Цинічний геноцид мешканців Маріуполя вже відбувся

 Таким словами описує знищення Маріуполя його міський голова Вадим Бойченко. Який до 23 лютого 2022 року разом із маріупольцями будував плани вивести місто у лідери не лише серед українських, а й європейських міст.

Офіційно підтверджено загибель 2,5 тисяч цивільних громадян, а реальна їх кількість може бути в рази більшою. 

В умовах знищення агресором підрозділів рятувальних і міських служб поки неможливо встановити справжню кількість цивільних жертв в мирних будинках та укриттях міста. 

Всю правду про розмах геноциду маріупольців Україна та цивілізований світ дізнається лише після завершення війни. 

При цьому важливо не допустити знищення Росією доказів своїх злочинів і до цього мають докласти зусилля всі міжнародні організації,  правозахисники  та лідери цивілізованих держав.

Маріуполь став жертвою воєнного злочину Путіна та Росії невипадково. 

Місто з населенням 475 тисяч мешканців було історією успіху на фоні знищених економічних та людських перспектив в окремих районах Донецької та Луганської областей внаслідок їх окупації росією. 

Під час окупації Донецька та Луганська Маріуполь залишався символом і практичним прикладом можливості відродження усього регіону, а його захоплення було російською ідеєю фікс ще з 2014 року

У знищенні мирного населення складно шукати логіку, але руйнування Маріуполя і масштабні воєнні злочини були свідомими.

За допомогою вбивства тисяч громадян, фронтального руйнування житла та інфраструктури, спричинення масштабного переміщення цивільного населення росія вже досягла своїх кривавих  цілей.

Знищення Маріуполя для росії — це:

• кривава демонстрація безперспективності спротиву українського Донбасу оголошеним планам росії захопити всю територію Донецької та Луганської областей;

• покарання маріупольців за небажання стати частиною депресивної окупованої території, яке ними було продемонстровано протягом 2014-2022 років;

• позбавлення України вагомої частини промисловості,  зокрема металургії, бюджетних та валютних надходжень, експортного потенціалу  та порушення цілісності мережі портів, важливих для економічного розвитку країни;

• створення суходільного коридору між Кримом та окупованими  територіями на Донеччині та Луганщині, який росія намагається отримати з 2014 року для перевезення вантажів та людей. 

Майже 500-тисячний Маріуполь на березі Азовського моря — це  промисловий центр України, ключовою його галуззю є металургія. 

Серед найбільших підприємств міста Маріупольський морський торговельний порт, Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча, Азовський судноремонтний завод, Магма, Азовсталь, Азовінтекс, Азовмаш, Метінвест-Промсервіс, Сателліт. 

Понад 50 країн світу купують продукцію Маріупольських металургійних комбінатів. У місті розміщується один  з провідних портів України “Маріупольський морський торговельний порт”, який здійснює вантажні перевезення до десятків країн світу.

Як засвідчує приклад Донецька та Луганська, жодних перспектив розвитку в окупованих росією територій немає, так само як не буде в окупанта можливості використати економічний потенціал Маріуполя у своїх інтересах. Усвідомлюючи це, росія  прийняла рішення просто знищити місто, вирішуючи  інші злочинні  завдання.                                                                                   

З початком російського вторгнення 24 лютого 2022 року Маріуполь знаходиться на межі гуманітарної катастрофи: там немає світла, води та закінчуються харчі. 

Люди набирають воду з калюж та розтоплюють сніг, щоб отримати хоч якусь воду. Через постійні обстріли вони не мають можливості вийти на двір, щоб приготувати їжу. 

9 березня російські війська розбомбили лікарню та пологовий будинок у Маріуполі, де знаходились породіллі з дітьми. Загинуло троє людей, згодом стало також відомо про смерть жінки та її ненародженої дитини, фотографія якої облетіла увесь світ.

Глава МЗС росії Сергій Лавров 10 березня підтвердив, що російські військові завдали удару по пологовому, заявивши, що будівля давно захоплена батальйоном “Азов”. ЗМІ також наводять слова речниці МЗС Марії Захарової, сказані за кілька годин до авіаудару, що у медустанові розміщені нацбати. 

16 березня окупанти цілеспрямовано знищили драматичний театр у центрі Маріуполя, де ховалися сотні людей, попри те що поряд з театром було викладено великими буквами слова “ДІТИ”. Уламками завалило вхід до бомбосховища. 

Крім того, росіяни завдали авіаудару по спорткомплексу, де переховувались виключно цивільні, серед яких — вагітні жінки та жінки з дітьми.

Усі спроби вивезти людей закінчувались обстрілами, частина мешканців виїжджали до сусідніх областей під “Градами”. Зокрема, 16 березня російські окупаційні війська обстріляли автоколону з людьми, яка прямувала з Маріуполя до Запоріжжя.

Як пише The Associated Press, у Маріуполі росія використовує так звану тактику облоги. 

Облога — це військова тактика, популярна в середньовіччі, яка передбачала утримування і знищення населення голодом і насильством, аби полегшити атакуючим силам вхід у місто. Натомість мирних жителів нерідко прирікали на повільну й болісну смерть.

Путін удосконалив цю тактику за роки свого перебування при владі та ведення війн — спочатку в чеченському місті Грозний у 2000 році, а потім у сирійському місті Алеппо в 2016 році. Він перетворив обидва ці міста на руїни. 

Міський голова Маріуполя Вадим Бойченко зазначив, що з міста все ж вдалось виїхати близько 6,5 тисячам машин. 

“Зараз іде страшна війна, яка забирає все найцінніше, що в нас є — наших друзів, наших рідних та близьких. І це сьогодні, на жаль, можна назвати лише одним словом — геноцид нашої нації, нашого українського народу. 

Але я впевнений, що настане той день, коли ми разом піднімемо з руїн наше чудове місто Маріуполь. 

Ми точно не забудемо тих, кого забрала ця страшна війна, і тих, хто здійснив це страшне зло на нашій українській землі. 

Ми сильні, тому що ми Українці. Все буде Маріуполь. Тому що Маріуполь — це Україна”, — сказав Бойченко. 

Врятовані мешканці Маріуполя та керівництво міста вже продемонстрували бажання і волю жити та відновити знищену росією громаду. 

Чи можуть лідери найпотужніших країн світу продемонструвати волю покарати воєнних злочинців? Це питання досі відкрите.

Олександр КЛЮЖЕВ