Східний вимір Німеччини. Перспективи для України

Німецька делегація продемонструвала традиційно прагматичний підхід до підготовки та організації візитів, однак у цьому випадку офіційний Берлін ще показав, наскільки важливим є зараз для Німеччини розвиток східного вектору її зовнішньої політики.

Слід лише зауважити, що делегація ФРН включала понад півтори сотні міністрів, офіційних посадовців, бізнесменів та банкірів. Цікавим також є той факт, що коло бізнес-еліти Німеччини було представлене в турне не тільки топ-менеджментом таких промислових гігантів як Siemens, Airbus, Volkswagen, BASF, торгівельної мережі Metro Cash&Carry, німецького банку Commerzbank, але й керівниками підприємств “середньої” ланки, які, до речі, відіграють не менш важливу роль у діловому житті ФРН.

У змістовній частині візитів розглядалося широке коло питань, які стосувалися на лише двосторонньої співпраці Берліна з трьома країнами, але й порушували інтереси цілих регіонів. Йшлося про поставки енергоносіїв зі Сходу на Захід, європейську безпеку, роль НАТО в цьому процесі, необхідність активізації співпраці в різних сферах промисловості, проблеми гуманітарного характеру та прав людини.

Деякі питання, порушені німецькою офіційною делегацією, зачіпали інтереси України. Зокрема, обговорювалася роль Києва як “надійного транзитера” блакитного палива до Європи.

Крім того, з боку Берліна прозвучала неоднозначна пропозиція щодо придністровського врегулювання, що само по собі не може не цікавити Україну. Втім, коло “визначних” для української держави моментів у рамках німецького турне на Схід цим не обмежилося.

“Енергетичний” вимір офіційного Берліна

У рамках “Східного турне” у Єкатеринбурзі Меркель зустрілася з президентом РФ Медведєвим та взяла участь у 12-му раунді російсько-німецьких міждержавних консультацій на найвищому рівні. При цьому глава німецької делегації не обмежувала себе у висловах щодо “інтенсивних та тісно пов'язаних відносин” Берліна і Москви, адже “Росія є важливим постачальником енергоносіїв, а Німеччина — найважливішим економічним партнером для РФ”.

Тож, як і очікувалося, питання поставок російського блакитного палива до ЄС стала однією з пріоритетних тем на уральських зустрічах. Втім, у цьому контексті обговорювалося не тільки як збільшити ефективність енергопостачання через Україну та Білорусь, але й перспективи створення нових енергопроводів — Nabucco й “Південного потоку”.

За оцінками більшості європейських експертів, через низку економічних факторів ці газогони не можуть існувати поруч один з одним. Реалізованим може бути тільки один із них, незважаючи на те, що орієнтовані вони на різні газові родовища.

Який саме проект переможе — це і є нагальне питання інтересів. З одного боку, Росії, з іншого — ЄС. Москва через побудову “Південного потоку” прагне не стільки заробити на проекті, скільки залишити Європу в залежності від російського газу. Хоча перший (прибутковий) фактор у РФ, вочевидь, не вважають “другорядним”.

У Євросоюзі чудово розуміють ситуацію, тому віддають перевагу диверсифікації не тільки енергопроводів (”актуальність” чого продемонстрували “газові” суперечки РФ з Україною та остання — з Білоруссю), але й диверсифікації енергоджерел. Цю проблему для ЄС і має вирішити Nabucco, який передбачає наповнення труби газом з Азербайджану, Туркменістану, Казахстану, а також Ірану та Іраку.

Однак важливим фактором та, водночас, “мінусом” для Євросоюзу залишається те, що офіційний Брюссель зі свого боку поки що не уклав відповідних угод з жодною з цих країн.

За оцінками західних експертів, протистояння проектів Nabucco та “Південного потоку” стає дедалі напруженішим.

За неофіційною інформацією, нещодавно німецький енергетичний гігант RWE отримав від Москви запрошення приєднатися до “Південного потоку”. Причому російська сторона, в особі заступника глави “Газпрому” Олександра Медведєва, заперечує цей факт. Однак джерела авторитетної в німецьких ділових колах газети “Handelsblatt” стверджують, що ця пропозиція поступила керівництву RWE саме від Медведєва.

Чому виникла така “нестиковка”, можна лише здогадуватися. Але якщо факт подібної пропозиції з боку Москви дійсно мав місце, можна говорити про те, що РФ не зраджує своєму принципу — “розділяй та володарюй” — пропонуючи вигоду окремим ключовим гравцям європейського бізнесу, “Газпром” добивається блокування ключових рішень з боку конкурентних консорціумів.

В свою чергу, німецький канцлер “залишається прибічником пошуку нових джерел енергії, а тому її симпатії — на боці Nabucco”. У будь-якому разі, крапку в цій справі має поставити безпосереднє керівництво RWE, яке повинно вирішити, чи залишиться компанія в консорціумі з будівництва Nabucco.

Свою прихильність до розбудови Nabucco німецька делегація підтвердила й під час візиту до Астани, який відбувся за кілька днів після зустрічей у Єкатеринбурзі. Під час переговорів з Назарбаєвим Меркель отримала пряме підтвердження Казахстану на участь у європейському проекті в якості джерела енергоносіїв.

Більше того, Назарбаєв гостро розкритикував ЄС за бездіяльність в питанні розбудови Nabucco, наголосивши на відсутності детального плану реалізації проекту, зокрема, що стосується транспортування енергоносіїв через Каспій.

Тема розбудови нових газопроводів в обхід України (в рамках російського або європейського проектів), безумовно, є важливою для офіційного Києва, передусім, в контексті енергетичної безпеки країни. Як в першому, так і в другому випадку, Україна потрапляє під ще більшу залежність від російського газу.

Але очевидно, що при реалізації “Південного потоку” фактор залежності української політики від “перекривання газового крану” (як це неодноразово останніми роками демонструвала Москва) буде набагато більш уразливим для офіційного Києва. До того ж, ресурсна база для “Південного потоку” залишатиметься тією ж самою, що і для газопроводу, який зараз проходить українською територією.

З іншого боку, побудова Nabucco відкриє доступ до інших родовищ. Крім того, не виключається гіпотетична перспектива підключення до цього трубопроводу й української ГТС (через Румунію), що у свою чергу дозволить диверсифікувати енергоджерела та зменшити залежність України від постачання російського блакитного палива.

Придністровський чинник — розмінна карта?

Ще одним важливим для України питанням в рамках “Східного турне” Меркель стала її заява у Єкатеринбурзі щодо необхідності виведення російських військ із Придністровського регіону Республіки Молдова.

І хоча з такою пропозицією німецька сторона виступала раніше (наприкінці минулого місяця — в обмін на просування ініціативи Медведєва щодо Договору про європейську безпеку), на “уральських зустрічах” у Єкатеринбурзі Меркель повторила її, але цього разу — в обмін на актуальне для Москви “можливе” скасування в ЄС візового режиму для громадян РФ.

Про що це свідчить? Передусім, про те, що офіційний Берлін у переговорах з Москвою щодо просування РФ своїх чергових ініціатив знайшов аргумент, здатний “притримати” амбіції РФ.

Адже питання військової присутності на території Придністров'я є принциповим для Москви, насамперед, у геополітичному контексті — це дозволяє їй контролювати ситуацію в регіоні. Російський військовий контингент “заважає” і офіційному Кишиневу, який уже тривалий час вимагає негайного виведення усіх підрозділів РФ з Придністров'я, а також заміни російських миротворців на міжнародну місію під егідою ОБСЄ.

Тож, для Росії реалізація німецької пропозиції залишається дуже складною, якщо не сказати “неможливою”. Іншими словами, ціна питання для РФ має бути дуже великою, щоб пожертвувати тут власними позиціями. У цьому контексті придністровська проблема виглядає як “розмінна карта” у непростій комбінації російських та європейських інтересів.

З іншого боку, показовим є той факт, що офіційний Берлін “реанімував” застаріле питання придністровського конфлікту. Як би там не було, але Меркель продемонструвала, що ЄС продовжує цікавити проблема цього “замороженого” протистояння, територіально розташованого безпосередньо на східному кордоні Євросоюзу.

Тим самим, німецька сторона підтвердила свою підтримку запропонованому офіційним Кишиневом (як стороною конфлікту) способу просування у процесі придністровського врегулювання.

Що стосується українських ініціатив на придністровському напрямі, офіційний Київ у порівнянні з рештою учасників переговорного формату “5+2” (Кишинів, Тирасполь, Україна, РФ, ОБСЄ, а також ЄС і США) останнім часом демонструє, щонайменше, “витриману” позицію.

Українська сторона обмежується участю в неформальних зустрічах на міністерському та експертному рівнях. Тому останнім часом доволі часто лунають оцінки, що Київ зараз “не в повну силу” реалізовує свій можливий потенціал для розв'язання придністровської проблеми.

У будь-якому разі, активна участь України в процесі вирішення придністровського питання — важливий момент для того, аби підтвердити амбіції регіонального лідера в Південно-Східній Європі.

Німеччина-Україна: передумови для подальшого діалогу

Берлін має серйозні наміри щодо співпраці зі східними партнерами — про це говорять і цифри. Так, зокрема, в Єкатеринбурзі підписано угоду на 2,2 мільярдів євро про постачання Росії понад 240 регіональних потягів німецького виробництва, досягнуто домовленостей щодо розвитку науково-технічної співпраці, а також залучення німецьких інвестицій у інноваційну галузь РФ.

У Китаї підписано документи про співпрацю у сфері фінансів, захисту навколишнього середовища, культури, техніко-економічної співпраці. Серед них — контракт на 938 мільйонів доларів США, який передбачає створення в КНР СП з виробництва вантажних автомобілів, а також угода на 3,5 мільярди доларів на спільну розробку парових та газових турбін.

Казахстан також не став виключенням — сторони уклали ділові угоди на суму 2,5 мільярди євро. Один із договорів передбачає відкриття Deutsche Bank кредитної лінії на суму в кілька десятків мільйонів доларів для фінансування малого й середнього бізнесу в Казахстані. Все це є прикладом того, як можна налагодити конструктивну співпрацю в різних сферах.

Для України черговим “відправним пунктом” у процесі продовження діалогу з Німеччиною має стати 30 серпня. Саме на цю дату запланований перший візит президента Януковича до ФРН.

Однак багато хто пов'язує нинішнє ставлення німецького керівництва до діяльності українського з інцидентом у Бориспільському аеропорту, коли прикордонники не впустили в країну представника Фонду Конрада Аденауера Ніко Ланге.

Варто зауважити, що Фонд близький до правлячого в Німеччині ХДС, головою якого є канцлер Ангела Меркель. А Ланге вже не перший рік обіймає посаду представника Фонду в Україні. Тож не дивно, що офіційний Берлін одразу після цього “непорозуміння” висловив бажання “уточнити дату візиту” українського президента.

Улагоджувати проблему довелося главі МЗС України Костянтину Грищенку, який терміново відбув до Берліна, де зустрівся з радником федерального канцлера з питань зовнішньої політики Кристофом Хойсгеном.

Останній підтвердив готовність федерального канцлера провести переговори з президентом України в рамках його майбутнього візиту до Німеччини. Тож, якими будуть результати подальшого українсько-німецького діалогу, стане відомо вже в найближчій перспективі.

Ярослав ДОВГОПОЛ, експерт УНЦПД