Вимушена міграція: що потрібно, аби українці таки повернулися із закордону

Станом на лютий 2024 року, за оцінками ООН, кількість українських біженців із різним статусом захисту, які перебувають за кордоном, становила 6,48 мільйона осіб. Але з огляду на неможливість перевірити дані про біженців у РФ і Білорусі, проблеми подвійного обліку (реєстрація в кількох країнах) і транзиту (переміщення біженців по світу) більш реальною оцінкою виглядає дещо нижча цифра — 3,8—4,7 мільйона українців за кордоном. І їхнє повернення є непростим для вирішення завданням.

Зауважу, що, незважаючи на повернення вже значної частки українських біженців додому, за наявними даними ООН, кількість біженців почала знову повільно зростати. У будь-якому разі завершення війни і така величезна чисельність біженців перетворять операцію з їхнього повернення в Україну на наймасштабнішу в сучасній історії Європи.

Водночас академічні дані свідчать про те, що зворотна міграція є досить поширеною практикою: понад 50% мігрантів, як правило, повертаються до своїх країн походження протягом 15 років. Насамперед більшість самих біженців, яким довелося залишити батьківщину недобровільно, через загрози безпеки, хочуть повернутися додому після усунення таких загроз.

Ще одним сильним фактором, який спонукатиме багатьох повернутися, є обмежений у часі правовий статус і поступове згортання соціальної допомоги (цей процес уже розпочався для багатьох українців). Тобто у найсприятливішому сценарії можна обережно розраховувати на добровільне повернення до 60% тимчасових біженців. Магістральне запитання: яких заходів повинен вжити уряд України та влада в цілому для того, аби це повернення відбулося у якомога більшому масштабі, було стійким і не ставало прелюдією до подальшої міграції?

Інтеграція й реінтеграція

Елементом комплексних зусиль уряду з повернення біженців може стати так звана політика подвійного руху (two-track race), що базується на норвезькому досвіді роботи з біженцями під час югославської війни в 1990-х роках. Свого часу Норвегія змогла одночасно сприяти як інтеграції, так і репатріації біженців. Їм було надано повний доступ до ринку праці, освіти, соціальної підтримки та стандартних програм інтеграції, тоді як місцевий уряд спільно з урядом країни походження біженців продовжував планувати їхнє організоване повернення.

Тим більше що політика швидкої соціально-економічної інтеграції біженців у країнах тимчасового перебування, як виявилося, може принести користь країні, що бажає повернути своїх громадян. Нові навички та досвід роботи, яких біженці здобудуть за кордоном, можна використати для відновлення України, особливо враховуючи високі потреби в робочій силі та навичках у цей особливий період. Докази також свідчать про те, що вдала інтеграція в країні тимчасового перебування сприяє реінтеграції, коли біженці вирішують повернутися. Здатність працювати, доступ до незалежного житла та свобода розвивати соціальні контакти під час перебування за кордоном були визначені як важливі чинники підтримки соціальної й економічної реінтеграції осіб, що повертаються. Організація економічного співробітництва та розвитку виокремлює низку необхідних кроків, завдяки яким країни можуть успішно реалізувати політику подвійного руху:

• приймаючі країни повинні інвестувати в розвиток людського капіталу біженців під час їхнього тимчасового перебування, особливий акцент слід робити на навичках і досвіді роботи в секторах, що мають значення як для України, так і для приймаючої країни;

• підтримувати навчання української мови для дітей і молоді, аби переконатися, що вони мають необхідні мовні навички та культурні зв’язки після тривалого періоду переміщення для повернення й успішної реінтеграції;

• визнання навичок і кваліфікацій з обох сторін(так звана проблема визнання дипломів). Це сприяє виходу біженців на ринок праці в приймаючих країнах, а також допоможе майбутній передачі українцями набутих навичок після повернення в Україну. Україні зі свого боку також потрібно визнати системи освіти в усіх країнах перебування українських біженців і не створювати адміністративних бар’єрів для продовження освіти після повернення;

• створення законодавчої бази для регулярної міграції, щоб забезпечити мобільність для українців. У більшості країн Європи поточні поїздки біженців в Україну впливають на їхній статус і доступ до допомоги у країни перебування, що, як наслідок, значно обмежує будь-які повторні візити.

• Домашнє завдання для України

Крім реалізації політики подвійного руху, надважливим стане виконання Україною свого домашнього завдання. Для повернення біженців додому після завершення конфлікту ключовими є та будуть такі фактори:

• Безпека: люди не почуватимуться впевнено, якщо доведеться жити й працювати в небезпечному середовищі.

• Житло: біженцям потрібне місце, куди вони могли б повернутися після війни. Це може бути їхній власний дім або ж нове житло, яке їм надасть уряд або інші організації чи яке вони можуть придбати за кошти компенсацій.

• Можливість заробляти: люди повинні мати можливість знайти роботу, щоб утримувати себе та свої сім'ї. Це може включати відновлення довоєнного бізнесу, пошук нової роботи або ж отримання допомоги від уряду чи благодійних організацій.

• Відповідно до аналізу світового досвіду та з урахуванням специфіки України необхідними виглядають такі кроки уряду.

1. Забезпечити внутрішню та зовнішню безпеку, зокрема через реформу правоохоронних органів (після закінчення війни можна очікувати сплеску злочинності) і водночас убезпечення законослухняних громадян і бізнесу від сваволі правоохоронних та контролюючих органів. Загалом ідеться про комплекс реформ, спрямованих на встановлення дієвого верховенства права.

2. Створити єдиний державний орган з організації й координації повернення українських біженців (наприклад, діюче Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України або створення окремої урядової агенції чи відомства). Україні допомагає чимала кількість міжнародних організацій (насамперед Міжнародна організація з питань міграції та Управління верховного комісара ООН з питань біженців), урядових агенцій, міжнародних і місцевих НДО, які опікуються проблемами мігрантів, що повертаються. Допомогу надають Єврокомісія й уряди приймаючих країн, зацікавлені у поверненні мігрантів, їхні агенції з міжнародної допомоги. Все це потрібно координувати та узгоджувати між собою в єдиному державному органі.

3. Продовжити та розширити програму “єВідновлення”, забезпечити відшкодування збитків за втрачене майно не лише громадянам, а й підприємцям малого та мікробізнесу, а згодом і решті бізнесу.

4. Започаткувати державні програми щодо:

• безоплатної перекваліфікації громадян;

• підтримки біженців, які планують повернутись в Україну і потребують допомоги, зокрема із пошуком роботи, за необхідності — з тимчасовим безплатним житлом.

5. Зберегти та сприяти фінансовим зв’язкам біженців з їхньою рідною країною. Можливими заходами можуть стати робота з діаспорами в країнах перебування, перемовини про усунення подвійного оподаткування (гостра проблема на прикладі з Польщею), сприяння інвестиційним потокам, зниження вартості грошових переказів.

6. Провести реформу освіти:

• вдосконалювати шкільну освіту з особливою увагою на онлайн-навчанні для дітей мігрантів, аби залишити їх в українському культурно-освітньому полі;

• провести модернізацію вищої освіти з метою підвищення її якості як елемента привабливості для повернення в Україну. Спростити умови вступу до ВНЗ для українців, які навчались останні роки за кордоном, а також визнати системи освіти в усіх країнах перебування українських біженців.

7. Стимулювати громадян, які повертаються в Україну, розпочинати власну справу. Для цього слід:

• розширити програму “єРобота”, спростити умови отримання грантів на започаткування власної справи;

• зберегти/посилити унікальний за простотою та необтяжливістю режим оподаткування малого та мікробізнесу;

• сприяти підвищенню заробітних плат — провести економічні розрахунки та напрацювати законопроєкт щодо зниження податкового навантаження на фонд оплати праці.

Тобто, як свого часу казав видатний український поет Іван Франко, “мусимо навчитися чути себе українцями без офіційних кордонів”. 

В’ячеслав ЧЕРКАШИН, старший аналітик Інституту соціально-економічної трансформації