Уже наступного тижня, 8 листопада, Єврокомісія оприлюднить звіт по Україні з оцінкою прогресу нашої держави — не лише у виконанні семи рекомендацій, отриманих разом зі статусом країни-кандидата, а й у наближенні до відповідності критеріям членства в ЄС. Якщо наші сподівання справдяться і Єврокомісія рекомендує розпочати передвступні переговори з нашою країною, то на грудневому саміті лідери ЄС обговорять цю пропозицію і приймуть рішення. Є достатньо підстав очікувати, що Європейська Рада дасть Україні зелене світло.
З віце-прем'єр-міністром з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Ольгою Стефанішиною ми зустрілися за тиждень до презентації документа Єврокомісії та через кілька днів після жовтневого засідання Європейської Ради. З деяких його рішень ми і почали нашу бесіду.
— Ольго Віталіївно, на останньому саміті ЄС минулого тижня йшлося про використання заморожених активів РФ на користь України і відповідне майбутнє рішення на грудневій зустрічі Європейської Ради. Чому наразі йдеться лише про прибутки від цих активів? Що заважає повній конфіскації? Чому країни ЄС не можуть/не хочуть змінити своє законодавство для того, щоб передати Україні для відбудови всі ці кошти країни-агресорки, яка брутально порушила всі засади міжнародного права, в тому числі і гуманітарного? Такої війни в Європі ще не було. Чому ЄС не може діяти теж нестандартно?
— Тут є дві основні позиції. Перша — це політична воля, особливо США, консенсус “Групи семи”, всіх країн ЄС стосовно того, що заморожені російські активи мають бути використані, має здійснюватися таке управління ними, щоб отриманий дохід ішов на потреби відновлення України, можливо, на тимчасові репарації до того, як буде відновлена справедливість. І тут немає жодних розбіжностей, а є повний політичний консенсус і абсолютна єдність між країнами. З іншого боку, це надскладна юридична конструкція. “Велика сімка” вже працює над нею на рівні радників. Від нашого уряду працює команда Мін’юсту, генерального прокурора.
Наслідком санкцій було замороження активів. І тепер ми маємо виробити наступний крок, який дозволить створювати додатковий тиск на Росію: і не лише перспективою, що в разі припинення війни будуть зняті санкції, а й перспективою того, що чим довше буде тривати війна, тим більший ризик для РФ втратити ці активи назавжди, що вони будуть не просто заморожені, а конфісковані.
Дійсно, ми чекаємо в грудні від ЄС рішення щодо заморожених російських активів, розуміючи, що воно юридично дуже складне, оскільки має бути, з одного боку, загальним, а з іншого — чітким для банківського, фінансового сектору. Його має реалізувати кожна із 27 країн ЄС. І всім державам “Групи семи” потрібно розуміти, як це буде взаємодіяти.
Тому, без перебільшення, це рішення буде історичним. Єдине, що я як юрист можу згадати щодо такого неконвенційного підходу, — це цілий пласт європейського регулювання, що з’явився внаслідок боротьби Італії з таким феноменом, як мафія. Всі знали про злочини італійської мафії, але механізмів притягнення за них до відповідальності не було. Думаю, ми зараз у схожій ситуації, коли знаємо, що є агресор, є злочинець і є злочини. І ми маємо мислити неконвенційно. Я впевнена, що це рішення буде, і воно стосуватиметься управління цими замороженими активами в кілька способів.
— Навіть при прийнятті простіших рішень, які підтримує більшість країн-членів, ми весь час натикаємося на палки, які в українські колеса встромляє Угорщина, гальмуючи фінансову та військову допомогу Україні, прийняття нових санкцій проти Росії. Чи маємо ми хвилюватися щодо особливостей угорської позиції при підготовці звіту ЄК по Україні та майбутнього рішення ЄС про початок переговорів про вступ?
— З Угорщиною у нас є двосторонній діалог, але очевидно, що цей діалог між Києвом і Будапештом використовується останнім виключно для торгівлі з Брюсселем. Тому тут першочергова відповідальність — у європейських інституцій, Європейської комісії, яка не повинна підігрувати окремим державам-членам. Ми, українці, або будь-які держави ЄС не маємо відчувати, що у когось існують особливі симпатії до позиції Угорщини. Однак, на жаль, сьогодні ми відчуваємо таке особливе ставлення до Будапешта.
— Неважко здогадатися, що мова про єврокомісара з питань сусідства та розширення Олівера Варгеї, який є угорцем.
— Я маю хороші робочі відносини з паном єврокомісаром. Наші зустрічі завжди проходять конструктивно. Водночас у документах, зокрема в оцінках, що стосуються реалізації нами завдань у сфері національних меншин, ми чітко бачимо угорський слід, і це сумно. Сумно тому, що ми дуже багато зусиль доклали, аби дійсно зрушити проблемні питання, ухвалити законодавство. Дуже сумно бачити це, коли ми з усіх сил намагаємося згуртувати країну, коли всі національні меншини, включаючи угорську, об’єднуються і звертаються до лідерів ЄС із проханням підтримати європейський шлях України. І є сили, які намагаються роз’єднати нашу країну. Думаю, що це взагалі не про права національних меншин. Це певні спроби розколоти державу в той час, коли ми постійно говоримо, що лише об’єднані ми зможемо досягти перемоги.
— Чи з’явилася у нас ще одна проблема — Словаччина? Новий прем’єр Фіцо вже критикує рішення попереднього уряду надавати Україні військову допомогу, застерігає ЄС від прийняття певних санкцій проти Росії.
— У нас не було проблем зі Словаччиною. І зараз їх немає. У нас немає проблем із новосформованим словацьким урядом. Ми спокійно сприймаємо заяви, застереження, які пролунали від прем’єр-міністра Словаччини, зокрема на засіданні Європейської Ради. Хочу підкреслити важливий момент. З початку повномасштабної війни і після подання Україною заявки на членство в ЄС ми стали частиною європейської політики. Пам’ятаймо, що існує відмінність між кроками, що здійснюються, рішеннями, які ухвалюються, і публічними заявами. Є публічні заяви на брюссельську аудиторію, на українську і на внутрішню. Ми аналізуємо їх і розуміємо, де треба реагувати, а де ні. Звичайно, ми розуміємо, що певна радикалізація позицій може мати місце. Популістичні тренди зараз користуються великим попитом — у час найбільших випробувань. Але все-таки і Словаччина, і Угорщина — це країни ЄС і НАТО.
Це означає, що в цих країнах є фактори стримувань і противаг. На відміну від Угорщини, Словаччина є активним членом НАТО. Військова спроможність Словаччини, частини східного флангу НАТО, залежить від взаємодії між союзниками. Тому ми будемо судити за конкретними діями, а не за заявами. Хоча, звісно, прикро спостерігати спекуляції навколо підтримки України, особливо очікуючи ще як мінімум 15 різних виборів, що відбудуться в країнах Європи протягом цього і наступного років.
— Плюс вибори в Європарламент. І, дивлячись на те, як “українське питання” використовують зараз у передвиборній боротьбі в Сполучених Штатах, розуміємо, що в Європі нам також цього не уникнути. Ми дуже залежимо від наших західних, зокрема європейських, партнерів. А чи можемо ми впливати на їхні рішення, особливо коли ті загрожують нашим національним інтересам? Чи є у нас якісь важелі впливу? От, наприклад, транзит, поки він у нас є…
— Звичайно, ми можемо на це впливати, у нас є свої інструменти. Подивимося, як триватиме діалог щодо експорту і транзиту аграрної продукції за нового уряду Польщі. Україна вже запропонувала механізми експорту, зі свого боку Європейська комісія визначила умови, як забезпечити синхронність внутрішнього ринку ЄС. Ми вважаємо, що діалог є продуктивним, і всі проблемні питання можна вирішити через нього.
— Я мала на увазі газовий транзит.
— Ми подивимося по аграрному. Україна не вживатиме жодних кроків, щоб зупиняти транзит газу до Європи. Нагадаю, Словаччина ще з 2014 року була і залишається країною, що допомогла Україні подолати залежність від російського газу. Так само як Україна допомогла ЄС подолати залежність від російського газу. Ця вдячність була, є і буде. Але ми точно не дозволимо, щоб Україна і українська боротьба з агресором ставали темою для політичних спекуляцій.
На початку війни підтримка України була суверенним рішенням кожного уряду, кожного лідера. Рівень солідарності з Україною на рівні громадян був вражаючим.
Сьогодні ситуація дещо складніша, зокрема тому, що йдеться не просто про підтримку, а про дуже конкретні рішення з певними наслідками. Україна стає частиною політичних виборчих процесів саме тому, що все це сенситивні питання: і про права громадян, і про військову допомогу, і про санкційні обмеження, і про вихід компаній із російського ринку, — це все складні рішення, які треба пояснювати людям. Зараз абсолютно інша ситуація порівняно з тією, що була на початку війни. Ми готові до того, що в подальших політичних процесах усередині ЄС або в інших демократичних країнах такі напруження будуть.
Також маємо враховувати, що рішення в ЄС ухвалюються в діалозі лідерів, країн. Тому процес триває іноді дуже довго, для лідерів ЄС важливо, щоб був досягнутий консенсус. І не обов’язково тому, що так прописано в договорі ЄС. Їхня мета завжди полягає не лише в тому, щоби ухвалити рішення, а в тому, щоб його всі усвідомили і потім виконали. Тому що будь-яке нереалізоване рішення зменшує авторитет ЄС, знижує довіру і, відповідно, зменшує ймовірність ухвалення наступного рішення щодо України.
— Ще одне дуже важливе рішення ми сподіваємося отримати вже наступного тижня, коли буде оприлюднена довгоочікувана оцінка Єврокомісії прогресу України у виконанні критеріїв щодо членства в ЄС. Чи можемо ми бути впевнені, що ЄК рекомендує розпочати переговори про вступ з Україною? На яку середню оцінку розраховуєте? У лютому ми заробили лише 2,16 бала з 5.
— Це однозначно буде позитивна оцінка. Я це знаю, бо постійно взаємодію з Європейською комісією. Майже кожного місяця я інформувала про наш прогрес. Ми подавали інформацію не тільки щодо виконання семи політичних кроків (необхідних для відкриття перемовин про вступ), а в цілому по всьому блоку майбутніх перемовин, по всіх 35 розділах. Тому я впевнена в позитиві оцінки Єврокомісії. Звичайно, що в звіті будуть рекомендації щодо подальших кроків у сфері реформ. Це, власне, рекомендації на наступний рік, і тепер вони будуть кожного року.
Впевнена, цей звіт буде черговим інструментом позбавлення нас комплексу меншовартості. Ось, наприклад, коли український політик — я або будь-хто — виходить і каже, що Україна — це розвинена демократія, то з нас сміються і нам не вірять. Кажуть, подивіться — там корупція, печерський експрокурор гуляє весілля і таке інше. Але цей звіт, підготовлений Єврокомісією, дасть об’єктивну картинку, наприклад, про те, що у нас усю історію незалежності є конкурентний відкритий виборчий процес. Були спроби фальсифікації, ми змінювали законодавство, — це все було публічно, це все викривалося. Так само щодо інших сфер: буде визнання досягнень, проблемні моменти і сформульовані рекомендації. Але, переконана, цей звіт продемонструє, що ми весь час самі себе недооцінюємо. І постійно відчуваємо себе нещасними, хоча ми як країна такими не є. Не виключено, звісно, що ми побачимо в звіті, як ми це вміємо, три погані слова про Україну і будемо говорити тільки про них, але я прошу всіх, хто зацікавиться, почитати цей документ. Це важливий звіт, який дасть досить об’єктивну оцінку.
— Рекомендація розпочати з Україною переговори про вступ там буде?
— Сподіваюся, що так. Після рішення Єврокомісії має бути ще рішення держав-членів. Сьогодні вже немає країн, які скептично ставилися б до відкриття перемовин або взагалі ставили під питання членство України в ЄС. Жодної такої країни немає.
— А Угорщина?
— Нагадаю, і 11 пакетів санкцій було ухвалено за згоди Угорщини у тому числі. І статус кандидата в члени ЄС ми отримали. І макрофінансову допомогу.
— Кожного разу — з проблемами…
— Ми, можливо, не всім задоволені. Але угорська позиція зрозуміла, і ми наразі не відчули, щоб вона якось відтягувала рішення (щодо відкриття перемовин про вступ), на яке ми чекаємо.
— Угорщина наполягає на тому, щоб у звіті ЄК були додаткові умови стосовно меншин? Чи стосовно корупції, інших недоліків?
— Європейська комісія зобов’язана надати об’єктивний звіт. Звичайно, деякі держави-члени можуть підсвітити, звернути увагу на якісь речі, де вони мають певні знання. Це, звичайно, допустимо, але, повторюю, цей звіт має бути об’єктивним. І у нас — у країни, української влади, українського уряду немає жодних підстав вважати, що ми зробили менше, ніж могли зробити. Більш того, українська делегація була в Будапешті, у нас є конкретні домовленості по частині освітнього процесу, вони вже зараз реалізуються. Ми відтермінували на рік набрання чинності другою частиною законодавства щодо цього компонента освіти. Сьогодні в парламенті триває розгляд додаткових законодавчих змін. Безумовно, ми будемо дуже прискіпливо придивлятися до цієї частини звіту, і якщо побачимо в ньому певну упередженість, то мовчати не будемо.
— У четвер, 2 листопада, в Берліні пройшло засідання міністрів закордонних справ країн Євросоюзу і країн-кандидатів, у тому числі і України. На зустрічі йшлося про реформу ЄС. Чи реально переконати ЄС: спочатку розширення, зокрема прийом України, а потім реформа самого Євросоюзу?
— Дякую за це запитання. Мені дуже цікаво спостерігати за розвитком даного процесу. Перші такі пропозиції почали формуватися ще півтора року тому. Цікаво, що саме Франція і Німеччина взяли лідерство в цьому процесі.
— Хто б сумнівався…
— Ну, ми теж трошки напружилися спочатку. Але це мої чудові колежанки і подруги — міністерки з європейських справ Німеччини і Франції — Анна Люрманн і Лоранс Бун. Вони дуже прогресивні, сучасні. Переконана, саме Україна дуже допомогла сформувати нову стратегічну візію, Україна повернула довіру до процесу розширення, нагадала про його геополітичне значення, фактично перезапустила. Водночас ми створили дуже незручне становище для інших країн, тому що важко тепер знайти аргументи, чому вони не можуть щось виконати. Україна продовжує системні реформи у час повномасштабної війни; разом з тим ми не просимо про політичні знижки і дотримуємося принципу, що рішення мають ухвалюватися на основі досягнень кожної з країн-кандидатів.
І хочу застерегти тих колег, хто буде коментувати: реформа ЄС — це абсолютно не негативний процес. Немає ніякої загрози для України, для нашого процесу інтеграції. Тому що майбутнє членство України в ЄС, наш статус кандидата — це рішення, яке взагалі змогло повернути питання розширення на порядок денний, почати розмови про реформи ЄС, справжні і невідворотні. І будь-яке рішення європейських лідерів, яке підважить український європейський шлях, автоматично заблокує процес розширення, зробить його знову токсичним, як і процес реформи самого ЄС. Звичайно, тільки якщо Україна підведе, можливий інший сценарій. Але Україна не підведе. Десять років ми на євроінтеграційному шляху і навіть у найважчих умовах продовжували рух уперед. Тому історія про те, що спочатку реформа ЄС, а потім розширення або якесь часткове членство, — це міфічні наративи. Є політичне розуміння важливості і синхронності цих процесів. Якщо ви почуєте від колег-політиків — європейських або наших, що є велика проблема, яку ми героїчно вирішили, це не так.
— Але можна зрозуміти і країни, які бояться, що прийде величезна Україна зі своїм величезним сільським господарство, та ще й бідна, зруйнована Росією, і перетягне на себе левову частку структурних фондів ЄС. І наші ж друзі і союзники, наприклад ті ж Польща чи Франція, які отримують значні кошти із цих фондів, більше не будуть їх отримувати. Тобто тут кожен сам за себе. Хіба це не може нам завадити?
— Звичайно, кожен сам за себе. Але хочу дещо підкреслити. Наразі є майже десяток країн розширення. Але якби у червні минулого року не було рішення по Україні, то не було б і серйозних рішень щодо інших країн розширення. Так само що амбітнішим буде нове рішення по Україні, то на більше зможуть розраховувати інші країни. Лідерство України в процесі розширення не може зробити порядок денний розширення токсичним.
Очевидним є той факт, що Україна не може перестати бути аграрною країною. Ми не можемо зробити вигляд, що у нас немає аграрного ринку і ми не є житницею всієї Європи. Це об’єктивна реальність, яка сьогодні існує. В Брюсселі це розуміють. І реформа аграрного ринку вже почалася — з урахуванням того, що Євросоюз отримає останній найбільший ринок у Європі, який знаходиться поза межами ЄС. Тобто Європа трішки по-іншому мислить, там розуміють, що це конкуренція, і це для них нормальна історія. А ми маємо знайти своє місце, так би мовити, вбудувати Україну у внутрішній ринок ЄС. І це буде предметом переговорів, коли вони розпочнуться. Але в першу чергу європейці бачать потенційне джерело зростання економіки Союзу.
— Так, ринок у нас великий. Але низька купівельна спроможність населення, в тому числі і через війну. Та й населення значно зменшилося…
— Звичайно, ми живемо в умовах повномасштабної війни. Але, з іншого боку, у нас надзвичайно спроможна економіка в умовах війни. І ніхто не говорить, що Україна завтра стане членом ЄС, усвідомлюючи, що на сьогодні позавійськовий бюджет повністю базується на програмах допомоги міжнародних партнерів. Але так не буде завжди. Як показала практика попередніх років, Україні в середньому потрібно два роки, щоби вийти на нормальний динамічний розвиток економіки. Ми орієнтуємося на те, що буде потрібен час на відновлення — фінансове та економічне.
І незалежно від того, Україна всередині ЄС чи поза його межами, — Європейський Союз із нами. Фінансова підтримка є і буде, зокрема через чотирирічну програму макрофінансової допомоги в обсязі 50 мільярдів євро, вже анонсовану Єврокомісією. Ці 50 мільярдів є вже певним новим фінансовим форматом, тому що зазвичай країни розширення користуються спеціальними фондами розширення. Але, як ви правильно кажете, ми там були б, як слон у посудній лавці: розміри і потреби України неспівставні з іншими. Нам треба виживати. Тому ці традиційні фінансові інструменти не підходять для України. Ми не хочемо створювати напруження всередині ЄС. Але і ЄС проактивно запропонував рішення. Це дуже важливо.
— Тобто ми не будемо претендувати і на соціальний фонд ЄС як країна-кандидат?
— Нова програма передбачає спеціальний фонд для України, що акумулює кошти, які нам потрібні на реформи, пов’язані з членством в Євросоюзі, а також покриває чотирирічну макрофінансову потребу. І також кредитні кошти, що матимуть, за брюссельським висловом, мультиплікаційний ефект. Це коли Європейська комісія поширює свій кредитний авторитет на інвестиції в Україну. І всі інші гравці сприймають це як гарантію своїх інвестицій.
— Ви підкреслили, що Україна є лідером, і завдяки їй пожвавився процес розширення. Тобто Україна — такий собі “паровоз євроінтеграції”, а за нами причепом вагончики інших країн. Чи не є це для нас гальмом? Що для України вигідніше — йти до членства наодинці чи у великому пакеті з усіма іншими: Молдовою, Західними Балканами?
- Складне запитання… Рік тому, коли Україна боролася за статус кандидата, ми абсолютно не думали про інші країни розширення. Звичайно, ми координувалися з колегами — із Західних Балкан, Молдови і тоді ще Грузії. Але ми не відчували жодної співвідповідальності за цей процес. Ми просто розуміли, що це дозволяє і їм знову повірити в європейську мрію. Але ми думали лише за себе. Сьогодні ситуація кардинально інша, ми розуміємо, що від рішень по Україні залежить увесь процес розширення ЄС. Що вищими є результати України і що вищі очікування ми формуємо, то легше буде знаходити консенсус, адже в ЄС є країни, які мають відчуття особливої відповідальності перед країнами Західних Балкан. І що амбітнішим є рішення по Україні, то більш багатошаровим є діалог по інших країнах. І ми, де можемо, взаємодіємо, наприклад з молдовською стороною: обмінюємося досвідом, ділимося інформацією, як триває переговорний процес, надаємо їм те, що ми готуємо. Так само і з деякими західнобалканськими країнами. Тому що ми маємо допомагати одне одному. Сьогодні ми разом і розуміємо, що у кожного гравця своя роль. Роль України — іти вперед.
— Знаєте, мені дуже імпонує ваш оптимізм, але коли я читаю у ваших інтерв’ю, що за два роки Україна буде готова до вступу, мені здається, що це вже занадто оптимістично. Війна, зруйнована економіка, виживання за рахунок зовнішнього фінансування. І навіть якщо всі ці проблеми подумки винести за дужки, ми ж усе одно знаємо, що у більшості нинішніх членів ЄС лише переговори займали в середньому чотири-п’ять років, а весь процес вступу — дев’ять-десять. На чому базується ваш оптимізм, коли ви кажете про два роки? Як на мене, це досить небезпечно, у суспільстві можуть виникнути чергові необґрунтовані сподівання, а за ними — розчарування і зневіра.
— Я кажу, що Україна буде готова, але це абсолютно не означає автоматичного членства, тому що рішення по Україні не буде відірване від рішень по інших країнах, від внутрішньої реформи ЄС, від економічної ситуації на європейському ринку і в Україні. Але я впевнена в тому, що ми можемо точно зробити. Ми, чекаючи звіту ЄК, не витрачали цей рік лише на виконання семи рекомендацій.
Ми отримали від ЄС обсяг усіх правил і стандартів, які мають бути нами імплементовані, — це майже 28 тисяч різних актів.
І наша держава — уряд разом із громадянським суспільством — почала селф-скринінг. Бо перше рішення, яке ухвалять після початку перемовин, буде про те, що нас мають “просканувати”, тобто оцінити наше законодавство на відповідність європейському. Ми використали досвід Албанії, вони теж свого часу прийняли таке рішення і зробили самооцінку. Наш селф-скринінг показав: українське законодавство набагато більше відповідає європейським правилам, ніж передбачено Угодою про асоціацію з ЄС. Крім того, до членства нам не потрібно імплементувати таку велику кількість актів ЄС, потім вони просто стають частиною нашого законодавства.
В нашому власному скринінгу було задіяно понад 80 державних інституцій, більш як сотню службовців, експертів, проєкти міжнародної технічної допомоги. Це був дуже масштабний процес, нам знадобилося вісім місяців, і тепер ми знаємо, де знаходимось.
Більш того, президент дав доручення підготувати Державну програму підготовки до вступу в ЄС і Національний план адаптації законодавства. У нас уже є для цього база. Тому я впевнена, що ми зможемо і будемо рухатися швидко. У нас є досвід реалізації Угоди про асоціацію, а це майже десять років. У нас створена і функціонує зона вільної торгівлі з ЄС. Тому ми впевнені в своїх силах.
— Нещодавнє соцопитування КМІС показало, що 60% українців готові на відкладення в часі набуття членства в ЄС, щоб Україна могла відстояти свої інтереси під час переговорів з Євросоюзом. То чи потрібно нам поспішати? Чи вдасться не здати українських позицій і відстояти національні інтереси на швидких переговорах?
— Звичайно. Український народ — дуже мудрий. Я це відчуваю по рішеннях, які ми готуємо. Ми намагаємось їх правильно комунікувати і бачимо, що люди відчувають і розуміють ті чи інші кроки. Коли ми сформуємо програму адаптації, вона і стане базовою переговорною позицією, де будуть визначені строки і обсяги. Ми будемо проводити консультації з бізнесом, громадянами, робитимемо дослідження. Наразі ми вже починаємо низку таких досліджень щодо впливу тих чи інших стандартів, правил і умов внутрішнього ринку ЄС на українську економіку, національного товаровиробника, на виживання економіки в умовах війни. Можливо, не всі стандарти, наприклад, у сфері будівництва або праці, ми маємо імплементувати одразу. Тому що перед нами масовий процес відновлення, і ми маємо розставляти пріоритети з урахуванням цього. Якщо буде затягування з боку Європейського Союзу, то, звичайно, буде і тиск з нашого. Але все те, що стосується роботи з нашого боку, то ми робимо все настільки швидко, наскільки можливо.
— Суто бюрократично — як Україна готується до переговорів? Чи пишуться директиви? Чи сформований склад делегації? Чи підготовлені вже переговорні позиції якщо не по кожному кластеру, кожному розділу, то хоча б по перших?
— Базові позиції є. Ми вже визначилися з архітектурою переговорного процесу. Буде один ключовий переговірник і переговірники за напрямами. Але це не буде суперперсоналізований процес, ми плануємо вибудовувати переговори таким чином, щоб були постійно діючі групи, які формують позицію — разом із представниками громадянського суспільства, одразу з залученням парламенту і бізнесу. Основний переговірник буде комунікатором і переговірником у прямому сенсі цього слова. Архітектура в нас повністю готова, мій офіс її сформував, і ми зараз її узгоджуємо. Я вже проговорювала її з прем’єр-міністром, дещо презентувала спікеру, будемо ще проговорювати з президентом. Думаю, невдовзі ви побачите перші рішення, які будуть досить цікавими.
— З одного боку, дійсно потрібно готуватися до переговорів прямо зараз, а з іншого — як можна вести переговори про вступ в ЄС, коли ніхто не знає, якою Україна буде після війни, якою буде структура її економіки? Якою буде, наприклад, наша енергетика? Ми навіть не знаємо, скільки буде в країні нас самих. Як у цих умовах вести переговори?
— Відсутність ясності — це теж насправді певна ясність. Це умови, в яких ти можеш і маєш планувати переговорний процес. По-перше, ми точно знаємо, що Україна не перестане бути аграрною державою, ми впевнені у своєму ІТ-потенціалі. І я не погоджуюся з вами, що немає розуміння майбутньої структури економіки. По-друге, є чітке розуміння, що Україна — це найбільший ринок за межами ЄС і в майбутньому один із найбільших ринків у ЄС. По-третє, — і ми це визначили ще до війни, оскільки це очевидний пріоритет, якого не можна обійти, — це зелена економіка, зелена трансформація. Це об’єктивно необхідно, якщо ми хочемо залучати кошти, залучати інвестиції. І коли ми говоримо про масштабну відбудову, то вона на 100% має базуватися на зеленому порядку денному, тому що це не тільки глобальний тренд, а й зелене світло для фінансів. Тому і зрозуміло, як буде виглядати українська енергетика. З іншого боку, ми вже сьогодні розказуємо світу, як має виглядати енергосистема з урахуванням того, як ми пережили зиму. Як має захищатися критична інфраструктура, які мають бути обсяги генерації, як забезпечувати безпеку і безперебійність постачання та доступу до ресурсів. Делегація України поїде незабаром до Брюсселя на засідання Ради Україна—НАТО, де будемо інформувати, як захищати критичну інфраструктуру та забезпечувати енергетичну стійкість.
Так, ми живемо в період невизначеності. Ми живемо у війні і не можемо планувати своє життя на завтра, більше не знаємо, що таке “нормально”. Але Україна стоїть. І нам приємно, що наші партнери мають ясність, і ви побачите її в звіті Єврокомісії 8 листопада. Він вам сподобається.
Тетяна CИЛІНА, редактор відділу міжнародної політики ZN.UA
Что скажете, Аноним?
[18:15 24 декабря]
[14:43 24 декабря]
[11:15 24 декабря]
08:10 25 декабря
07:50 25 декабря
07:40 25 декабря
07:30 25 декабря
18:00 24 декабря
17:30 24 декабря
17:10 24 декабря
17:00 24 декабря
16:30 24 декабря
[16:20 05 ноября]
[18:40 27 октября]
[18:45 27 сентября]
(c) Укррудпром — новости металлургии: цветная металлургия, черная металлургия, металлургия Украины
При цитировании и использовании материалов ссылка на www.ukrrudprom.ua обязательна. Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентства "Iнтерфакс-Україна", "Українськi Новини" в каком-либо виде строго запрещены
Сделано в miavia estudia.