Вибори президента Словаччини: в проросійському полку прибуло. Чого чекати Україні?

У другому турі президентських виборів у Словаччині, що відбулися в суботу 6 квітня, переміг проросійський кандидат. Це голова парламенту й лідер коаліційної партії “Глас” Петер Пеллегріні, який здобув 53,12% голосів. Колишній міністр закордонних справ Іван Корчок, відомий своєю підтримкою України, набрав 46,88% голосів. Результат виборів не є корисним для України, яка мусить шукати способів пом’якшення проросійської риторики Братислави. Шанс на це випаде незабаром: 11 квітня відбудеться спільне засідання урядів Словаччини та України й від цього засідання залежить багато.

Виборча кампанія протягом останніх двох тижнів зосереджувалася серед іншого на питаннях України та російсько-української війни. Якщо конкретніше, то Петер Пеллегріні налякав виборців тим, що Іван Корчок нібито відправить словацьких солдатів на фронт і втягне країну у війну з Росією, хоч це було очевидною неправдою. По-перше, президент не має таких повноважень, по-друге, Корчок підтримував подальше постачання Україні зброї й фінансової та політичної допомоги, але не відправлення армії. На цих виборах на результат укотре вплинули проросійські кампанії з дезінформації та фейк-ньюз, які працювали на користь Петера Пеллегріні, а на минулорічних парламентських виборах — на користь “Смеру” Роберта Фіцо та Національної партії Словаччини. Це і є великою проблемою Словаччини, на яку Росія вміє дуже сильно та успішно впливати, інвестуючи в різні конспіраційні групи, що мають великий вплив на суспільну думку.

Однак дезінформація — не єдина причина успіху проросійського кандидата. Перед другим туром Пеллегріні використав свою посаду голови парламенту, щоб офіційно зустрітись із Віктором Орбаном, що допомогло йому здобути прихильність угорськомовного населення півдня країни — виборців Крістіана Форро (в першому турі посів четверте місце з результатом 2,90%). Однак вирішальною була висока явка — 61,1% (у першому турі — 51,9%). Це був своєрідний тест довіри для коаліційного уряду Роберта Фіцо, який править Словаччиною з жовтня 2023 року. Попри протести проти порушення демократичних правил, уряд має довіру завдяки соціальній політиці та задовільній економічній ситуації.

Що ж до регіональних результатів, то порівняно з першим туром Іван Корчок втратив позицію переможця у багатьох районах. Нині він переміг лише в Братиславському краї на заході та в декількох районах на півночі поблизу гір Татр (Нижній Кубін, Попрад), а також у великих містах на сході (Кошице, Пряшів).

Що далі? Опозиція побоюється, що Роберт Фіцо намагається рухатися в напрямку м’якого авторитаризму, а за наявності “свого” президента цей процес буде для нього легшим. Однак Словаччина радше не стане “другою Угорщиною”. На відміну від Угорщини, у Словаччині дуже сильне громадянське суспільство із впливовими неурядовими організаціями та незалежними, критичними до влади ЗМІ. Та й самі відносини Фіцо—Пеллегріні є неоднозначними.

Вибори підтвердили те, що вже було відомо: словацьке суспільство розділене навпіл. На краще освічених, прозахідних і ліберальних мешканців великих і деяких середніх міст та переважно бідніших мешканців соціально виключених регіонів, які голосують за проросійських популістів, хоча коли в лютому 2022 року розпочалася повномасштабна війна, саме вони прийняли українських біженців. Причому в словацькому суспільстві відбувається щось тривожне — небачені раніше страх, депресивні настрої та конфлікти. Ще 2016 і 2017 року, за часів третього уряду Фіцо, настрої в суспільстві були позитивними: навіть прозахідні інтелектуали тішилися успіхам країни, яка, здавалося в ті часи, була лідером регіону на тлі євроскептичної тоді Польщі, Чехії та Угорщини. Попри свій популізм, Фіцо постачав реверсом газ Україні й тісно співпрацював із Брюселем і Берліном, декларуючи участь Словаччини в “твердому ядрі” євроінтеграції (тоді говорили про можливу “Європу двох швидкостей” і Братиславу Фіцо записували до лідерів інтеграції, на відміну від Польщі та Чехії). Словацьке ВВП на душу населення наближалося до чеського та середнього по ЄС. Під час пандемії це відчуття успіху та модернізації зникло, — саме тоді популярними стали проросійські конспіраційні теорії, пов’язані з антивакцинаційним рухом, а економіка сповільнилася.

Фіцо та Пеллегріні здобувають голоси завдяки побоюванням великої частини словаків, які у своїх віддалених селах і маленьких містечках не мають особливих перспектив і тужать хоч за якимсь відчуттям стабільності. Як колись українці в селах Донбасу. Ліберальні прозахідні виборці з Братислави та Кошице не знаходять із ними спільної мови, тут домінує почуття злості на співвітчизників, багато молодих людей думають про еміграцію. Настрій взаємної недовіри подібний до того, що панував поміж мешканцями Львова й Донецька за часів Помаранчевої революції. “Схід і Захід разом” — гасло, яке з’явилося тоді в Україні у відповідь на цю ситуацію і якого зараз дуже бракує Словаччині.

Україна тепер має нелегке завдання. Київ потребує підтримки всіх країн ЄС для деяких важливих рішень, таких як подальша допомога та старт переговорів про членство. Коли проти виступає тільки Віктор Орбан, решта країн ЄС іще може якось на нього вплинути. Тому для української дипломатії вкрай важливо все ж таки створити позитивні відносини з Робертом Фіцо та Петером Пеллегріні, щоби Словаччина стала принаймні нейтральною.

Фіцо та Пеллегріні — цинічні технократи-прагматики, з якими можна легко налагодити конструктивні відносини завдяки конкретним інфраструктурним чи енергетичним проєктам. Про це вже 11 квітня розмовлятимуть делегації українського та словацького урядів, які зустрінуться на спільному засіданні в місті Михайлівці у східній Словаччині за 30 км від Ужгорода. Найкращий шлях до пом’якшення проросійської позиції Роберта Фіцо та нового президента — досягти прогресу в питаннях модернізації пункту пропуску в Ужгороді та відкриття двох нових (Уліч—Забрідь та Чієрна-над-Тісоу—Соломоново), запуску євроколії до Ужгорода та прямих поїздів Київ—Кошице, автобану Кошице—Ужгород, електроенергетичної лінії та співпраці Українського дунайського пароплавства з портами в Братиславі та Комарні. Що більше проєктів буде розроблено, то краще.

У зближенні із середовищем Петера Пеллегріні можуть також допомогти українські мери — Львова, Києва та закарпатських міст. Тут ключовим буде порозуміння із середовищем Міхала Каліняка з “Гласу”, який є віцеміністром інвестицій, регіонального розвитку та інформатизації і колишнім головою Асоціації міст та громад Словаччини — він відкритий до співпраці з Україною.

Якуб ЛОГІНОВ, журналіст-міжнародник, докторант Морського університету в Гдині