Російські гроші для України: що не так з допомогою Заходу

 Західні партнери України готують для нашої країни багатомільярдний пакет фінансової допомоги. Ще не всі питання, пов'язані з цим пакетом, вирішені, але щодо нього вже досягнуто принципової домовленості між США та Німеччиною. Чи варто нам у зв'язку з цим радіти? Пояснює журналіст “Апострофа” Віктор Авдєєнко.

В Україні з ентузіазмом сприйняли звістку, що Німеччина дала принципову згоду на пропозицію США щодо використання заморожених на Заході активів Росії на користь нашої країни.

Ця новина авторства Bloomberg могла б стати сенсацією, оскільки пропозиція Сполучених Штатів європейським партнерам полягала в тому, щоб передати нам усі заморожені активи країни-агресорки. І звичайно згода такого важковаговика як Німеччина, яка при цьому славиться своєю суперобережністю, особливо щодо відносин з РФ, стала б чітким сигналом для інших членів ЄС.

Однак сенсації, на жаль, не сталося. Поки що США та ФРН зійшлися на тому, що Україні передадуть не самі заморожені російські активи, а лише доходи від них.

Тобто виходить, Німеччина знову елегантно з'їхала з теми, погодившись при цьому на певний компроміс.

У принципі, німців, і загалом європейців, зрозуміти можна. Адже у США суверенних активів РФ десь на 6-7 мільярдів доларів, тоді як у Європі — більш ніж на 200 мільярдів. І в ЄС серйозно — і, зауважимо, цілком обґрунтовано — побоюються, що Росія може вдатися до дзеркальних заходів щодо європейських активів на своїй території. А оскільки Росія — це однозначно країна кривих дзеркал, такі заходи можуть виявитися вкрай болючими. Крім того, європейці бояться позовів з боку РФ у свої ж власні суди, які, як відомо, стоять на варті суверенної власності. Невідомо які вердикти, зрештою, вони винесуть — адже демократія. Ну і, нарешті, в Європі дуже не хотіли б, щоб з рахунків у її банках, які по праву вважаються найнадійнішими у світі, стали витікати мільярди диктаторів і корупціонерів усіх мастей, оскільки конфіскація грошей путінської Росії стала б певним прецедентом.

Отже, Німеччина погодилася на пропозицію США використати доходи від заморожених активів РФ для допомоги нашій країні. Наскільки відомо, Євросоюз, включаючи, зрозуміло, і Німеччину, вже погодив виділення нам коштів, які отримують у вигляді доходів від російських суверенних доходів. Остаточне рішення з цього питання було ухвалено Радою ЄС 21 травня. Очікується, що цього року Україна отримає близько 3 мільярдів євро. Гроші мають надходити вже з липня. Повідомляється, що у 2024 році нам передадуть доходи від росактивів, отримані після 15 лютого — очевидно, це пов'язано з тим, що саме тоді, у середині лютого, ЄС затвердив правові підстави щодо використання доходів від цих активів. Все, що було отримано до 15 лютого, залишиться в європейському депозитарії Euroclear для можливого використання в судовій тяжбі, якщо Росія все ж таки вирішить подавати позови.

Однак у чому тоді, власне, новина, яка, нагадаємо, мала всі шанси стати сенсацією? Німеччина погодилася на те, що вже й так зробила? У цьому немає жодного сенсу. Мабуть, справа у чомусь іншому. І тут на думку спадає кілька міркувань.

Перше з них не найприємніше, і воно полягає в тому, що Євросоюз (читай Німеччина) так до кінця і не наважився на конфіскацію доходів від активів РФ з метою передачі їх Україні. І тому знадобилася підтримка та політична воля США для втілення цього рішення у життя.

До речі, з'ясувалась одна дуже цікава деталь — виявляється, що доходи від росактивів у ЄС не вилучатимуться, а оподатковуватимуться за ставкою під 100%. Якщо хтось вважає, що таких податків не буває, то він сильно помиляється — у США у 1950-1960-ті роки максимальна податкова ставка сягала 94%, а у Великій Британії під час війни (а у нас йде війна) наддоходи оподатковувалися за ставкою 99,25%. Таким чином, формально не йдеться навіть про конфіскацію доходів, не те що самих активів. Як кажуть, “оцініть красу гри”. І з юридичного погляду ідеально. Хоча обережні європейці все ж таки зробили заначку для потенційних судових витрат.

Враховуючи вищесказане, дуже сумнівно, що європейці весь цей час водили нас за ніс, керуючись принципом: “обіцяти — не означає одружитися”. Тим більше, що у Євросоюзі дуже ретельно підходять до офіційних формулювань, і, якщо в документі сказано, що гроші будуть передані, це вже точно вирішено.

Але що європейці цілком могли зробити, то це зняти з себе надмірний тягар відповідальності. І перекласти її на традиційного старшого партнера — США. Тим більше, що старший партнер сам запропонував свою допомогу. Для Сполучених Штатів, до речі, такий розклад також вигідний — він допоможе нейтралізувати осад, який утворився поки у Вашингтоні розглядали й довго не могли ухвалити допомогу Україні на 61 мільярд доларів. Наразі США знову підхоплять прапор головного партнера нашої країни, здатного захопити за собою більш боязких союзників.

І, звичайно ж, американська ініціатива підвищить статус угоди про допомогу, що нам виділяється, з суто європейського до загальносвітового. Як очікується, її обговорюватимуть міністри фінансів країн G-7 на їхній зустрічі в італійському місті Стреза, яка розпочинається 23 травня. А остаточне рішення має бути ухвалене вже на зустрічі лідерів “сімки” 13-15 червня — якраз напередодні проведення “Глобального саміту світу”. Таким чином, середина наступного місяця має стати кульмінацією міжнародної політичної та економічної солідарності із нашою країною.

Однак, на що можемо розраховувати ми? Передбачається, що, починаючи з 2025 року доходи від російських активів, що передаватимуться нам, становитимуть близько 5 мільярдів євро щорічно. І, найважливіше, ці кошти мають стати частиною пакета фінансової допомоги на 50 мільярдів доларів, який також лобіюють США. Планується розробити такий механізм надання цієї допомоги, щоб він не залежав від політичних розкладів у Вашингтоні — тонкий натяк на можливе повернення до Білого Дому Дональда Трампа.

Втім поки зо жодної конкретики щодо цього пакету допомоги немає — можливо, вона з'явиться у червні. Для нас же важливо, щоб виділена допомога партнерів, за яку ми їм, безумовно, дуже вдячні, не загрузла в бюрократичному болоті, як це, на жаль, бувало вже не раз.

Віктор АВДЄЄНКО