВП країни. Більше інвестує лише Ізраїль.
У 1972 році влада в повній секретності наказала агентству почати розробку власних далекобійних балістичних ракет. Два роки інженери витратили тільки на те, щоб зрозуміти, які технології та компоненти слід придбати і скільки наймати людей. Ще шість років пішли на побудову прототипу та випробування.
Без допомоги США реалізувати цей проєкт було неможливо, а союзники неохоче ділилися такими технологіями. Лише після довгих перемовин Штати дозволили ADD скопіювати американські ракети Nike Hercules з деякими покращеннями.
Ракета “Білий Ведмідь” на параді 1973 року
Так народилася перша корейська балістична ракета “Білий ведмідь”. Передбачалося, що вона буде ядерною та більш далекобійною, але під тиском США від цього відмовилися. Тим не менш тоді Корея змогла опанувати технології, які стали їй у пригоді для подальшого розвитку ракетної програми.
Партнерство із США відіграло ключову роль у розбудові корейської оборонної промисловості. Американський уряд дозволяв своїм корпораціям локалізувати в партнерських країнах виробництво нестратегічних видів озброєнь. Таким чином Штати заохочували союзників бути більш самостійними в питаннях безпеки.
Щоби локалізація стала можливою, корейцям потрібно було запустити ці технології в серійне виробництво. Відповідних компетенцій та виробничої бази в країні не було, тож все довелося будувати з нуля.
У Кореї розгорнули індустріалізацію, у яку влада вплітала виробництво озброєнь. Успіх ОПК був би неможливим без паралельного розвитку металургії, машино-, судно-, верстатобудування і залучення в ці галузі іноземних інвестицій.
Щоб стимулювати приватні компанії розгортати серійне виробництво озброєнь, пов’язане з численними бізнес-ризиками, держава ухвалила профільний закон, за яким оборонні компанії отримували низку пільг.
Як пише дослідник Лі Йонг Гак, корейським зброярам дали кредитування за зниженими ставками, податкові пільги, авансування 90% від вартості контракту, звільнення від імпортного мита, концесію виробничих майданчиків, а також бронювання кваліфікованих спеціалістів від призову в армію.
Головне — приватні виробники отримали державні гарантії на подальше оборонне замовлення, що зменшувало ризики банкрутств.
Розбудова оборонної галузі відбувалася в умовах жорсткої централізації. Як описував цей процес Йонг Гак, ключові рішення щодо виробництва озброєнь в країні ухвалювали три людини: президент, профільний секретар з розвитку важкої промисловості та директор агенції ADD.
Оборонна галузь залишилася поза будь-якими економічними дискусіями і користувалася беззаперечною підтримкою провладних та опозиційних політиків.
Така ізоляція оборонної промисловості від ринкових реалій згодом зіграла з корейцями злий жарт. У 1980-х галузь виявилася “переінвестованою”, а безліч заводів дублювалися. Це призводило до жорсткої конкуренції між виробниками, недозавантаження підприємств та подекуди банкрутств.
Хай там як, а база для подальшого розвитку оборонної промисловості була закладена. Залишалося грамотно її масштабувати.
Навчалися в західних компаній
Спочатку корейські заводи опанували ліцензійне виробництво американських гвинтівок, мін, гранатометів. У 1980-х роках пішли більш серйозні проєкти. Наприклад, з’явився танк К1 — корейська модифікація американських Abrams.
Компанія Hyundai взяла участь у розробці цієї модифікації й опанувала серійне виробництво більшості компонентів усередині країни. Пройдуть 20 років і Hyundai спільно з агенцією ADD використають набутий досвід і технології для розробки корейського танка — надсучасного К2 “Чорна пантера”.
Корейський танк К2 на параді у Варшаві, 15 серпня 2024 року
gettyimages
Схожа історія сталася із самохідними гаубицями. Спочатку компанія Samsung опанувала ліцензійне виробництво американських гаубиць М109. Згодом корпорація використала набутий досвід, щоб спільно з ADD розробити та запустити серійне виробництво новітньої корейської самохідної гаубиці К9 “Грім”.
Компанія KIA після років ліцензійного виробництва американських гаубиць М101 спільно з ADD на їх основі розробила власні KH178/179.
Розроблена компанією KIA спільно з ADD 155-міліметрова гаубиця KH178/179
wikipedia
У 1990-х роках Корея замахнулася на власну авіацію. Місцеві технологічні гіганти облаштували серійне виробництво різних американських продуктів за ліцензією: винищувачів, деталей для цивільних літаків та вертольотів.
Одним з найбільш яскравих поміж них був проєкт випуску KF-16 — корейської версії легендарних американських винищувачів F-16. Локалізація відбувалася поступово. Перші 12 штук виготовили на заводах у США, ще 36 — у Кореї з американських компонентів, а 72 мала зробити компанія Samsung Aerospace.
Згодом Samsung, Daewoo та Hyundai, спираючись на отриманий досвід, створили компанію Korea Aerospace Industries (KAI), на базі якої розгорнули і ліцензійне виробництво американських, і розробку та випуск корейських літаків.
Зараз KAI — найбільша оборонна компанія країни. Її флагманом є багатоцільовий винищувач 4+ покоління KF-21, що перебуває на фінальних стадіях розробки. Проєкт фінансують KAI, ADD та уряд Індонезії, який хоче їх купувати.
Винищувач KF-21
gettyimages
На базі західних технологій у Кореї також розвивалися суднобудівна галузь та виробництво бронетехніки. Зараз корейська оборонна індустрія представлена понад 80 компаніями, які дають роботу сотням тисяч працівників.
На світовому ринку
У корейській моделі побудови оборонної промисловості є нюанс: залежність від західних технологій. Це накладає певні обмеження на продаж техніки іншим країнам. Час від часу США, Британія або Німеччина блокують експортні угоди на постачання корейської техніки своїм політичним опонентам.
Ба більше, ринок озброєнь політизований. Постачальника часто обирають не тільки за якістю техніки, а й за умовами та перспективами, які пропонує продавець. Південна Корея не може похвалитися геополітичною вагою, однак інструменти для проникнення на світовий ринок зброї вона таки знайшла.
По-перше, корейська військова техніка дешевша за більш технологічну західну, водночас вона сумісна із зброєю та стандартами НАТО. Наприклад, гаубиця К9, один з найпопулярніших корейських продуктів, коштує 3,5 млн дол. За даними виробника, це на третину менше, ніж у конкурентів.
САУ K9 Thunder на параді у Варшаві, серпень 2023 року
gettyimages
По-друге, Корея через свій “наздоганяючий” статус на ринку озброєнь легше передає технології для виробництва своєї техніки в інших країнах. Так, Польща планує купити 1 тис танків К2 і 600 гаубиць К9. Спочатку Варшава імпортує 180 корейських танків та 48 гаубиць, а потім почне виробляти їх сама за ліцензією.
По-третє, корейський експортно-імпортний банк охоче фінансує частину угод, надаючи кредити країнам-покупцям.
По-четверте, загроза війни змусила Сеул тримати в тонусі оборонні заводи, тож там вистачає простору для швидкого запуску масового виробництва у випадку великого замовлення. Це стало в пригоді після 2014 року, коли китайська загроза змусила переозброюватися Південно-Східну Азію, а агресія Росії — усю Європу.
Президент Кореї Юн Сок Йоль
За даними SIPRI, протягом 2010-2014 років Корея продавала зброю сімом країнам, а протягом 2014-2019 — 17-м. Зараз країна утримує двовідсоткову частку на світовому ринку озброєнь і входить до десятки найбільших країн-експортерів військової техніки. Головними її покупцями є Польща, Філіппіни та Індія.
У 2022 році Корея отримала від продажу військової техніки 17,3 млрд дол, а у 2023-му — 14 млрд дол. Сеул прагне ще більше скористатися глобальною напругою і цьогоріч збільшити експорт озброєнь до 20 млрд дол.
Тепер оборонна промисловість є не тільки запорукою безпеки країни, а й джерелом економічного зростання в неспокійні часи.
Богдан МІРОШНИЧЕНКО
Что скажете, Аноним?
[13:43 21 декабря]
Абхазия столкнулась с самым суровым за последние 30 лет энергетическим кризисом.
[10:10 21 декабря]
[07:30 21 декабря]
13:00 21 декабря
12:30 21 декабря
12:00 21 декабря
11:30 21 декабря
11:00 21 декабря
10:30 21 декабря
10:00 21 декабря
09:30 21 декабря
[16:20 05 ноября]
[18:40 27 октября]
[18:45 27 сентября]
(c) Укррудпром — новости металлургии: цветная металлургия, черная металлургия, металлургия Украины
При цитировании и использовании материалов ссылка на www.ukrrudprom.ua обязательна. Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентства "Iнтерфакс-Україна", "Українськi Новини" в каком-либо виде строго запрещены
Сделано в miavia estudia.