Справа Тимошенко: на гачку

У березні 2009 року прем'єр Юлія Тимошенко разом з великою кампанією урядовців, бізнесменів і журналістів відправилася з візитом до Японії.

Григорій Немиря на борту державного лайнера Ту-134 гаяв час у розмовах з британським радником Кеннетом Мерфі, Сергій Тарута тихо спав, прикрившись ковдрою Сергія Єрмілова, а Віталій Гайдук всю ніч, проведену в небі, грав у карти зі співробітницями прес-служби Тимошенко.

Юлія Тимошенко прибула до Токіо, випромінюючи самовпевненість. Вона мала рейтинг номер один в Україні, і паралельно для підстраховки вела переговори з Януковичем про розподіл влади на 20 років наперед.

Поїздка до Японії мала принести їй політичні дивіденди та реальні кошти від продажу квот на викиди в рамках Кіотського протоколу. Після повернення до Києва, перебуваючи під враженням, Тимошенко ще декілька тижнів розповідала на засіданнях Кабміну, що Україна перебиратиме японський досвід енергозбереження...

Якби хтось тоді сказав, що поїздка в Японію реанімує в Тимошенко жахи початку 2000-х, коли чи не щодня проти неї порушувалися кримінальні справи, вона би просто розсміялася такій нездоровій фантазії.

Але страхи Юлії Тимошенко реінкарнувалися 15 грудня 2010 року.

Слідчий в особливо важливих справах Генеральної прокуратури Євген Котець порушив проти Тимошенко кримінальну справу за частиною 3 статті 365 Кримінального кодексу України — “перевищення влади, або службових повноважень, якщо вони спричинили тяжкі наслідки”.

За цією статтею, Тимошенко загрожує позбавлення волі на строк від семи до десяти років. Сам слідчий Котець декілька років тому переїхав до Києва із Донецька, а справа Тимошенко перебуває на контролі в першого заступника генпрокурора Рената Кузьміна, який доводить новому президенту свою ефективність в ролі яструба для опозиції.

В слідчому управлінні на Борисоглібській Тимошенко пробула недовго. У своєму прес-релізі Генпрокуратура повідомляє, що “слідчим щодо підозрюваної було обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд”.

Водночас, за інформацією “Української правди”, Тимошенко відмовилася давати таку підписку. Вона повідомила, що нічого не вчинятиме за відсутності адвоката, з яким екс-прем'єр збиралася прийти на наступний допит 20 грудня.

— Без адвоката вони не мали права робити абсолютно жодних слідчих дій. Але вони щось там робили... — розповідала Тимошенко на ганку Генпрокуратури. — Вони хотіли висунути звинувачення, хотіли пред’явити підписку про невиїзд. Але вони не мають права це робити...

Насправді, Тимошенко сплутала слідчі дії з процесуальними, до яких відноситься обрання запобіжного заходу.

Отримавши відмову Тимошенко, як розповідають джерела, слідчий пішов на загострення — в присутності двох понятих з фіксацією на відеокамеру він поінформував Тимошенко про запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

Якщо розібратися, така лінія слідчого виглядає абсурдно з огляду на саму логіку підписки про невиїзд — це двосторонній акт, де потрібна згода і слідчого, і підозрюваного.

Стаття 151 Кримінально-процесуального кодексу чітко каже, що “підписка про невиїзд полягає у відібранні письмового зобов’язання не відлучатися з місця постійного проживання без дозволу слідчого”.

Тому, в принципі, Тимошенко, яка нічого не підписувала, може вільно подорожувати і не вважати себе зв'язаною підпискою про невиїзд.

Хоча в майбутньому відмова від підписки дає додаткові аргументи слідчому вимагати іншого запобіжного заходу — застави або арешту.

Справа японських мільйонів

Фабула кримінальної справи проти Тимошенко заснована на операціях з грошима, отриманих від Японії, яка придбала частину українських квот на викиди парникових газів у рамках Кіотського протоколу.

Кримінальну справу було порушено через два місяці після інавгурації Януковича, 28 квітня 2010.

Спочатку вона розслідувалася “за фактами порушення законодавства про бюджетну систему, зловживання службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам”.

Тоді, на першому етапі, слідчі бачили ознаки складу злочину за частиною 2 статті 364 Кримінального кодексу — “зловживання владою”, яка передбачає від 3 до 5 років — тобто м'якше покарання, ніж за статтею “перевищення влади”, яка сьогодні висунута Тимошенко.

Отже, протягом 2009 року за розпорядженням уряду Тимошенко Нацагентство екологічних інвестицій України уклало з японськими компаніями і профільним міністерством Іспанії п'ять договорів продажу викидів парникових газів на суму 320 мільйонів євро, або 3,3 мільярда гривень.

За японськими контрактами кошти надійшли в квітні-червні 2009 року, переказ від іспанців потрапив до України вже 31 грудня 2009 року.

Тобто в справі проти Тимошенко фігурують тільки “японські гроші”.

У березні 2009 року, після повернення з Японії, Тимошенко доручила Держказначейству відкрити рахунки в державному “Укрексімбанку” для зарахування валюти від продажу квот, на які почали надходити кошти.

За Кіотським протоколом, кошти від продажу квот мають іти виключно на екологічні програми. Навколо того, що було зроблено Тимошенко з японськими надходженням, і розгортається кримінальна справа.

На думку слідчого, Держказначейство України на підставі доручення Тимошенко, що мало гриф “для службового користування”, здійснило операції з цими японськими коштами “в порушення бюджетного законодавства”.

Фактично, гроші японських компаній стали рятівним резервом, до якого, як вважають слідчі, час від часу незаконно докладалася Тимошенко в поточних видатках держави.

Діяла вона щонайменше двома способами.

Перший — наприклад, 14 липня минулого року з “Укрексімбанку” на депозит в іншу державну фінустанову — “Ощадбанк” — було перераховано 110 мільйонів євро, отриманих від New Energy and Industrial Technology Development Organization (NEDO).

За інформацією джерел, ці кошти були розміщені в “Ощадбанку” з подальшою негласною метою — профінансувати “Нафтогаз”, який мав розрахуватися з російським “Газпромом” за угодою Тимошенко-Путіна.

Але ці гроші нікуди не ділися — після закінчення терміну їх було повернуто з депозиту в “Ощадбанку” назад на рахунок в “Укрексімбанк”.

Другий спосіб — пряма конвертація з євро в гривні. Тоді ж 14 липня 2009 року з “Укрексімбанку” до Нацбанку з метою обміну на гривні було переведено ще 100 мільйонів євро, отриманих від NEDO і двох інших японських компаній.

За наявною інформацією, цими грошима уряд перекрив дірки бюджету. При першій же нагоді, після отримання третього траншу МВФ, вже 5 серпня гроші було поновлено на рахунку Держказначейства в “Укрексімбанку”.

Але бюджетні проблеми ніколи в Тимошенко не припинялися.

9 вересня 2009 року Тимошенко видає ще одне розпорядження з секретним грифом — “Про поновлення єдиного казначейського рахунку”.

Цим документом доручається Держказначейству “терміново” здійснити через Нацбанк конвертацію в гривні 200 мільйонів євро, які надійшли від продажу квот NEDO та Tohoku Electric Power Company Inc.

Це і було зроблено — гроші було переведено в 2 мільярда 324 мільйона гривень.

При чому НБУ взяв свою комісію 0,05%, що склало 1 мільйон 162 тисячі гривень. Не виключено, що саме цю суму слідчі вважатимуть “істотною матеріальною шкодою”, що виникла внаслідок дій Тимошенко.

Кримінальна справа проти Тимошенко базується на висновку Контрольно-ревізійного управління, на думку якого всі без виключення “японські кошти” — 320 мільйонів євро, або 3,3 мільярда гривень — мали лежати недоторканими на валютному рахунку Держказначейства в “Укрексімбанку”.

“Ревізією встановлено, що в середньому за період з липня 2009 по березень 2010 в середньому щоденний залишок коштів на єдиному казначейському рахунку складав 1,9 мільярда гривень, а на 1 січня 2011 — 1,1 мільярда гривень”, — ідеться в звіті КРУ, з яким мала можливість ознайомитися “Українська правда”.

“Зазначене свідчить, що кошти спецфонду бюджету від продажу квот в розмірі 2,324 мільярда гривень на єдиному казначейському рахунку не збережено, а використано на здійснення поточних платежів по виконанню державного і місцевих бюджетів”, — також зазначається в звіті КРУ.

Скандально відомий аудит, замовлений урядом Миколи Азарова у компанії Trout Cacheris, встановив, що ці 200 мільйонів євро японських коштів, конвертовані в 2,3 мільярда гривень, були спрямовані до Пенсійного фонду.

Власне, сама Тимошенко теж не приховує, що конвертація була потрібна для безперебійних соціальних виплат.

— Проти мене особисто порушено кримінальну справу як раз за те, що екологічні гроші були спрямовані на пенсії, що я зробила великий злочин, що я людям виплатила пенсії, коли дійсно країна була в кризі, — сказала Тимошенко на виході з Генпрокуратури.

Гроші є, але не там

Уся кримінальна справа заснована на різному трактуванні подій.

На думку прокуратури, конвертація грошей Кіотського протоколу в гривню та спрямування їх на бюджетні потреби є порушенням правил їх використання, оскільки гроші мали іти виключно на екологію.

Водночас Тимошенко виходить з того, що ці операції з японськими грошима відносилися до переліку обов’язків Держказначейства:

“Казначейство відповідно до покладених на нього завдань: ...управляє наявними фінансовими ресурсами, що ним обліковуються, у тому числі в іноземній валюті, у випадках, передбачених законодавством, надає на зворотній основі позики за рахунок тимчасово вільних коштів єдиного казначейського рахунка”, — ідеться в Положенні про Держказначейство, визначеному постановою Кабміну.

Власне, Тимошенко відносить конвертацію японських грошей в гривню та наступне закриття ними бюджетних дірок до “надання позик за рахунок тимчасово вільних коштів”, як це визначено Положенням про Держказначейство.

Уже цієї осені Держказначейство надало довідки про те, що станом на 12 листопада 2010 року 2,3 мільярда конвертованих в гривню японських коштів “обліковуються на окремому спецрахунку, які забезпечені реальними коштами єдиного казначейського рахунку”.

Ці довідки якимсь чином потрапили в руки депутатам від БЮТ, які зробили їх масовий “витік” у пресу.

Якщо говорити спрощено, то в тому вигляді, як гроші зайшли з Японії в Україну на рахунок в “Укрексімбанку”, їх справді немає. Але в системі Держказначейства, яке управляє всіма грошима бюджету, є можливість зафіксувати суму грошей в розмірі 2,3 мільярда гривень, назвати їх “коштами японських компаній” — і в разі потреби використати на цілі Кіотського протоколу.

Фактично це підтверджено доповідною міністра економіки Василя Цушка президенту Віктору Януковичу, що є в розпорядженні “Української правди”.

Там він повідомляє: “За інформацією Держказначейства, залишок коштів спеціального фонду держбюджету, що утворились на 1 січня 2010 року від продажу одиниць установленої кількості в 2009 році, становить 3,3 мільярда гривень”.

Тобто 3,3 мільярда — це повністю вся сума, отримана від Японії та Іспанії.

Крім того, Нацагентство екологічних інвестицій замовило свій аудит в компанії BDO, який підтвердив, що на 20 травня 2010 року конвертована сума обліковується на рахунку в Держказначействі.

Цей аудит не викликав застережень в японської організації NEDO, яка на додачу до 150 мільйонів, виділених за часів Тимошенко, перерахувала Україні другий транш в розмірі 150 мільйонів євро вже при уряді Азарова — зроблено це було 29 липня 2010 року.

Японські рятівники України

Власне, історія з використанням японських грошей Тимошенко виявила, що саме Токіо завдяки придбанню квот на викиди, всупереч своїй волі, став справжнім рятівником України в часи кризи.

Тимошенко, розуміючи вбивчі наслідки скорочення соціальних видатків перед виборами, зшивала бюджетну ковдру усім, що було під рукою. На додачу Тимошенко була скута невигідною газовою угодою з Путіним, якою вона сама собі зв'язала ноги.

Як наслідок — Тимошенко справно платила російському “Газпрому” та українським пенсіонерам, але так і не стала президентом, а сьогодні більше за все боїться арешту перед новорічними святами, коли її проблеми найменше хвилюватимуть суспільство.

Якби описані вище маніпуляції з грошима кіотських викидів відбувалися десь у Данії, Новій Зеландії чи Сингапурі, що займають перше місце в антикорупційних рейтингах, то виявлені факти справді могли трактуватися неоднозначно.

Однак в сучасній Україні інкриміновані Тимошенко дії виглядають як дитячі ігри навіть на фоні виведення з державної власності резиденції “Межигір'я”.

Щоправда, Янукович ніколи і не обіцяв, що буде “закон один для всіх”...

Сергій ЛЕЩЕНКО