Нова громадянська революція

Із завершенням виборів передвиборчі штаби можуть іти на відпочинок. Однак для суспільства справжня робота тільки починається...

Ще недавно в суспільній свідомості панувала думка, що головне завдання для громадян — це стерпіти декілька місяців бездарної набридлої агітації, відмітити обранця хрестиком та приректи когось з кандидатів на царювання. Додаткове завдання — відстояти свій вибір на Майдані, як це було у 2004 році. Після цього громадяни можуть з почуттям виконаного обов'язку розходитися по домівках і нічого не робити, наче студенти після сесії.

Сьогодні, після всіх політичних розчарувань суспільна свідомість починає змінюватися — з'являються нові громадяни. Вони добре знають, що обрати президента — це лише незначна частина тих задач, які стоять перед сучасним суспільством.

Далі необхідно сформувати для президента технічні завдання по розбудові країни, здійснювати постійний громадянський контроль та забезпечити політичну відповідальність.

Технічне завдання президенту

Як зазвичай відбувалися вибори в Україні? Кандидат в президенти винаймав собі народ у підтримку й розплачувався з ним обіцянками. Президентом ставав той, кому вдавалося заангажувати більшу частину народу. Це — демократія по-українськи.

А як насправді воно мало б відбуватися? Народ під час передвиборчої кампанії повинен був визначитися з цілями та сформувати замовлення на розвиток країни. Після цього — на конкурсній основі винаймати собі президента-менеджера.

Досі цього не було. Виборча кампанія далека від конкуренції ідей та планів розвитку держави. Натомість відбувалося змагання портретів та слоганів.

Ситуація схожа на те, якби народ вирішив побудувати собі дім, а підрядника обирав не за проектом майбутньої будови, а за зовнішністю прораба...

Наразі вибори президента вже відбулися. Народ обрав підрядника, але так і не визначився з проектом майбутнього будинку.

Як і яку Україну має будувати новий президент?

Відповідь на це запитання має дати Громадянський Форум, що запланований громадянською кампанією “Новий громадянин” на наступну п'ятницю після інаугурації новообраного президента.

Новий голова держави, незалежно від персоналії, має з'явитися на Громадянський Форум та відповісти на головні питання розвитку країни, поставлені суспільством. Цей захід також стане майданчиком для першого і, треба сподіватися, не останнього звіту президента перед широкою українською громадськістю.

Громадянський Форум за участю президента — це шанс нарешті вказати, хто є господарем в країні. Це символ того, що відтепер саме народ винаймає президента та формує для нього робочі завдання.

Всі відповіді, всі плани і програми нового голови держави, що будуть озвучені вже після інаугурації на Громадянському Форумі, набудуть нового значення. Це вже не якісь там пустопорожні передвиборчі обіцянки. Це публічні зобов'язання нового голови держави перед своїм народом.

Оформлені в письмовому вигляді публічні зобов'язання президента можуть стати Малим суспільним договором між народом та головою держави. Малий суспільний договір — це письмове технічне завдання президенту на наступні 5 років, яке він має виконати.

В свою чергу, громадянське суспільство має контролювати дотримання Малого суспільного договору та виконання президентом своїх зобов'язань перед народом.

Громадянський контроль

Скільки українських президентів виконали свої передвиборчі програми? Жоден!

Чи хтось пригадує, що обіцяв Леонід Кучма в 1994 році та у 1999 році? Які публічні зобов'язання на Майдані давав Віктор Ющенко? Натомість всі пригадують, що з тих обіцянок нічого не вийшло. Звідси й береться суспільне розчарування.

Але розчаровуватися, насправді, рано. Біда України не в тому, що президенти не дотримуються своїх зобов'язань. Справжня біда в тому, що суспільство по-справжньому не контролює державних керівників.

Що буде, якщо будівельну бригаду залишити на майданчику без нагляду? Ті, хто хоч раз мав з цим справу, знає відповідь — половина будматеріалів буде вкрадена, ніхто не працюватиме, а замість новобудови буде або пасіка з бджолами, або розруха.

Те ж саме відбудеться з будь-яким президентом, навіть найкращим! Будь-які зобов'язання, взяті головою держави хоч на Майдані, хоч в рамках майбутнього Громадянського Форуму, — будуть не виконані, якщо не буде наступного громадянського контролю.

Відтак, найважча робота для суспільства починається вже після виборів — вона полягає в необхідності забезпечити щоденний, всюдисущий громадянський контроль за владою.

Це є стратегічним завданням для нових громадян. Здійснення прискіпливого контролю за новообраним головою держави та його командою має стати наступним кроком після проведення Громадянського Форуму.

Для того, щоб забезпечити контроль за державою з боку громадянського суспільства, варто було б здійснити певні конституційні зміни. Про них йшлося неодноразово на шпальтах Української Правди ().

Необхідні конституційні норми, які підпорядкують державу суспільству та зроблять її підконтрольною та підзвітною суспільству. Такі положення свого часу були в проектах Конституції України, однак до 1996 року були виключені. Це позбавило громадянське суспільство підстав для ефективної діяльності та контролю за владою.

Сьогодні поява нових громадян — свідомих членів суспільства — дає надію на появу сильного громадського контролю за державною владою. Якщо ж цього не станеться, будь яка зміна влади на будь-яких наступних виборах не матиме сенсу.

Політична відповідальність

Суспільний контроль буде неповним, якщо не буде політичної відповідальності керманичів перед народом за свої дії.

Наразі Україна — це царство суцільної безвідповідальності. В новітній історії України немає прикладів покарання посадовців вищого рівня за їхню діяльність супроти інтересів народу. Саме це й живить культуру безвідповідальності.

Кожен український президент знає, що може на Банковій творити 5 років що завгодно. Йому все безкарно минеться, а доживати свій вік він буде в безпеці й достатку.

Аналогічно з депутатами й міністрами — державні пенсії та утримання їм забезпечені. Відповідальності за скоєне та награбоване не було, немає, а відтак — і не буде.

Справді, ніщо так не розбещує владу, як довготерпіння народу.

Інша справа в Румунії — кожен політик пам'ятає сумну долю Чаушеску та розуміє можливу міру відповідальності за свої безчинства. Страх перед покаранням змушує чиновника бути покірним, підконтрольним та дослухатися голосу громадськості.

В Україні ситуація значно складніша. Перефразовуючи Марину Водічку, “якщо ці руки нічого не крали, то пора вже рубати голови”...

Ніякий громадський контроль в Україні не зробить владу ефективною до тих пір, доки не з'являться приклади відповідальності можновладців. Створити їх в рамках закону — надскладне і найважливіше завдання для нових громадян.

Якщо президент не прийде на Громадянський Форум, то понесе політичну відповідальність у вигляді падіння власного рейтингу та втрати легітимності.

Якщо президент вчинить протиправні дії або порушить присягу, то справою нових громадян має стати реалізація процедури імпічменту.

Якщо ж президент виявиться негідним своєї посади та продовжить руйнування країни, то справою народу є винести такого президента з кабінету ногами вперед у білих капцях.

Замість післямови

Україна стоїть на порозі нової громадянської революції. Вона тиха, мирна, без захоплення вокзалів, телеграфів та мостів. Йдеться про революцію в свідомості суспільства та появу нових громадян.

Нові громадяни мають визначити завдання для нового найнятого керівника — президента країни, вибудувати систему контролю за його діяльністю та створити форми відповідальності для нього.

Нова громадянська революція — це найґрунтовніша реформа суспільно-політичного устрою з часів незалежності, яка зробить владу підконтрольною, а державу — ефективною.

Хочеться вірити, що в Україні вистачить нових громадян, які стануть провідниками таких необхідних країні змін.

Олексій ТОЛКАЧОВ