Перевірка на майданах

Або думала, що тестувала.

Так, влада вимірювала “спротив середовища” й потрібну інтенсивність свого майбутнього тиску на суспільство в процесі подальших “реформ”.

Деякі опозиційні політики, навпаки, заздалегідь для ЗМІ оцінювали протестну “майданну активність” громадян як у школі, за п'ятибальною шкалою. І оцінили не високо — на трійку.

Самі українці, що мають пієтет до історичних дат, а також час і натхнення, зробили звичний для себе святковий чин. Свято було не бундючне, не аж таке масове, але, на відміну від попередніх років, не без креативу й живого задоволення для його учасників та спостерігачів. Особливо на тлі вульгарного офіціозу, що його неприродно для цієї дати демонструвала влада.

Про що громадяни в цей день дбали найменше — це про складання якогось “тесту”.

А умови “тестування” були створені досить жорсткі.

З одного боку — провокаційні погрози міністра внутрішніх справ, якось дуже вчасно “підкріплені” макіївською “канонадою”.

Із другого боку — розколота опозиція з безадресними закликами до об'єднання й беззмістовними гаслами щодо протидії режиму. Беззмістовними, оскільки жодна з опозиційних сил не запропонувала конкретного плану протестів. Безадресними — бо ніхто ні з ким об'єднуватись не обіцяв.

Зрозуміло, що в такому зачарованому політичному колі, що його створили режим та опозиція, вирішувати питання про якусь програму дій, чи протидій — навіть найбільш відповідальним громадянам надто важко.

То ж яким здивуванням, ба більш розчаруванням уразив своїх “оцінщиків” той самий народ, котрий замість нервової, або й неадекватної реакції на залякування й непевні гасла — повівся гідно, спокійно, іронічно, а деінде й оптимістично.

Як потім у трохи надмірному й пересолодженому захваті скаже пані Герман, наче про кетчуп — “мило й лагідно”.

Заслугу за чемне поводження народу припише собі МВС. Чого пані Ганя не підтримає, а, навпаки, засудить МВС за дурні залякування. І якби ж сама пані Герман це застереження пану Могильову висловила не після, а до Дня Злуки, можна було б повірити, що й вона, і шеф її пан Янукович аж ніяк не тестують український народ разом із МВС. А так…

А так висновки президентської команди щодо “спротиву середовища” можуть виявитися хибними. Особливо якщо влада, не маючи іншого досвіду спілкування з масами, як у командному або грошовому ключі, і далі плутатиме дії громадян — з діями теперішньої опозиції.

А опозиція, на жаль, 22 січня виглядала і розгублено, і залякано. Бо інакше не пояснити, чому, закликаючи українців на барикади, можна відмовлятись для початку виконати найпростішу власну роботу — забезпечити чергові парламентські вибори?

Ось прогноз віце-спікера Томенка щодо майбутнього голосування про дату наступних парламентських виборів. На відміну від спікера Литвина, він підрахував, що за остаточне внесення змін до Конституції проголосує не 400, а “всього лише” 320 депутатів.

Спікер же Литвин ставить показник цього голосування в залежність від того, чи буде воно відкритим чи закритим. За таємного голосування, за його даними, набереться згаданих 400 голосів. Тобто в тій кількості обов'язково буде майже вся фракція БЮТ. І це випливає з арифметики, а не з роздруківки. Отже, потреби у фіговому листку таємного голосування немає зовсім.

Тепер ще раз про мотивацію голосування депутатів, які досі належать до опозиційних фракцій, за відкладення парламентських виборів. Шкода, але про неї майже нічого не чути.

Можливо, у листопаді минулого року ці мотиви були очевидні й стосувалися здебільшого особистих інтересів конкретних депутатів, чий бізнес потребував стабільності, отже, “даху” Партії регіонів, отже — відповідної співпраці. А це тягло за собою неможливість чергового обрання за списками зраджених БЮТу чи НУНСу, але так само й ПР, і призводило до голосування цих депутатів за відкладання виборів…

Але з тих пір ситуація дуже змінилася.

З одного боку, “тушки” всіх сортів — парламентські й урядові — отримали безліч доказів, що одноразове використання їх командою Януковича нікому ніякої спеціальної стабільності не гарантує.

Із другого боку, значно загострилося, принаймні для широкої публіки, становище лідерів опозиційних сил.

Із третього боку, режим і громадянам показав стиль свого правління в такій мірі, аби ті знов повернулися до питання про “менше зло”.

Нарешті, міжнародні “успіхи” режиму так енергійно знищують імідж країни загалом та її перспективи в економіці, а стосунки з Росією стають настільки брутально принизливими й невигідними, що навіть найцинічніший, наймеркантильніший сенс перебування команди Януковича при необмеженій владі — остаточно втрачено.

За таких умов згода парламентських опозиційних сил на легітимізацію режиму через відмову від чергових, законних виборів — це вже не просто особиста зрада кожним із колись опозиційних депутатів у тім числі й власних лідерів.

Це більше скидається на узгоджений із самими лідерами опозиції проект чи план.

Чи може бути такий план у пані Тимошенко і її партійців? Може, принаймні щодо “обміну” відтермінування виборів — на невисунення ГПУ звинувачень такого масштабу, що затьмарили б в очах світу теперішні “репресії”.

Адже досі навіть усі озвучені втрати держави від діяльності уряду Тимошенко не йдуть у жодне порівняння з тією “багатомільярдною прірвою”, на яку посилається команда Януковича, виправдовуючи свої “реформи”.

Цей торг публічний і надто очевидний.

Бо, з одного боку, сам Янукович висловлює дуже “щирі” сподівання, що Юля виправдається в суді за японські гроші. З іншого боку — на публічну арену виходить голова КРУ й в абсолютно політиканському, сказати б — передвиборчому стилі сипле “розкраденими мільярдами”.

Сама ж Юля на мітингу 22 січня говорить про якісь неконкретні вибори, ще перед котрими в народу може виникнути бажання “винести владу з кабінетів”. Хоча якби йшлося про вибори в березні — нікого не довелось би нізвідки “виносити”.

Тобто Литвин таки має рацію?..

Втім, ще до прогнозів Литвина й Томенка найбільше поповнення прибічників скасування березневих виборів спостерігачі очікували від фракції НУНС. Там, мовляв, найбільше задоволених стабільністю — і своєю, і своїх лідерів.

Ці пани, що, подібно до “милого й лагідного” народу, потішили пані Герман своєю грою в пазли 22 січня, самі обмежили собі свободу слова щодо ближчих планів. Але попередньо вихлюпнута в ЗМІ інформація про два можливі політичні об'єднання на базі “Фронту змін” та УНП, окрім знущання із приводу нездатності помаранчевих до злуки, може мати й деяке пояснення.

А саме: прагматики з колишньої команди Ющенка, дбаючи про збереження обличчя не лише на останні півтора роки, готуються, можливо, в екстреному порядку, покинувши старі бренди, записатися в партійний список Яценюка (про Костенка так важче міркувати) і… провалити перенесення виборів.

Жодних нових партій для цього не потрібно.

Про зовсім же нові утворення почали б згадувати лише після, а не до голосування конституційних змін.

Втім, звісно, якщо Литвин домовиться із фракцією БЮТ, НУНСівцям цю змову не здолати.

У будь-якому разі, попереду щонайменше тиждень для торгів із приводу конституційних змін.

І позаду “тест” на народну активність, котрий чомусь заспокоїв політичний клас стосовно можливості вести свої таємні домовленості без втручання громадян.

Мабуть, нашому цинічному політикуму не треба нагадувати, що, віддавши владі останній важіль впливу на неї, він автоматично втратить усі свої позиції: і в питані щодо захисту власних інтересів, і в очах міжнародних інституцій, котрі не матимуть змоги розглядати наслідки цієї демонстративної політичної корупції як “політичні репресії”.

І, головне, в очах співвітчизників.

Чий тест на політичну придатність вимірюється не одноразовими акціями й не за шкільною шкалою.

Ірина ПОГОРЄЛОВА