Титан, як відомо, це не лише “метал війни” із якого будуються ракети, літаки, БМП, кораблі і гелікоптери, які вкрай потрібні сьогодні Україні на полі бою. Титан є ще й “металом майбутнього”, із якого виробляються сучасні гаджети, протези, імпланти, зварювальні електроди, пігменти для фарб, турбіни, високоміцні покриття, роботи, космічні апарати та багато інших корисних високотехнологічних речей.

Більш того, між провідними економіками світу зараз точиться запекла війна за титан. Американські та європейські виробники титанової продукції відчувають дефіцит сировини та намагаються позбутися залежності від китайського та російського експорту. Вже не перший рік наша країна входить до переліку критичних для економіки США технологій, матеріалів та шляхів постачання, який формує Рада Нацбезпеки США. Очевидно що у приватизації ОГХК американські та європейські компанії є чи не найбільш зацікавленими сторонами, але… ніхто з них не квапиться купувати цей потенційно цікавий актив.

По-перше, американці вже мають негативний досвід співробітництва з Україною. Зокрема, спільно із спеціалістами Запорізького титано-магнієвого комбінату (ЗТМК) у 2010-х роках було розроблено революційну технологію виробництва металевого титану. Тоді влада Януковича зробила все, аби вбити цей проект в інтересах росіян та передати комбінат у володіння Дмитру Фірташу.

По-друге, в Україні досі не існує сприятливих умов для ведення глобального капіталоємного бізнесу, великих інвестицій у виробництво, прозорої експортної та незалежної фінансово-господарської діяльності. Ні для кого не буде новиною, що з великого бізнесу в нас досі годуються міністри, депутати, високопосадовці та генерали, а той що поменше “підгризають” всі інші, від губернаторів до правоохоронців і контролерів.

По-третє, власне українське чиновництво ніколи не було реально зацікавленим у залученні потужних інвесторів, які не будуть потурати корупції та здатні кардинально змінити існуючі правила гри на ринку. В нас можуть змінюватися максимум персони при владі та довкола влади, але не засади олігархічно-корупційного устрою.

По-четверте, якщо звернути увагу на сам передпродажний профіль ОГХК на сайті “Рrozorro.продажі”, то замість документації щодо фінансово-економічного стану компанії, її боргів, нерухомості, мінеральних запасів і т.д. там є лише коротка довідка та фотографії в стилі OLX. Оцінок запасів по системі JORC, якою користуються іноземні інвестори — немає. Англомовна версія — не працює. Хіба такою має бути презентація для солідного західного інвестора?! Цим яскраво виражено відношення як до приватизації, так і до покупців.

За що отримує гроші компанія-консультант з приватизації і чим вже два роки займається спеціально призначений в правління ОГХК грузинський “реформатор-приватизатор” Д.Каландадзе — невідомо.

По-п’яте і найголовніше, через недбалість, корупційну вмотивованість та зраду інтересів держави ОГХК має проблеми із власними запасами титанової сировини. Ще у 2010-2014 р.р. було підраховано, що Вольногірський ГМК має балансових запасів до 2030 року, а Іршанский ГМК — до 2040 року. На ОГХК це завжди знали і ніколи не заперечували, проте для вирішення цієї проблеми нічого зроблено не було.

Так, у 2021 році після запеклої боротьби з Дмитром Фірташем ОГХК отримала спецдозвіл на розробку Селищанського родовища титанових руд в Житомирській обл. Group DF почала оскаржувати це рішення в суді, але новий склад правління ОГХК вже три роки не проявляє ніякої юридичної активності в цьому питанні. Родовище має всі шанси бути втраченим для держави.

У липні 2024 року, наступного дня після ухвалення рішення РНБО про 10-річні персональні санкції стосовно Д.Фірташа, спеціальний дозвіл на користування надрами Малишевського родовища у Дніпропетровській обл., було продано невідомому на ринку покупцю, який тепер в судовому порядку легалізує свої права і залишить державу ні з чим. Ще раніше, це родовище було незаконно вилучене “Кримським Титаном” Д.Фірташа при розторгненні оренди ВГМК та протиправно переоформлене на дочірню компанію Матронівський ГЗК. По закону, ліцензія мала бути відразу оформлена на ОГХК ще 2009 року, але досі це питання ніким офіційно не порушувалося.

Тож без повернення у держвласність всіх тих надр, які раніше були незаконно відчужені спритними бізнесменами — ОГХК разом із її комбінатами-філіалами вже зовсім скоро перетвориться на комплекс адмінбудівель із грудою металобрухту. Поважні іноземні гравці про це добре знають. Керівництво ФДМ і ОГХК також це розуміє. Тоді навіщо було затівати усю цю епопею із приватизацією ОГХК?

Як на мене, відповідей може бути декілька. Або підприємство вирішили “добити через приватизацію” в інтересах конкурентів, як це було з “Запорізьким алюмінієвим комбінатом” та десятками інших великих індустріальних підприємств на початку 2000 років. Або його придбають якісь “босяки” із номінальними європейськими власниками та українськими коріннями для того, аби найближчими роками вичавити останні соки з наявних надр та обладнання. Не виключено, що новими власниками стануть офшорні компанії, аби притримати актив до кінця війни та дочекатися послаблення міжнародних санкцій, щоб потім знову постачати сировину до росії. Якихось більш оптимістичних варіантів якось не проглядається і очевидно що керівництво ФДМ це влаштовує.

Інакше навіщо продавати унікальний актив за ціною одного п’ятизіркового готелю? Невже цю суму не перекриває вартість нерухомого майна підсанкційних осіб у розпорядженні АРМА? Чи може державі, яка збирається підвищити податки одразу на кілька сотень мільярдів грн. вкрай не вистачає саме цих 95 млн. дол.?

Як на мене, анонсована приватизація на те й “велика”, що окрім залучення чималих коштів, вона має вирішувати ще й стратегічні завдання. У нашому випадку — вона має відкривати двері в Україну таким компаніям як американський хімічний гігант Chemours, який вже багато років формує свій ресурсний портфель завдяки продукції ОГХК. Цей підрозділ найбільшої в світі хімічної корпорації DuPont (яка створила напалм, кевлар, нейлон, тефлон) працює в автомобілебудуванні, електроніці, будівництві, енергетиці та комунікаціях та може принести не лише фінансові інвестиції, але й нові виробництва, технології, знання, робочі місця, культуру бізнесу тощо. Наявність американських активів у регіонах, які постійно потерпають від ворожих обстрілів лише посилила б наші позиції в питаннях військово-технічної допомоги та передачі нам сучасних озброєнь. Але для цього, знов таки, держава повинна навести лад у надрокористуванні і повернути собі вкрадене. Принаймні узяти на себе такі зобов’язання.

Треба вже, нарешті, починати думати про майбутні покоління українців!

Віталій ГЕРСАК, Голова ГО “Вільні та Вірні”