Топ-10 персон української економіки 2011 року

Спочатку ми хотіли включити у ТОП-10 персон української економіки виключно бізнесменів, які якщо і не викликають у нас захоплення, то, принаймні, нам зрозумілий їхній бізнес і в глибині душі ми схвалюємо те, що вони роблять і як вони це роблять. Але, прочитавши архів “Економічної правди” за минулий рік, ми виявили, що бізнес в Україні — це олігархат.

Тому друга думка, яка прийшла нам в голову, — скласти список з олігархів. Але ми відмовилися і від цієї ідеї, тому що економічні процеси в Україні залежать ще й від влади.

З цієї причини ми думали зробити рейтинг людей при владі, які впливають на економіку. Але і цю затію довелося залишити, бо влада і бізнес в Україні зрослися давно й надовго, а відокремити їх немає ніякої можливості навіть на словах.

Нарешті, ми хотіли включити в ТОП лише тих бізнесменів, репутація яких у нас не викликає сумнівів. Ми пригадали одного або двох таких, але з однієї особи рейтинг ніяк не зробити.

У результаті ми об'єднали всіх цих людей в один список. При цьому ми вважаємо, що вплив цих людей на економіку Україну в 2011 році був величезним, і ми готові пояснити, в чому цей вплив полягав.

Рейтинг складений на основі публікацій “Економічної правди” і відображає точку зору редакції.

1. Дмитро Фірташ, власник Group DF

Дмитро Фірташ — один із найбільш закритих для публіки олігархів, проте, за кількістю згадувань у пресі він затьмарив собою всіх інших. Не минає дня, щоб про нього або його Group DF не написали ЗМІ. У році небагато днів, коли піар-служби олігарха не повідомляють новини про те, що відбувається на підприємствах Фірташа. А підприємств цих багато.

Як відомо, Фірташ є співвласником RosUkrEnergo, володіє чотирма виробниками азотних добрив, банком “Надра”, Кримським содовим заводом та 21 обглазом в країні, а також низкою компаній за кордоном.

Окрім того, олігарх неформально контролює ланцюжок від видобутку титанової руди до випуску готової продукції. Бізнесмен здійснює оперативний контроль над державними Іршанським ГЗК та Вільногірським ГМК. Йому також належить 50% -1 акція виробника двоокису титану “Кримський титан”.

Колишні керівники холдингу Фірташа очолили “Титан Україна”, “Сумихімпром” і казенне підприємство “Запорізький титаномагнієвий комбінат” (ЗТМК). “Титан Україна” управляє ВАТ “Сумихімпром” та ДАК “Титан” — володіє 50% +1 акція “Кримського титану”.

Менеджмент Фірташа контролює найбільшу газовидобувну компанію України — “Укргазвидобування” та оператора ГТС України “Укртрансгаз”.

Фірташ також обзавівся власною групою депутатів у Верховній раді, яку так і називають — “група Фірташа”.

Іноді в цю ж групу включають керівника Адміністрації президента Сергія Льовочкіна (хоча, тоді коректніше говорити “група Льовочкіна-Фірташа”) та керівника Служби безпеки України Валерія Хорошковського. За легендою, перший прикриває бізнес групи на самому верху, другий надсилає “хлопчиків” в масках до тих, хто заважає групі виступати.

Нехай навіть такого зв'язку немає, але бізнесмен, влада і СБУ діють на диво синхронно. Така зіграність дозволяє Фірташу бути одним з найбільших імпортерів газу, експортером титанової сировини і майже монополістом в хімічній промисловості.

А ще до цієї неіснуючої групи відносять міністра енергетики Юрія Бойка. Він фігура сильна, але не цілком самостійна. Навіть у рідному міністерстві є декілька секторів, до яких міністру дорогу замовлено. Наприклад, електроенергетика, де Фірташа бачити не хочуть. Там і так тісно.

Вплив олігарха настільки великий, що протягом минулого року він неодноразово заявляв про те, що російський “Газпром” поглине український “Нафтогаз” і що Росія забере ГТС України. Керівництво країни в таких питаннях більш стримане.

Крім того, треба вважати, що не без участі Фірташа владі вдалося запроторити за грати Юлію Тимошенко — давнього і затятого ворога Дмитра Васильовича.

Правда, подейкують, що на початку цього року Фірташ бовкнув зайвого і мимоволі образив Володимира Путіна. Той промовчав, але навряд чи забув образу, кажуть політичні пліткарі.

Якщо їм вірити, то по імперії Фірташа вже в 2012 році буде завдано катастрофічного удару — їй настільки підвищать тарифи за транзит газу по території Росії, що газ доведеться купувати нарівні з усіма в Україні (в жовтні Фірташ імпортував середньоазійський газ за середньою ціною 412 доларів за тисячу кубів, хоча ще в липні ціна газу для мільярдера становила близько 280 доларів). А це ставить під питання виживання всього хімічного напрямку Group DF.

2. Юлія Тимошенко, екс-прем'єр-міністр України, засуджена на 7 років в'язниці

Навіть якщо Тимошенко після рішення Апеляційного суду відбуде весь свій термін за гратами, у 2011-му та у 2012-му роках її вплив на економіку Україну був і буде величезним.

По-перше, газові контракти, які вона уклала з Росією в 2009 році, залишаються предметом переговорів Києва і Москви до цих пір.

По-друге, її взяття під варту, а потім і винесення жорсткого вироку вже стали на шляху України до Європейського Союзу. Поки уряд тримає гарну міну, але не виключено, що країна на довгі роки втратила можливість стати членом ЄС.

По-третє, вирок Тимошенко і її відсутність у політичному житті (точніше — в стінах парламенту) істотно перекроїть всю політичну карту і, як наслідок, економічну. Деякою мірою перекрій вже відбувся: в обоймі ЮВТ залишився тільки один олігарх — Костянтин Жеваго, та й той постійно привертає до себе увагу СБУ. Хто заплатить за вибори?

У цьому сенсі, Тимошенко без грошей за гратами — більш вагомий козир на виборах, ніж Тимошенко без грошей на волі.

3. Рінат Ахметов, власник СКМ

Справа не стільки в тому, що Ахметов вважається найбагатшою людиною України. Справа в тому, що ця людина швидше за інших нарощує обсяги своєї власності. На нього працює майже півмільйона людей. Останнє, що він купив, — “Київенерго” і “Західенерго”.

Він узяв в концесію на півстоліття (!) два найбільші підприємства вуглепрому — Ровенькиантрацит та Свердловантрацит. Отримав монопольне право експортувати електроенергію в Європу. Готується поглинути найбільшу генерацію — “Дніпроенерго” та “Донецькобленерго”.

В енергетиці залишилися кілька острівців, які ще зовсім випадково не контролюються Ринатом Леонідовичем. Найбільший з них — “Енергоатом”, до якого, судячи з усього, просто не дійшли руки.

Ще Ахметову належать шахти, металургійні підприємства, підприємства сільського господарства, транспортні компанії, банки та інше. Він все ще залишається одним з лідерів правлячої Партії регіонів. З ним всі рахуються. Йому, як і при Кучмі, першому відшкодовують ПДВ, йому першому пропонують купити держвласність. Інші олігархи намагаються не переходити дорогу Ахметову.

Якби Рінату Леонідовичу запропонували відразу купити всю енергетику і металургію України, він би з ходу погодився. І за тиждень знайшов би гроші.

Говорячи про Ахметова, грішно не згадати про його кращого друга Бориса Колеснікова. У 2011 році віце-прем'єр прославився тим, що очолив підготовку до ЄВРО-2012. Тільки й пишуть, що корупція під час цієї підготовки колосальна, а “відкати” сягають 80% бюджетних асигнувань.

Але доказів корупції немає, а, значить, вибачте, Борис Вікторович. Не віримо ми у все це. Заздрять вам і вашому другові. Який теж зростає без корупції, просто щастить йому.

4. Микола Азаров, прем'єр-міністр

Це людина, яка відповість за все — за пенсійну реформу, за земельну реформу, за податкову реформу і за багато інших реформ, яких, за визнанням самого Азарова, народ не побачив і не оцінив.

Заслуги Азарова перед вітчизною завжди викликали сумніви, а тепер і поготів. Малий і середній бізнес придушено його стараннями. Скорочення свобод підприємців — його заслуга. Розподіл власності серед олігархів — на його совісті. І газові переговори з Росією — тепер його хрест.

Якби проводилося соцопитування про довіру прем'єр-міністру, то рівень цієї довіри був би вкрай низький. Але вплив Азарова на економіку настільки величезний, що іноді його й пожаліти хочеться за таку тяжку ношу і велику кількість гріхів на душі.

5. Сергій Тігіпко, віце-прем'єр-міністр

А ось Тігіпко відповість за чорнобильців, афганців, підприємців, пенсіонерів, малий бізнес і тепер вже за зраджених виборців.

Сергія Леонідовича “віджали” дійсно красиво. Пообіцяли пост прем'єра і численні “годівниці” в обмін на приєднання “Сильної України” до Партії регіонів. А потім сказали: “Знаєш, напевно, не треба”. І залишився він ні з чим.

Ну, припустимо, Тігіпко справді плюнув на свій надзвичайно високий рейтинг під час минулих президентських виборів в ім'я реформування країни. Але ж не вийшло у нього навіть зробити країні так добре, щоб країна подумала: “Ех, добре-то як!”

Рейтинг Тігіпка впав так само стрімко, як і виріс в 2010 році. Яким він буде в 2012 році, невідомо. Країна не оцінила і його численні управлінські й законодавчі ініціативи, і побачила в них банальне заглядання в чужі кишені. А це, як не крути, не личить солідному чоловікові в дорогому костюмі.

Зараз здається, що Тігіпко ставить хрест на своїй політичній кар'єрі — точніше на самостійній кар'єрі. Він йде за Азаровим, але йому доведеться довго бути навіть не другим номером. Але при цьому розділяти з прем'єром всю відповідальність, тому що обіцяв більше всіх саме Сергій Леонідович.

6. Юрій Іванющенко, народний депутат

Юрі “Єнакіївському”, як його кличуть, не подобається, що його назвали монстром, який захоплює чужий бізнес. Але є бізнесмени, які навіть вдячні йому за “вирішення питань” — наприклад, Владислав Бурда, власник мережі дитячих супермаркетів “Антошка”.

Іванющенка пов'язують з такими компаніями як “Азовмаш”, одеський ринок “Сьомий кілометр”, київський аеропорт “Жуляни” і “Родовід Банк”. Також повідомлялося, що він пропонував Олексію Вадатурському поділитися частиною великої аграрної компанії “Нібулон”, на якій цього року були “маски-шоу”. А якщо вірити всім чуткам, то по всій Україні кілька десятків хороших бізнесів середньої руки отримали пропозицію віддатися в руки Іванющенка добровільно. Щоб не було проблем.

І це тільки маленький список того, що пану Іванющенку “не належить” або поки не належить.

Але якщо вірити легендам, то депутата обмовляють марно. Тому що бізнеси він захоплює не для себе, а для “сім'ї” президента. І роль його у всьому цьому розкладі — керуючий. І дуже хороший керівник, судячи з усього.

7. Юрій Бойко, міністр палива та енергетики

Бойко і Фірташ йдуть по житті разом, хоча обидва заперечують це, як тільки можуть. Останній гучний епізод, який показує цей зв'язок, — силовий відбір мережі облгазів у Романа Бахаматюка. Бойко натиснув, а Фірташ забрав. Ну, трапляється...

Бойко все рідше фігурує в новинах, пов'язаних з RosUkrEnergo, як негласний партнер Фірташа. Тепер міністр займається газовими переговорами з Росією. Від того, як він домовиться з “Газпромом”, залежить не тільки економіка Україна, а й кожного промисловця. Не виключено, що того ж Фірташа.

А ще Бойко лобіює інтереси вітчизняних НПЗ, які не поспішають модернізуватися за свій рахунок, і не полишає ідеї обкласти імпорт пального митами. Міністр також закриває очі на контрабанду пального, як то справа “Лівели” та “Феодосійська дірка”, і сумнівні схеми зі спецаукціонами із продажу зрідженого газу. Як відомо, на таких торгах річні обсяги цього пального викуповуються фірмами, які експерти пов'язують з однією відомою донецькою сім'єю, котра і заробляє мільярди гривень.

Бойко також дозволив “Чорноморнафтогазу” — дочці “Нафтогазу”, який очолює його людина Євген Бакулін, — через прокладки купити дві бурові вишки за ціною, вдвічі вищою, ніж на ринку. Цікаво, куди ж поділася різниця?

8. Валерій Хорошковський, шеф СБУ

Чим повинна займатися Служба безпеки насправді, ніхто напевно не знає. Думаєте, йдеться про розвідку або контроль за обігом наркотиків? Ні.

Ще до Хорошковського, а при ньому з подвійною силою СБУ займається тим, що проводить обшуки на підприємствах, арештовує бізнесменів, чиновників, заводить кримінальні справи і тримає в жаху все бізнес-співтовариство. Додамо до цього боротьбу СБУ з інакомисленням, наприклад, полювання на блогерів, і отримаємо російську ФСБ. Тобто, суміш ідеології, вірності вождю і пристрасті до грошей. А ще, як кажуть самі силовики, втрачених професійних вмінь. СБУ перетворилося на такий собі підрозділ безпеки у великій корпорації.

Ще кілька років тому бізнес-співтовариство вважало, що Хорошковський — один з них. Або один з “нових руських”. Кримський хлопець, який в смутні часи зумів сколотити статки і пішов у велику політику. Але виявилося, що він — КГБ-шник.

А тепер ще й генерал армії, як Георгій Жуков. Мабуть, Берлін брав чи в Афгані служив.

9. Сім'я Президента

Віктор Федорович Янукович, поки він є президентом, хоче збудувати бізнес для своєї родини. Для цього треба на когось спиратися, бо навколо лише акули-людожери у вигляді олігархів.

У президента є двоє синів, які мають продовжувати справу свого батька. Але молодшого Віктора здебільшого цікавлять автівки. Кажуть, старший син Олександр хотів лишитись звичайним лікарем, але родинні справи покликали, і йому довелося йти у великі справи.

Один з напрямків розвитку бізнесу Сім'ї займається Юрій Іванющенко (див. вище). Але він не є єдиним представником родинного бізнесу. Рік тому країна дізналася, що є така категорія: “друзі сина президента”.

За протекції Олександра, до великих справ прийшли кілька його друзів. А саме, Віталій Захарченко (екс-голова Податкової, зараз міністр внутрішніх справ), Олександр Клименко (зараз голова Податкової) та Сергій Арбузов (голова Національного банку).

Ось, наприклад, Сергій Арбузов. У грудні 2010 року його ніхто не знав. Лише після його призначення головою НБУ стало відомо про тісний зв'язок Арбузова зі старшим сином Віктора Януковича.

Арбузов ніколи не був помітним на банківському ринку. Він взагалі не був помітним на жодному ринку. Але Сім'я вирішила, що він потрібен їй на чолі центробанку. І він “не підкачав”.

Молодий чоловік з Донецька виявився досвідченим бюрократом. За минулий рік Арбузов істотно перекроїв банківську систему — “пошикував” банкірів, взяв у залізні рукавиці монетарну та кредитну політику країни, оголосив війну доларизації. У результаті пафосні банкіри ходять по струнці, кредитування скоротилося до мінімальних обсягів, а продати без документів можна не більше одного долара.

10. Денис Олейников, власник компанії “ПростоПрінт”

У вересні 2011 року Олейников, який до цього був звичайним і талановитим підприємцем, дізнався, що в офіс його компанії наскочив УБОЗ. Справа набула широкого розголосу в інтернеті, бо Денис був відомим інтернет-підприємцем.

Його компанію звинуватили в порушенні авторських прав ЄВРО, конфіскували документи та обладнання, завели кримінальну справу.

Оскільки Олейников брав участь в Податковому майдані 2010 року, він і цього разу, захищаючи свій бізнес, вийшов на Майдан, надрукувавши багато футболок з написом “Спасибо жителям Донбасса”. Його і прихильників розігнала міліція, немов немає більшого ворога для влади, ніж дрібний підприємець.

Проти цієї людини озброїлася вся владно-каральна машина держави. Побоюючись арешту, Олейников вивіз родину за кордон. Він обіцяв зібрати на вулицях Києва 200 тисяч чоловік, але вважав за краще особисту безпеку.

За великим рахунком, ім'я Денис Олейников слід було б писати у лапках як ім'я загальне, подібно бренду “Євген Чичваркін” в Росії.

В Україні таких “олейникових” все більше і більше. І перші дев'ять фігурантів цього списку — хто прямо, хто непрямо — сприяють зростанню їх кількості.