Профанація замість реформ

Однак, зареєстрований урядовий проект Податкового кодексу зняв усі питання: промова Януковича про “реформи” — це всього лише промова. А урядовий текст Податкового кодексу — це реальний факт.

Уряд запланував зменшення основної ставки ПДВ і податку на прибуток на 1% на рік — до 2014 з 20 до 17%. Хоча на численних ефірах урядовці обіцяли зниження на 5%. Як казав гуморист, були великі по 5, стали маленькі по 3.

При цьому після 2014 року ставка податків вертається назад — до 20%. Наївно сподіватися, що мікроскопічне й нетривале в часі скорочення якось вплине на приплив інвестицій чи зможе стимулювати економічну активність.

При цьому ніякого зниження податкового тиску не відбувається. Практично всі інші податки і збори збільшено — або в рази, або щонайменше на величину інфляції.

Натомість заплановане легальне відстрочення на рік терміну погашення ПДВ з державного бюджету, що вимиватиме обігові кошти у підприємств.

При цьому до 2% додаткової ставки податку на прибуток встановлюється Верховною Радою АРК, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами; до 3% встановлюється районними, міськими радами (міст обласного значення).

Цей поділ створить хаос, ручне управління й додаткові непродуктивні витрати. Як приклад, кожна філія “Укрпошти”, кожен ларьок загальнонаціональних мереж повинен буде мати свою повну звітність.

Можливо, бухгалтерським курсам і буде якийсь зиск від такої “паперової економіки”, але не самій економіці. Ще один побічний результат: податкова конкуренція в межах країни між адміністративно-територіальними одиницями.

Нещодавно російський посол Михайло Зурабов заявив, що “сильна влада — та, що може зібрати податки. В Україні повною мірою це не здійснюється”. Тож, уряд побіг “здійснювати”.

У запропонованому кодексі відбулася зміна процедури оскарження податкових рішень. Зараз остаточне рішення приймає суд, і до рішення суду бізнес не має потреби платити оскаржувані суми податків. Тепер бізнес змушений буде платити незалежно від проходження розгляду питання в суді.

Після рішення суду на користь платника податків декларується можливість повернення вже сплачених сум. Хтось із бізнесменів, переважно недурних людей, у це повірить? Ціна питання — 80-100 мільярдів гривень. Саме по таких сумах зараз іде судовий розгляд. Цей ресурс влада отримує одномоментно, вимиваючи з бізнесу.

Ще одне нововведення: урядовий проект запроваджує так зване “безакцептне списання” (безспірне стягнення) коштів з рахунку платника за рішенням податкової. Ваші гроші були на рахунку, і ось їх нема. Так вирішив податківець.

Змінюється нарахування штрафних санкцій. Раніше вони нараховувалися на суму заборгованості, пропонується — на суму заборгованості й самої пені.

Запроваджується “спеціальне оподаткування територій пріоритетного розвитку і вільних економічних зон”. Результат, крім успіхів близьких до влади бізнесменів: різке спотворення конкуренції, підрив ділової мотивації і конкурентноздатності всієї економіки.

В урядовому проекті з‘являється право податківців на обстеження житла фізичної особи — платника податків (за рішенням суду, або без нього, якщо житло “може бути джерелом погашення податкового боргу”).

До речі, цим прямо порушується стаття Конституції про недоторканість житла.

Запроваджуються непрямі методи оподаткування (аналогія, спостереження, вивчення витрат фізичної особи тощо). Уже незабаром податківці зможуть із задоволенням спостерігати за вами з кущів.

Черговість дій з продажу заставленого майна визначається податковим керуючим. Знаючи нашу специфіку, можна передбачити, що заставлене майно продаватимуть “без шуму і пилу”, через треті руки собі, по “сходній” ціні.

Збільшено вдвічі строки перевірок (з 30 до 60 днів), збільшено розміри фінансових санкцій з 50% до 200%.

Зросли штрафні санкції за прострочену сплату податку. Зараз платять від 10% до 50% за кожен повний або неповний місяць, пропонується — 50%, незалежно від терміну затримки.

Не виконана обіцянка щодо підвищення відповідальності контролюючих органів. У проекті правопорушенням названі протиправні дії лише платників податків. Крім них відповідальність ніхто не несе?

Від “спрощеної” системи оподаткування залишається назва. Діяльність з організації торгівлі, оренди торгових місць на ринках тощо, оптові торгівці, діяльність з оренди, продаж через інтернет, реклама та інше виключені зі спрощеного оподаткування.

При всій зрозумілій нелюбові народу до торгівців, торгівля ще не розорила жоден народ. З переліку обов'язкових платежів, що замінялися єдиним податком, виключено низку зборів, чим нівелюється сама ідея “єдиного податку”.

Розрекламовані “податкові канікули” виявилися повним “пшиком”, бо стосуються мікроскопічних бізнесів всього у парі сфер діяльності.

На рекламні щити з повідомленням про “податкові канікули для бізнесу” Партія регіонів витратила, напевне, в десятки разів більше коштів, ніж їх зможуть заощадити люди, що скористаються цими обіцянками.

Важко назвати реформою “найпросунутішу” акцію уряду — розрекламоване скорочення місцевих податків і зборів з 15 до 5; загальнодержавних — з 29 до 19. Особливо коли таке скорочення відбувається за рахунок непрацюючих зборів (збір за участь у бігах та іподромі, використання місцевої символіки, податок на собак тощо).

Кошти, вивільнені в економіці від ліквідації таких податків — мікроскопічні. Вони не покривають навіть вартості адміністрування цих податків.

Кільком коням і собакам в країні від такої реформи, можливо, стане легше. Тоді, може, варто переназвати програму Януковича з “Країни для людей” на “Країну для тварин”?

Під слова Януковича про “реформи” уряд цілеспрямовано б'є по середньому класу, як основі громадянського суспільства. Пресуються благодійники, громадські організації, де трапляються люди, незалежні від влади, і тому потенційно здатні на незалежну позицію.

Влада разом із іншими зародками незалежного суспільного життя убиває українську книгу. Податкові пільги, забрані в книговидавництва, підставляють його під потужний каток конкуренції з боку Росії з її дешевим папером та потужною державною підтримкою.

Але при цьому, приміром, збережені пільги для косметології. Неважко передбачити як в світлі таких пріоритетів дотепники перефразують гасло Януковича “Країна для людей”.

Ключове завдання, яке насправді реально вирішує урядовий проект, — повне й остаточне зняття гальм для перетворення податкової на заточений, суперпотужний засіб для знищення будь-якого бізнесу в країні. З метою взяти суспільство під повний контроль, підім‘яти все в країні за копійки, або даром?

Микола Азаров зізнався, що написав уже 15 бюджетів України. А Україна, між тим, на останньому місці в Європі за доходами на душу населення.

Вочевидь, нинішньому уряду, з його сумнівною легітимністю й антидержавними діями, просто потрібна масова бідність. Бо ж бідність, як влучно відзначили древні, робить людей боягузливішими.

Податкова реформа — це коли в результаті змін податкового регулювання стимулюється економіка, прискорюється розвиток пріоритетних галузей, створюється нова база для оподаткування через довгострокові джерела зростання економіки, або хоча б виводиться з тіні існуюча база.

Також податковою реформою можна назвати обмеження волюнтаристських дій податкових органів, зменшення можливостей для незаконного тиску на бізнес, який відбиває у бізнесменів бажання вести справу, давати людям роботу і країні податки.

До податкової реформи можна віднести й ліквідацію найбільш “корупційномістких” податків і запровадження найлегших для адміністрування.

Усього цього й близько немає в урядовому проекті.

Приміром, запровадження податку на нерухомість, яке так і не відбулося в урядовому проекті Податкового кодексу, потенційно могло стати реформою.

Якби воно не посилювало загальний податковий тиск, тобто відбувалося паралельно зі скасуванням корупційних податків. І при цьому рівномірно, в необтяжливих для населення розмірах, поширювалося на весь житловий і нежитловий фонд.

В країні — більше 4 мільярдів квадратних метрів різної нерухомості. Копійчаний податок по цих метрах дав би місцевому самоврядуванню реальну можливість затиснути свої найбільші дірки.

Крім того, у випадку введення всезагального податку на нерухомість, депутати й чиновники, які на приватизації отримали величезні обсяги нерухомості і не знають що з нею робити, стимулювалися б до того, щоб її продавати чи таки щось робити, а не залишати пустками руїни посеред міст і сіл.

Тому головний висновок — реформи немає. Від влади “тушок-реформаторів” замість реформ країна отримує реальні дії, які важко назвати чимсь іншим, ніж шкідництвом. Щоправда, приправленим заколисуючими звуками.

Олександр ПАЛІЙ, політолог, кандидат політичних наук