Як Нафтогаз присвоїв собі гроші від транзиту російського газу

Наприкінці 2019 року одна державна компанія — Група Нафтогаз — продала оператора газотранспортної системи (ГТС) іншій державній компанії — АТ “Магістральні мережі України” (МГУ).

Задля зберігання можливості судового позову до Газпрому від Нафтогазу в договір купівлі-продажу була вписана формула ціни, що передбачає вимивання прибутку від діяльності ГТС на користь Нафтогазу протягом найближчих 15 років.

Таким чином, за 15 років Нафтогаз, замість держбюджету, отримає від 50 до 150 млрд грн в залежності від обсягів прокачки і споживання газу в Україні.

Після підписання транзитного контракту між Нафтогазом і Газпромом у передостанній день 2019 року ця формула перестала бути актуальною. В Мінфіні наполягають, що в період коронакризи і зростання державного боргу, дивіденди оператора ГТС потрібні державному бюджету.

Натомість, ці гроші розчиняться в резервах Нафтогазу. БЦ досліджував, як так сталось і чому Кабмін не міняє договір купівлі-продажу ГТС.

Як укладався контракт на транзит російського газу?

Наприкінці 2019 року мав закінчитись 10-річний контракт на транзит російського газу по території України, що був укладений між НАК “Нафтогаз України” та російським АТ “Газпром” в 2009 році.

Як повідомляв БізнесЦензор, до завершення проєкту “Північний потік 2” Газпрому складно відмовитись від послуг української ГТС. Без українського транзиту Газпром не зміг би виконати свої контракти на поставку газу до Європи.

Втім, з літа 2019 року Газпром активно закачував газ у європейські підземні сховища газу (ПСГ) та контрактував поставки скрапленого газу до Європи, щоб зменшити обсяги транзиту “трубного” газу по території України.

Тому Україна готувалась до “нульового транзиту” з січня 2020 року. Нафтогаз активно купував газ і закачував його у власні ПСГ.

До того ж, компанія спрямувала в Стокгольмський арбітраж черговий позов з вимогою від Газпрому компенсувати неотриманий дохід від транзиту на $12 млрд.

Нова транзитна угода строком на 5 років таки була підписана 30 грудня 2019 року. Її виконавцем стала нова юрособа — ТОВ “Оператор газотранспортної системи України” (ОГТСУ), хоча підписантом контракту з боку України і замовником послуг на прокачку газу залишився Нафтогаз.

Крім того, між Газпромом і Україною була підписана мирова угода. Згідно неї Газпром перерахував Нафтогазу близько $3 млрд, які програв в Стокгольмському арбітражі у справі щодо попереднього транзитного контракту. А Україна, зі свого боку, відмовлялась від згаданого позову на $12 млрд.

Як заявився новий оператор ГТС?

Як з'явилась ОГТСУ? Річ в тім, що для підписання нового транзитного контракту Україна мала адаптувати управління своєю ГТС під європейські правила.

Ще з 2009 року в ЄС діють правила, названі Третім енергетичним пакетом. Їх суть в тому, що власник постачальника енергоносія — газу або електроенергії — не може володіти інфраструктурою для його транспортування. В Україні цей процес назвали анбандлінг (unbundling, розділення).

Анбандлінг робиться для того, щоб постачальники не зловживали природними монополіями для обмеження доступу споживачів до інфраструктури, або підвищення цін не енергоносії.

Нафтогаз до 2020 року одночасно володів і найбільшою газовидобувною компанією — АТ “Укргазвидобування” і оператором ГТС — АТ “Укртрансгаз” (УТГ).

Ще з 2017 року уряд Володимира Гройсмана намагався забрати у Нафтогазу ГТС. Але голова правління Нафтогазу Андрій Коболєв не віддавав “трубу”.

Його позиція полягала в тому, що допоки Нафтогаз судиться з Газпромом у Стокгольмі, він має бути вигодонабувачем від діяльності української ГТС. Із зміною власника інфраструктури тяжбу довелось би починати з нуля.

Крім того, Коболєв вказував, що передача ГТС за сценарієм уряду несла в собі корупційні ризики.

Як відбувався анбандлінг?

Ще в січні 2017 року уряд створив нового оператора ГТС — АТ “Магістральні газопроводи України” (МГУ) в сфері управління Міненерго.

МГУ очолив Валерій Ноздрін — людина з команди екс-очільника УТГ Ігоря Прокопіва, який, у свою чергу, був креатурою екс-прем'єра Арсенія Яценюка.

Керівник Нафтогазу Коболєв вказував на фінансові зловживання Прокопіва та домігся його звільнення з посади керівника УТГ у лютому 2017 року.

У вересні 2018 року посаду директора МГУ зайняв Олександр Лісніченко, колишній менеджер в мережі АЗС Shell. А у жовтні 2019 року МГУ передано від Міненерго до сфери управління Міністерства фінансів.

Лісніченко, який до сьогодні очолює МГУ, після зміни статуту компанії в 2020 році втратив більшість своїх повноважень і мало впливає на діяльність оператора ГТС.

Уряд Гройсмана пропонував зробити анбандлінг за моделлю Ownership Unbundling (OU) — розділення власності.

Модель OU передбачала передачу ГТС разом із персоналом та матеріальною базою від УТГ до МГУ.

Нафтогаз, вказуючи на відсутність досвіду, ресурсів і спеціалістів в уряді, запропонував іншу модель Independent System Operator (ISO) — незалежний системний оператор.

Модель ISO передбачала створення всередині УТГ окремої юрособи — незалежного оператора. В подальшому він мав бути переданий (проданий) МГУ.

Саме за цим сценарієм у лютому 2019 року було створено ТОВ “Оператор ГТС України”, або ОГТСУ. Нового оператора ГТС очолив Сергій Макогон — людина з команди Андрія Коболєва.

Як Нафтогаз продав Оператора ГТС?

Юридично відділення ОГТСУ від Групи Нафтогаз відбулось 1 січня 2020 року. Згідно законодавства, УТГ мав продати МГУ нового оператора ГТС.

Детальний план та умови продажу були затверджені постановою №840 від вересня 2019 року, яку видав вже уряд Олексія Гончарука.

В лютому 2019 року своїм розпорядженням №1086 Кабмін погодив проєкт договору купівлі продажу ОГТСУ між УТГ та МГУ.

Угода була підписана 22 листопада 2019 року. З боку продавця її підписав керівник УТГ Сергій Олексієнко. З боку покупця — очільник МГУ Олександр Лісніченко.

Не дивлячись на суспільну важливість цього документу, договір ніде не публікувався у відкритому доступі. БізнесЦензор вперше публікує його.

З чого складається ціна ГТС?

Ціна ГТС поділяється на дві складові. Перша — так званий початковий платіж у сумі 3,8 млрд грн, який має бути здійснений у 2020 році. Це ціна вартості майна, яке передано у статутний капітал ОГТСУ.

Ця виплата відбувається чисто юридично. Нафтогаз має перерахувати 3,8 млрд грн у спецфонд держбюджету. Звідти гроші надійдуть МГУ, яке заплатить ними УТГ.

Такий обіг грошей по колу має бути здійснений, щоб не порушувати законодавство.

Набагато цікавіша друга складова ціни — так звана динамічна складова. Вона передбачає, що МГУ буде 15 років перераховувати гроші УТГ у якості “втраченої вигоди” від оперування ГТС.

Сума щорічних розрахунків складається за формулою. Якщо грубо, сума щорічної виплати дорівнює доходу ОГТСУ від надання послуг з транспортування газу, мінус операційні витрати, податок на прибуток, амортизація на активи створені після січня 2020 року, 2% від прибутку, тощо.

Усю формулу можна прочитати в договорі.

По суті, МГУ 15 років буде перераховувати Нафтогазу всі дивіденди, які мав би отримувати державний бюджет.

Як казав в інтерв'ю БЦ директор ОГТСУ Сергій Макогон, загальна сума виплат за 15 років може скласти 50-70 млрд грн. За підрахункам джерел БЦ в Мінфіні, ця сума може досягти 150 млрд грн.

Вона залежатиме від обсягів споживання (прокачування) газу в країні та від обсягів транзиту російського газу у ці 15 років.

Навіщо була застосована динамічна складова ціни?

Річ в тім, що договір купівлі-продажу ОГТСУ укладався в листопаді 2019 року, коли ще не було підписано новий транзитний контракт з Газпромом.

На той момент більшість спостерігачів пророкували, що Газпром буде шантажувати Україну не підписанням договору принаймні до весни 2020 року.

Натомість Нафтогаз вже на початку листопада 2019 року подав у Стокгольмський арбітраж позов до Газпрому щодо недоотримання вигоди від припинення транзиту.

Але в разі продажу ОГТСУ за фіксовану суму, за недотриману вигоду мала б судитися МГУ, а не Нафтогаз.

“Важливо, що не включення положень щодо динамічної складової ціни в договір призвело б до втрати Групою Нафтогаз права вимагати у Газпрому компенсації вартості української ГТС через амортизацію або економічне знецінення у арбітражі щодо перегляду ставки плати за транзит” — йдеться у відповіді Нафтогазу на запит БізнесЦензор.

Проблема “чорної діри” Нафтогазу

Наприкінці року транзитний контракт між Газпромом та Нафтогазом таки був підписаний. Між Україною і Газпромом укладена мирова угода, в якій Газпром взяв на себе нові зобов'язання.

До того ж, Нафтогаз є стороною контракту на транзит з Газпромом. За словами джерел БЦ в Нафтогазі, компанія отримує за адміністрування цього контракту близько 4-5% вартості прокачки російського газу українською ГТС.

Іншими словами, в 2020 році потреба динамічної складової ціни втратила актуальність. Натомість державному бюджету потрібні дивіденди від оператора ГТС, який тільки за 9 місяців 2020 року показав 20,3 млрд грн чистого прибутку.

Замість того щоб піти в бюджет у якості дивідендів, більша частина прибутку МГУ буде виплачена Нафтогазу у якості “динамічної складової ціни ГТС”.

При цьому, Нафтогаз має близько 100 млрд грн дебіторської заборгованості за газ від підприємств Теплокомуненерго, операторів газорозподільчих мереж, та постачальників газу, що мали спеціальні обов'язки щодо постачання газу населенню.

Згідно правил міжнародної фінансової звітності компанія формує фінансові резерви під ці борги.

“В Нафтогазі ці гроші розчиняться в їхніх резервах під борги і держбюджет їх не побачить”, — жаліється на умовах анонімності співрозмовник БЦ в Мінфіні.

Які негативні наслідки вимивання прибутку ОГТСУ?

Гроші ОГТСУ потрібні самому оператору ГТС на модернізацію інфраструктури. Останні роки, не дивлячись на те, що Укртрансгаз мав стимулююче тарифне регулювання, компанія мало інвестувала у ГТС.

У приватних розмовах менеджери Групи Нафтогаз пояснювали це тим, що за умов припинення транзиту з 2020 року, ці інвестиції просто пропадуть.

Тепер же директор ОГТСУ Сергій Макогон навпаки каже про необхідність інвестицій в адаптацію ГТС до можливого припинення транзиту російського газу через п'ять років.

В разі відсутності власних коштів, ОГТСУ буде вимагати їх у свого акціонера — Мінфіну.

Міністерство може або закласти їх у витратну частину держбюджету. Або надати дозвіл на залучення кредитних коштів. Це, у свою чергу, збільшить державний борг, який Мінфін намагається мінімізувати.

Крім того, в договорі купівлі-продажу прописано, що в разі затримки МГУ платежів, Нафтогаз має право звернутись до суду.

Результатом такої тяжби може стати скасування передачі статутного капіталу ОГТСУ від УТГ до МГУ. Нафтогаз знов стане власником оператора ГТС.

Це автоматично призведе до втрати сертифікації оператора української ГТС, як незалежного системного оператора за європейськими правилами.

Що далі?

Прикметно, що міністр фінансів Сергій Марченко сьогодні зайнятий боротьбою з Верховною Радою за збереження своєї посади.

Щоб позбутися головного болю у якості оператора ГТС, він неодноразово висловлював бажання передати МГУ у сфери управління Міненерго. Виконуюча обов'язки міністра енергетики Ольга Буславець не проти.

Однак це призведе до того, що Міненерго одночасно стане власником і генеруючих компаній — НАЕК Енергоатм і Укргідроенерго, і системного оператора. Реалізація такої ініціативи також може призвести до втрати сертифікації оператора ГТС.

І джерела БЦ в Мінфіні, і Нафтогаз у відповіді на запит БЦ, визнають перемовини щодо перегляду динамічної складової ціни у договорі купівлі-продажу.

Згідно закону Кабмін, як акціонер Нафтогазу, маже дати доручення керівництву компанії внести зміни до договору. Менеджмент Нафтогазу мав би виконати таке розпорядження свого акціонера.

Втім, джерела БЦ в Кабміні кажуть про те, що Нафтогаз наполягає на збереженні формули. Нібито, якщо її прибрати Газпром в той же час розірве транзитний контракт.

В Кабміні в це твердження не вірять. Єдине, що стримує урядовців ініціювати зміну договору — це острах перед впливовістю очільника Нафтогазу Андрія Коболєва.

“Його всі бояться, він як другий прем'єр-міністр в країні. А з перемогою Джо Байдена на виборах президента США його впливовість тільки виросте”, — каже співрозмовник БЦ в уряді.

Жодна із зацікавлених сторін не дала згоди на спілкування з БЦ на цю тему.

Директор ОГТСУ Сергій Макогон, заступник міністра фінансів Юрій Драганчук, який курує цю сферу в Мінфіні, член правління Нафтогазу Сергій Перелома, який курує цю сферу в Нафтогазі — або проігнорували пропозицію БЦ поспілкуватись, або відмовились від розмови.

Сергій ГОЛОВНЬОВ