Заместитель министра реинтеграции Драганчук: Отношение к переселенцам изменилось к лучшему

Що держава, і міністерство зокрема, робить для недопущення і зменшення дискримінації по відношенню до переміщених осіб?

Це досить складне питання. Все залежить не тільки від політики держави, але і від самих внутрішньо переміщених осіб і того, що відбувається в приймаючих громадах, куди люди з Донецька, Луганська и Криму переїхали. Однією з головних проблем є прив’язка всіх адміністративних і інших послуг держави до довідки про переміщення. Також є абсолютне обмеження по банківським послугам, згідно якого переміщені особи мають отримувати всі соціальні і пенсійні виплати виключно в “Ощадбанку”. Для мене це основні дискримінаційні моменти, які ми знаємо як вирішувати, і внесли їх в нашу Стратегію реінтеграції внутрішньо переміщених осіб.

Ви торкнулися адміністративної частини питання, а що відбувається на рівні людина-людина? Чи гостро стоїть проблема упередженого ставлення до переселенців?

Така проблема є, її загострення почалося ще в 2014 році. Скажімо, з самого початку, коли не здавалися квартири і не хотіли спілкуватися з “донецькими”, це відбувалося тому, що по ринку пройшла окрема історія, що такі орендарі вивезли з орендованої квартири всі меблі і обладнання. Так, такі поодинокі історії мали місце. Але потрібно було докладати більше зусиль, щоб розповісти про всіх інших відповідальних “донецьких”. В ті громади, куди перемістилися наші університети, відомства і установи з окупованих територій, туди переїхали наші лікарі, викладачі, поліцейські, до яких за визначенням не могло бути упередженого ставлення, бо вони допомагали своєю діяльністю громаді. Як приклад вінницька громадська організація “Спільна справа”, засновники якої приїхали в 2014 році з Донецька і одразу почали комунікувати з місцевим самоврядуванням. Зараз я про них чую, що вони рятують всіх від COVID-19, що вони привозять гуманітарну допомогу, и допомагають місцевій владі у вирішенні інших соціальних проблем. 

З 2014 року ставлення людей до переселенців змінилося на краще чи на гірше?

Мені здається, що воно змінилося на краще в силу того, що більшість переселенців, які приїжджали в 2014 році з думкою про те, що це буде тривати не довго і вони повернуться, зрозуміли, що це не так. Більшість з них уже інтегрувалися, або інтегруються в приймаючі громади з усвідомленням, що вони будуть далі продовжувати тут жити. Тобто, тотальний суцільний біль і вимога захисту абсолютно об’єктивних потреб закінчилися і більшість людей змогли інтегруватися, а громади уже відчули наскільки ці люди гідні і свідомі українці.

Яка кількість переміщених осіб отримало житло в 2021 році, і які плани по кількості забезпечення їх житлом на 2022 рік?

В 2021 році по житловим програмам отримано в шість разів більше фінансування, ніж в попередньому, сума зросла з 20 млн до 125 млн грн. На сьогодні у нас за кожним напрямком забезпечення житлом є діюча програма. Це як забезпечення постійним житлом через пільгове іпотечне кредитування по програмі, що реалізується за підтримки уряду Німеччини, KfW й Фонду молодіжного будівництва, так і тимчасовим. В цьому році ми маємо забезпечити таким тимчасовім житлом 325 сімей, тобто орієнтовно 800 внутрішньо переміщених осіб. По програмі KfW житлом буде забезпечено 340 сімей, що орієнтовно 900 осіб. В наступному році по цим програмам буде співставне число. Крім того, наразі є попередні домовленості, що програма пільгового іпотечного кредитування буде з часом збільшуватися. Наразі потрібно продемонструвати зацікавленість наших переміщених осіб в цій програмі.

При таких темпах за скільки років проблема з житлом для переселенців буде повністю вичерпана?

На це важко відповісти, але міністерство активно працює над цим. У нас зараз на підході ще декілька напрямків. Зокрема, підписана угода між урядами України і Туреччини про будівництво житла для кримських татар. Крім того, у нас є другий проект з Міжнародною організацією міграції, який також готовий до запуску, щодо будівництва в найближчі роки житла в Сєвєродонецьку і Краматорську. Серед іншого, є програма компенсації за зруйноване житло, що теж спрямовано на покращення житлових умов внутрішньо переміщених осіб.

Чи не планує Україна відмовитися від так званих місць компактного поселення внутрішньо переміщених осіб, де умови проживання не завжди задовільні, а сам формат не сприяє інтеграції людей в громади?

Планує, це стратегічне завдання. Всього в Україні 150 таких місць, де проживає 6 тис. 120 людей. Зараз місця компактного проживання — це або об’єкти, які нам в 2014 році стихійно забезпечували німці, або санаторії, які абсолютно не пристосовані до зимового перебування. Для того, щоб забезпечити цих людей житлом необхідно виділити щонайменше 2 млрд грн. Сказати, що розселення стане вирішенням проблеми, то ні. Тому що це питання більш ширше і не складається виключно у розселені. Ті громадяни, які на сьогодні перебувають в місцях компактного проживання, мають значно більше проблем, ніж просто житлові. Тут і працевлаштування, і освіта, бо в них часто проживають літні люди, діти, які не відвідують шкіл. Тому виключно квадратними метрами обрахувати проблему не можна.

Щоб підійти до цього питання комплексно, необхідно до кінця року взяти декілька пілотних проектів, з ким ми почнемо розробляти план розселення місць компактного проживання. Скоріше за все це буде Кривий Ріг, Одеса, і, можливо, третій — Київ. Далі на прикладі розселення цих трьох місць ми зможемо зрозуміти, як діяти по всім іншим.

За який час планується розселити всі місця компактного проживання переселенців? 

Я сподіваюся, що з другого кварталу 2022 року почнемо розселення в пілотних проектах. Після розселення цих трьох місць компактного проживання можна буде говорити про майбутні перспективи. Необхідно знайти механізм і переконати приймаючі громади на співпрацю в цьому напрямку. Тут має буди і зацікавленість і відповідальність територіальних громад, де на сьогодні перебувають місця компактного проживання та звичайно самих переселенців що проживають в МКП.

Стратегія інтеграції переселенців передбачає створення програм сприянню працевлаштуванню переміщених осіб. Чи не стане це приводом для невдоволень зі сторони жителів громад, бо проблема з зайнятістю є не лише у переселенців?

Погоджуюся, проблема із зайнятістю є не лише у внутрішньо переміщених осіб, але переселенці відрізняються від інших членів громад тим, що вони винаймають житло і тим, що втратили частину своїх професійних здобутків на непідконтрольній території. Я не говорю, що має бути квота по працевлаштуванню внутрішньо переміщених осіб, бо в першу чергу маємо ставити фаховість. Але для мене є важливим той діалог, який ми заклали в Стратегію, щодо соціально відповідального бізнесу і підтримки бізнесу внутрішньо переміщених осіб. Я захоплююся кейсами щодо малого і середнього бізнесу, який людям вдалося перевезти з окупованих територій, це герої. Тому говорячи про працевлаштування, я хочу зосередитися в першу чергу на цих людях, які станом на сьогодні продовжують який рік “воювати” з місцевою владою, з податковою, з усіма іншими непрозорими дотепер обмеженнями ведення бізнесу. В Стратегії закладений саме цей механізм, а не про те, що внутрішньо переміщенні особи мають недобросовісно забирати робочі місця інших членів громади.

Тобто мова не йде про квоти на працевлаштування для переселенців, чи про стимулювання роботодавця наймати переселенців?

Квот бути не має. В першу чергу це має стосуватися самих внутрішньо переміщених осіб і допомоги їм швидше знайти собі місце на ринку праці. Тут мова йде про перепрофілювання бізнесу і перенавчання самих людей. Завдання міністерства створити умови для переселенців, щоб вони отримали достатній рівень кваліфікації. І коли стоятиме вибір між внутрішньо переміщеною особою і іншим представником, щоб перевага була надана переселенцю, і не тому що він внутрішньо переміщений, а тому що він спеціаліст високого рівня.

Ще одне положення Стратегії — це забезпечення права на першочергове зарахування дітей з числа переміщених осіб до закладів дошкільної освіти. Це не викличе збурень, враховуючи, що питання черг в садочки в Україні ще не вирішена?

Дитсадки столиці, та й усієї України, переповнені. І ця ситуація спостерігається задовго до збройної агресії Російської Федерації. Це питання точно має вирішуватися комплексно, і точно не за рахунок того, що хтось із цієї черги має бути викреслений. На сьогодні у нас уже існує безліч категорій громадян, які мають право на першочергове зарахування дітей в дитсадки, і діти переміщених осіб це лише одна з категорій поруч з працівниками правоохоронних органів, ліквідаторів і безлічі інших соціальних груп. Я не розумію, чому для того, щоб мама з татом з числа переселенців пішли працювати, не може бути пільгових умов, щоб влаштувати свою дитину в садок, і розпочати своє життя заново тут.

В Стратегії інтеграції переміщених осіб є норма про вдосконалення механізмів підтвердження переселенцями освітнього та кваліфікаційного рівня, отриманого на тимчасово окупованій території Криму. Чому така процедура не передбачена для окупованих територій Донецької і Луганської областей?

Немає, тому що Міністерство освіти і науки категорично проти. Це одна з багатьох точок, по якій ми не можемо досягнути згоди. В Стратегії ми передбачили, що все ж таки на другий квартал 2022 року зможемо запровадити механізм проведення атестації для визнання результатів навчання на тимчасово окупованих територіях і Криму і Донбасу. Але якщо по Криму Міносвіти займає однозначну позицію, що це працюючий механізм, то по Донецькій і Луганській області вони лише спонукають молодь до того, щоб вступати в російські вузи, які створили там свої так звані представництва, або їхати в Ростов-на-Дону. Для Росії всі ці кваліфікаційні рівні передбачені, а для Донецької і Луганської області — ні.

В цьому році стартували підготовчі курси для абітурієнтів з окупованих територій, їх відвідало 199 абітурієнтів. Що потрібно, щоб ця цифра була більша?

В цьому році на проведення інформаційної кампанії серед вступників про початок роботи таких курсів у нас було всього два місяці через абсолютно ускладнену комунікацію з Міністерством освіти. Те що до нас приїхало цілих 200 дітей — це неймовірний показник, порівняно з тими викликами, з якими ми зіштовхнулися. Мова йде і про блокування КПВВ в Донецькій області і заборону виїзду дітей по свідоцтву про народження, і про абсолютно жорсткі правила перетину зі сторони окупанта в частині кількості і підстав перетинів для виїзду з окупованих територій.

Єдиний шлях, щоб їх було більше — зробити так, щоб всі діти, які до нас приїхали, були агентами і комунікаторами цих можливостей зі своїми друзями і однолітками, хто залишився на тих територіях і цього року до нас не приїхав. В 2021 році такі курси стосувалися цьогорічних випускників шкіл, а в наступному році ми плануємо розширити період щонайменше ще на один рік. Тобто, щоб в 2022 році до нас могли приїхати діти, які закінчили школу в цьому році і майбутні випускники. Основна ставка на інформаційну кампанію в будь-який можливий спосіб.

Чому так мало абітурієнтів з тимчасово окупованих територій вступають в Українські вузи, порівняно з кількістю випускників шкіл в окупованому Криму і Донбасі? Що влада планує робити, щоб ця цифра збільшувалася?

Так відбувається тому, що у нас абсолютно складна процедура і для них складно зрозуміти нашу політику в цьому питанні. Міністерство освіти дотепер не змогло владнати деякі адміністративні моменти. Скажімо, рік тому дитина виїжджала на підконтрольну територію для отримання ID-картки або закордонного паспорту. Цього року, вона закінчує школу на окупованій території, а коли приїжджає поступати в наші вузи її пускають по довгому бюрократичному колу, бо в реєстрах вона значиться як така, що переїхала рік-чи два тому, і що вона уже внутрішньо переміщена особа. Відповідно, на неї уже не може розповсюджуватися квота. Це викликає абсолютне непорозуміння серед наших вступників. Тому що для того, щоб отримати ID-картку або закордонний паспорт дитина має мати довідку про внутрішнє переміщення, а для того, щоб потім вступити в український вуз вона має пройти процедуру відміни такої довідки. Це неймовірно складний механізм для вступників з тимчасово окупованих територій. Ми не можемо зрозуміти, чому Міністерство освіти в умовах вступу не може розширити межі випускників на декілька років. Ми докладаємо зусилля, щоб спростити умови вступу і наблизити ці освітні послуги для наших громадян, з іншої сторони є сфери, на які Мінреінтеграції вплинути не може. Все це має бути впорядковано на рівні державної політики.

На сьогодні є розуміння, яка на даний момент накопичена сума невиплачених пенсій внутрішньо переміщеним особам, та громадянам, які проживають на окупованій території?

За інформацією з Пенсійного фонду, запровадження механізму виплати пенсій за минулий період буде потребувати додаткових видатків з держбюджету приблизно на 11 млрд грн. Це розрахунок проведений по пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами і яким з тих чи інших причин зупиняли виплату пенсії. Крім того, на 1 квітня 2021 року Пенсійний фонд нам повідомляв, що у них обліковується понад 76 млрд грн невиплачених пенсійних виплат за минулі періоди пенсіонерам з числа осіб, які не знаходяться на обліку підконтрольних Україні територій, тобто людей, які не є переселенцями и живуть на окупованій території. Вони їх обліковують, але немає достовірної інформації про цих пенсіонерів, що б могло сприяти реальній оцінці.

На сьогодні єдиний банк, який супроводжує пенсійні виплати і куди переводяться кошти Пенсійного фонду і інші соціальні виплати — це “Ощадбанк”. В нього так само є певний резерв коштів, який перераховується Пенсійним фондом і Мінсоцом, і у цьому фонді невиплачених коштів так само обліковується мільярди гривень, які знаходяться на рахунках внутрішньо переміщених осіб, але не використовуються ними. Кошти не використовуються з різних причин, зокрема відсутності доступу до рахунків, у зв’язку із блокуванням КПВВ зі сторони ОРДЛО.

Є ще одна велика проблема, пов’язана з доступом до людей до своїх рахунків і коштів. “Ощадбанк” планує з 1 січня 2022 року зупинити дію карток внутрішньо переміщених осіб, які не отримують нові картки на заміну тим, термін яких сплив. Вони півтора року йшли нам на зустріч, але тепер у зв’язку з різними причинами дія цих карток буде зупинена. Пенсійний фонд і Мінсоц будуть продовжувати нараховувати виплати внутрішньо переміщеним особам, але переселенці, які зараз залишаються на окупованих територіях і не можуть фізично виїхати, не зможуть мати доступ до своїх коштів, навіть через своїх дітей і онуків, які проживають на підконтрольній території. Що буде далі я не знаю.

Як потрібно змінювати підходи до надання адресної допомоги переміщеним особам?

Ми говоримо про те, що потрібно переглянути весь механізм надання щомісячної адресної допомоги переселенцям. Основною умовою має бути встановлення об’єктивної величини щомісячної допомоги і запровадження механізму з’ясування реальної потреби її отримання.

Всього в Мінсоці закладено близько 3 млрд грн на рік на програму допомоги внутрішньо переміщеним особам. Якщо говорити про ефективність їх використання і про те, чи дійсно вони допомагають всім, то ні. Відповідно було би важливо переглянути ці програми, виокремити категорії, для того, щоб збільшити цю соціальну допомогу тим категоріям, які потребують її найбільше, а частину суми спрямувати на вирішення житлових питань переселенців.

Егор ШУМИХИН