Останні акорди Володимира Литвина

Вперше за останні декілька місяців у нього з'явилася можливість дещо перевести подих, оговтатися й по можливості — набратися сил напередодні нового політичного сезону.

Втім, оптимізм, який намагався випромінювати Володимир Литвин 13 січня, ховаючись за ширмою статистичних даних, наряд чи можна вважати щирим.

У нових політичних реаліях діяльність парламенту перетворилася на не більш, аніж профанацію законотворчості, публічності й широкого представництва інтересів народу. Власне, народ, як носій суверенітету і єдине джерело влади в країні, опинився по ту сторону огорожі...

Депутати ж, принаймні їх абсолютна більшість, перевтілились на в'язнів Системи, прототипів “собак Павлова”. Єдине, що вимагають від них, — так це чемно натискати кнопки за помахом руки Чечетова.

Й саме Володимир Литвин, як особа, яка без дещиці вже десяток років знаходиться на чолі Ради, прекрасно усвідомлює, що сьогодні представляє собою парламентаризм в Україні, і який сценічний образ відводиться особисто йому в цій виставі.

Режим же практично прирівняв Литвина до рівня обслуговуючого персоналу патримоніально-олігархічної системи.

Звісно, у будь-якого політика, який здебільшого звик виступати в якості гравця, що веде власну гру, така роль викликала б обурення. Більше того, Литвин звик бути “потрібен”. І завжди вмів із цього вдало користати наперекір численним звинуваченням у конформізмі й пристосовництві.

Однак, практично втративши “золоту акцію” внаслідок всезростаючої “затушкованості” парламенту, йому наразі приходиться лише доводити власну корисність системі... Режиму, якому необхідна безперебійна робота Ради, незважаючи на будь-які обставини.

Саме в цьому аспекті й можна пояснити непоодинокі реляції Володимира Литвина на кшталт того, що таких сприятливих умов, які були створені в 2011 році завдяки злагодженій роботі Верховної Ради, виконавча влада не мала за всі попередні двадцять років свого функціонування.

Лише за дев'яту сесію режиму вдалося практично безболісно й без надзусиль протягти крізь парламент закони про підвищення пенсійного віку, про оподаткування малого бізнесу, декриміналізувати економічні злочини без статей, за якими відбуває покарання Юлія Тимошенко, прийняти в першому читанні закон про ринок земель, схвалити нові виборчі правила й прийняти антисоціальний держбюджет на 2012 рік.

Власне, у контексті цього діяльність Верховної Ради й справді чи не найбільш продуктивна.

Окрім того, незважаючи на вельми складні політичні обставини, Литвину пощастило уникнути повторення подій квітня 2010 року, коли втілювати волю “патрона” спікеру довелося під акомпанемент яєчних атак та димових шашок.

У нових реаліях, як відзначив сам Литвин, проблем, за винятком окремих народних депутатів, не виникає.

Втім, вони обов'язково виникнуть уже під час прийдешньої, десятої, сесії. Більше того, чим далі, тим кількість цих проблем зростатиме...

Починаючи з 7 лютого, під куполом Верховної Ради у все більшій мірі витатиме атмосфера виборів. І народних обранців куди дужче турбуватиме власна доля, аніж інтереси партій, різного роду олігархічних та сімейних кланів... А тим паче — країни.

А відтак, охочих віддати власний голос за непопулярні закони, що їх ініційовано владою, ставатиме все менше не лише в середовищі “тушок”, але й поміж комуністів та представників Народної партії, для яких декларативне дистанціювання від влади напередодні виборів є звичною практикою.

На порядку денному ж як мінімум новий Митний кодекс, декриміналізація й прийняття нового Кримінально-процесуального кодексу, легітимізація земельної реформи й впровадження ринку землі, прийняття нової редакції закону про вищу освіту.

Не застрахована рада напередодні виборів і від чергових спекулятивних законопроектів про мову, історичну й національну спадщину.

Справжнім випробовуванням обіцяє стати й виступ президента перед парламентом із щорічним посланням.

Минулого року в практиці чинного глави держави такого роду захід відбувся вперше. І якщо Віктор Янукович піде на такий крок до виборів, то далеко не факт, що не наштовхнеться на обструкцію з боку опозиції.

За таких обставин Володимиру Литвину доведеться не лише шукати конструктив і порозуміння, намагаючись забезпечити діяльність Ради, але й загравати з виборцем, бавлячись у напівопозиційність.

Благо, із декількома десятками мільйонами субвенції, що їх було закладено в держбюджет-2012 на округ, по якому начебто збирається балотуватися політик, із потраплянням у парламент наступного скликання в Литвина особливих проблем виникнути б не мало.

Як і в кількох його соратників, під імовірні округи яких також удалося виторгувати десятки мільйонів державних коштів.

Втім, що далі?

Політична вага Володимира Литвина в раді наступного скликання значно зменшиться.

Розраховувати на подолання п'ятивідсоткового бар'єру Народній партії не доводиться. На одних же “мажоритарниках”, гіпотетична кількість яких і так буде куди меншою, аніж налічує фракція сьогодні, далеко не заїдеш. Кожен із них — потенційна “тушка”. Кроком у небуття й ознакою остаточної маргіналізації водночас для Володимира Литвина є й влиття в ряди Партії регіонів.

За таких умов політик здатен лише продовжити собі життя.

Однак політична смерть таки неминуча.

В один прекрасний момент Володимир Михайлович Литвин може стати просто нікому не потрібним.

А відтак, десята сесія цілком реально спроможна виявитися останньою повноцінною в практиці Володимира Литвина на посаді голови ВР.

Тож, закриваючи одинадцяту, яка, згідно Конституції, мала б розпочатися вже у вересні й увінчати роботу Верховної Ради шостого демократичного скликання з відверто антидемократичним змістом, Володимир Литвин скоріш за все вже прекрасно усвідомлюватиме, що навряд чи ще колись опиниться в головному кріслі українського парламенту.

Ігор ДЕБЕНКО