Російський газ: знижка, якої не було

Нафта впевнено окупувала позначку 100 доларів за барель і підбирається вище.

Європейські держави купують газ у “Газпрому” за нижчою, ніж Україна, ціною та умовили російського монополіста додати до контрактів пункт про купівлю газу за нижчою ціною спотового ринку.

Знижка на газ, яку отримала Україна, виявилася насправді на порядок менш вартісною, ніж про це розповідали Віктор Янукович і Дмитро Медведєв у квітні 2010 року після підписання так званих харківських угод.

Борги “Нафтогазу” зростають, мов на дріжджах, все більше віддаляють Україну від європейського ринку енергоносіїв та штовхають до братських обіймів “Газпрому”.

На такому фоні Віктор Янукович може святкувати свою першу річницю перемог-поразок — правильне підкреслити — у президентському кріслі.

Україна — не Європа

Навесні і влітку 2010 року Янукович та його команда подавали харківські домовленості як історичну перемогу та прорив у російсько-українських відносинах. “Нафтогаз”, мовляв, отримав знижку 100 доларів за тисячу кубометрів газу, а Україна — гроші за оренду бази Чорноморського флоту РФ.

Проте ще задовго до річниці “харківських угод” українці з подивом дізналися, що Європа купує газ за нижчими цінами, ніж Україна. Середньозважена європейська ціна становила 305 доларів за тисячу кубометрів.

Україна протягом трьох останніх кварталів 2010 року платила 344 долари. Де-факто — 244 долари, а решту 100 доларів Київ зараховує як майбутню плату за базу Чорноморського флоту РФ.

Тим часом щось нічого не чути про оренду території поблизу Венеції, Любека, Ніцци або Плімута для потреб російського флоту. Отже, Італія, Німеччина, Франція та Великобританія не отримували від “Газпрому” знижки на газ за рахунок оренди частини своєї території, та й ще для військового формування.

Країни ЄС примудрилися отримати дешевший газ, ніж Україна, навіть згідно з формулою. Як їм це вдалося? Про це — пізніше.

Наразі відомо, що німецькі E.ON Ruhrgas, Wingas і Wintershall у 2010 році отримували 16% від усього обсягу палива “Газпрому” за ціною спотового ринку.

Французька GDF-Suez у другому півріччі 2010 року теж купувала 16% російського газу за спотовою ціною, а дружня для РФ Італія отримала від монополії, керованої Олексієм Міллером, “просто знижку” — 40 доларів за кожну тисячу кубометрів.

До цього Австрія і Туреччина також домоглися зменшення середньорічної ціни до 304 і 328 доларів за тисячу кубометрів відповідно.

Отже, знижка на газ за харківськими угодами — це знижка, якої не було.

Невже прем'єр Микола Азаров таки був правий, коли увесь рік повторював, як заклинання, що формульна ціна на газ є несправедливою? До речі, Азарова взагалі не було помітно під час підписання харківських угод.

Тоді, коли Янукович, Медведєв, Бойко, Міллер і Бакулін підписували газо-флотські угоди, прем'єр готувався до відновлення “совкової” традиції проведення “суботників”, перший і останній з яких відбувся 24 квітня.

У тому ж 2010 році, коли почалося закачування газу у підземні сховища та підготовка до поточного опалювального сезону, коли гроші рікою потекли з рахунків “Нафтогазу” до “Газпрому”, стало зрозуміло, що знижка була примарною.

В уряді відразу забули про травневу обіцянку Азарова. “Вперше за березень-квітень “Нафтогаз” розрахувався, не залучаючи ні копійки бюджетних коштів. Так буде і далі. Ситуацію у “Нафтогазі” вдалося стабілізувати”, — сказав він.

Від літа 2010 року у “Нафтогаз”, як у прірву, летять мільярди доларів для оплати “Газпрому” як поточного споживання газу, так і газу для закачування у ПСГ.

З того ж таки літа-2010 Азаров одним з перших у владі забив на сполох і почав наполягати на перегляді формульної ціни. Звичайно, йому було неприємно, як кажуть у Донецьку, “прогнати порожняк” про стабілізацію НАК. Як і продовжувати дотувати “Нафтогаз” за рахунок державних коштів.

Восени 2010 року, як гриби після дощу, з'являються численні прожекти з реалізації самостійної енергетичної політики.

Це і постачання венесуельської нафти по “Одеса-Броди” на білоруські НПЗ, і заклики Януковича до Росії щодо будівництва газопроводів через Україну, а не по дну Чорного моря, і будівництво LNG-терміналу з розрідження газу, і виведення НАК на IPO, і фінансування Світовим банком та ЄБРР модернізації ГТС.

Усе це лише злегка прикрашає загальний песимістичний настрій владної верхівки щодо ситуації у газовій галузі. За весь час від підписання харківських угод Україна не просунулася ні на крок уперед в питанні диверсифікації постачання палива.

Щоправда, це питання для України стало риторичним відтоді, як Туркменістан перестав продавати Києву газ.

Швидше, вище, сильніше в борги

Незважаючи на знижку, якої не було, борги весь цей час зростали. Зараз сумарний внутрішній борг споживачів перед “Нафтогазом” становить 1,6 мільярда доларів.

Це підсумок боргів попередніх років та вкрай невдалого опалювального сезону 2010-2011 років. У жовтні 2010 року теплокомуненерго разом з “Київенерго” почали опалювальний сезон з боргом перед “Нафтогазом” 2,5 мільярда гривень. У квітні 2011 року — фінішували з боргом 8,5 мільярда гривень.

Це також результат харківських угод. Отже, “знижка” не врятувала українську економіку, а навпаки — затягує її у вир кредит — борг — дефолт.

Однак найбільш болючими для “Нафтогазу” є зовнішні борги. Лише з квітня 2010 року по квітень 2011 року структури газового монополіста — “Чорноморнафтогаз” і “Укргазвидобування” різко взяли курс на залучення кредитів.

Нині борг становить 1,3 мільярда доларів. Левову частку грошей дали російські банки їх структури: Промінвестбанк, власником якого є російський державний Внєшекономбанк, банк “ВТБ Україна”, власник — російський державний банк “ВТБ”, VTB Capital PLC — дочірній банк “ВТБ” у Великобританії.

Ці 1,3 мільярда доларів додалися до попереднього боргу НАК перед зарубіжними структурами — 1,6 мільярда доларів, який компанія реструктурувала у 2009 році. Разом — майже 3 мільярди доларів зовнішнього боргу “Нафтогазу”.

“Харківської” знижки таки не було, бо результатом річної роботи “Нафтогазу” стало поглиблення боргової ями в основному перед російськими структурами.

До цього також слід додати ще одну заборгованість “Нафтогазу” перед державними Ощадбанком і Укрексімбанк — 3 мільярди доларів. Є такий доволі суперечливий, з точки зору фінансистів, шлях для економічного порятунку “Нафтогазу”, як випуск облігацій внутрішньої державної позики.

У 2010-2011 роках за рахунок ОВДП “Нафтогаз” отримав 4,2 мільярда доларів. Також недавно міністр палива та енергетики Юрій Бойко повідомив про початок фінансування Світовим банком і ЄБРР програми з модернізації ГТС України влітку 2011 року. Перший транш становитиме 300 мільйонів доларів.

Проте, скоріше за все, цими грішми закриють чергову діру “Нафтогазу”. Таким є ще один “успіх” від підписання харківських угод. Загальна сума “умовно-державного” боргу “Нафтогазу” за підсумками 2010 року — 7,5 мільярда доларів.

На цьому тлі можна заплющити очі на 1,5 мільярда доларів авансу, який “Газпром” заплатив “Нафтогазу” в рахунок плати за транзит палива за 2011 рік. Юлія Тимошенко так само отримала гроші від “Газпрому” за транзит у 2009 році.

Якщо звести все до одного показника, то розрекламована Януковичем харківська угода завдала Україні нових збитків. Загальний борг НАК становить 12,1 мільярда доларів. При цьому уряд Тимошенко за два роки залишив борг 5,5 мільярда доларів. Інші 6,6 мільярда доларів за один рік — результат нинішньої влади.

На перший погляд, рахунок між давніми заклятими друзями Тимошенко і Бойком та Фірташем відносно рівний, якби не одне “але”. Є “Росукренерго”, якому “Нафтогаз” повернув 12,1 мільярда кубометрів газу. Повернув придбаний у “Газпрому” паливо за ціною 250 доларів, що становить 3 мільярди доларів.

Навіть якщо врахувати 1,7 мільярда доларів, які “Росукренерго” повернула “Нафтогазу”, то українська компанія у будь-якому випадку залишилася у збитку від цієї операції. “Мінус” сягнув 1,3 мільярда доларів.

Риторичне питання: чому, коли паливно-енергетичним комплексом України керує група Бойка і Фірташа, швидкими темпами зростають борги “Нафтогазу”?

Отож, сумарно збитки “Нафтогазу” у 2010-2011 роках за час дії харківських угод підвищилися до 7,9 мільярда доларів.

Вибори Януковича

Для чого ж тоді Янукович підписав договір з Росією щодо Чорноморського флоту та газу, якщо Україна нічого не виграла? Чи плюси все-таки були?

Для початку — про здобутки України. Малоймовірно, щоб конфліктна Росія та її Чорноморський флот за власною волею покинули базу в Криму. До 2010 року Київ так і не виробив чіткої позиції, що стало основою для укладення харківських угод.

Один із плюсів, які міг переслідувати Янукович, — відтермінування потенційного конфлікту до 2030-х років. Можна по-різному оцінювати таке рішення, але дуже показовою є злісна обмовка Азарова про слова його російського колеги Путіна, мовляв, Тимошенко теж обіцяла продовжити термін перебування флоту в Криму.

Однак стодоларова знижка на газ, про що за кожної зручної нагоди нагадує “Нафтогаз”, в обмін на вартість базування флоту у Криму виявилася менш вдалим вибором Януковича, адже не було оцінено вартість дорогої кримської землі.

Якщо порівнювати з базою НАТО у Киргизії, яка і за площею менша, і не є санаторно-курортним Кримом, то там вартість гектара становить 700 тисяч доларів. Навіть за такою ціною Росія мала би платити Україні 12 мільярдів доларів щорічно, а зараз Київ задовольняється 3-4 мільярдами доларів на рік.

Схоже, Янукович вирішив зіграти у хитрого українця, дожити до виборів президента РФ 2012 року і влаштувати кастинг пропозицій від Медведєва і Путіна, що дозволить вкотре розіграти газову карту. Чим це закінчиться — покаже час.

Втім, вистачить політекономії. Краще глянути на Європу та її знижки на газ у 2010 році. Критики Януковича закидають йому, що при формульній ціні європейські країни отримали меншу ціну. На цю ситуацію варто подивитися очима “Газпрому”.

Російський монополіст веде багато інвестиційних проектів, найвідоміші і затратні з яких — “Північний потік” і розробка Штокманського родовища. На це потрібні гроші, а де їх взяти, як не у Європі у вигляді кредитів? Саме на таких умовах і відбуваються переговори “Газпрому” з E.ON Ruhrgas, GDF-Suez, ENI.

Безумовно, знижка для Європи розрахована лише на два-три роки. Мінлива ситуація у світі свідчить, що першу скрипку грають короткострокові плани.

Що може запропонувати Росії Україна? Таке питання, скоріш за все, і почув Янукович від Медведєва. Грошей Україна не має. Частину української економіки? Так її поглинання російським бізнесом і без того триває з кінця 1990-х років. Воно зайшло настільки далеко, що треба шукати інші аргументи у переговорах про газ.

Прийнятних аргументів у команди Януковича для “Газпрому” не знайшлося. Президент не зміг протистояти натиску та солодким обіцянкам російської влади. Якби МВФ підставив Януковичу плече не влітку 2010 року, а хоча би у квітні, то, можливо, ніяких харківських угод і не було б.

Зате Янукович відчув упевненість. Тепер вона може зіграти з ним злий жарт, оскільки він намагається всидіти на двох стільцях: і на європейському, і на російському. Як кажуть, і рибку з'їсти, і ноги не замочити.

Юрій КОРОЛЬЧУК, експерт Інституту енергетичних досліджень, начальник прес-центру “Нафтогазу” у 2006-2010 роках