Ніколай Петро: Україні рухатись від Росії дуже важко

Водночас експерт Університету Роуд Айленда Ніколай Петро каже, що такий темп українсько-російських відносин є цілком прогнозований.

Ніколай Петро за адміністрації Джорджа Буша (старшого) працював помічником з питань відносин з СРСР у Держдепартаменті. Зараз він викладає політологію в Університеті Роуд Айленда.

У статті в Нью-Йорк Таймс пан Петро дає поради Заходу, яким чином реагувати на процеси в Україні за нової влади і зокрема наголошує, що Україну і Росію треба залучати на Захід разом.

Пан Петро каже, що форсована співпраця Києва і Москви не є сюрпризом і пояснюється “необхідністю негайного вирішення українських економічних проблем”.

— На мою думку, ще під час передвиборчої кампанії Янукович ухвалив рішення, що він і його команда будуть вирішувати ці економічні проблеми, не сподіваючись на позики Заходу, а шляхом співпраці з Росією.

Я б навіть сказав шляхом прямої ін’єкції в українську економіку російських грошей, співпраці в енергетиці, інших сферах.

І зробити все це він хоче якомога швидше. Коли було ухвалене це стратегічне дослідження? Думаю, ще раніше, ніж він став президентом. Це був його вибір.

Бі-Бі-Сі: Водночас перед виборами деякі експерти припускали, що українські олігархи будуть активно захищати власний бізнес, і до того ж, покладатися більше на співпраця з Заходом.

Н. Петро: Так, але думаю, інтерес до одного не обов’язково суперечить іншому. Я маю на увазі, співпрацю з Росією українських олігархів не варто протиставляти співпраці із Заходом. Бізнесменами також керує мета, що сприятиме їхньому бізнесу швидше, який більш легкий шлях досягнення необхідної мети.

Зараз Україні важче домовлятися із Заходом, а з Росією українські олігархи зараз досягають швидкого укладення різноманітних угод, які водночас, слугують геостратегічним і політичним інтересам Росії. Це безсумнівно.

Але новому українському уряду “комфортно” укладати ці угоди з Росією — я маю на увазі угоди щодо флоту, енергетики, співпраці в інших галузях — тому що Янукович і його команда вважають, що все це слугує інтересам не тільки Росії, але й Україні. В цьому його відмінність від минулої влади.

- Ви пишете в статті в Нью-Йорк Таймс, що, можливо, було помилкою Заходу протиставляти Україну Росії. І дві країни — Україну і Росію треба долучати до Заходу разом, беручи до уваги історичні зв’язки. Але чи була тоді підтримка помаранчевої революції Заходом помилкою?

— Я за освітою також і історик, отже ніколи не можу відповідати на ці запитання в категоріях.

Мені здається, коли дві країни — Україна і Росія, можна також додати Білорусь.. Отже коли країни мають такий зв’язок історичний, культурний, релігійний, економічний — рухатись в протилежний бік від цих зв’язків дуже важко.

Тому що, іншими словами, ви пливете проти течії історії. Це не означає, що не можна обирати власну долю і так далі. Я просто кажу, що робити це дуже складно, відірватися від цих зв’язків дуже боляче і це має велику політичну ціну.

У довготривалій перспективі я сподіваюся, що в Європі не буде сегментації, а буде існувати те, що я називаю Панєвропейською територією, від Атлантики до Уралу. І на цій території, роль України була б більш важливою, ніж зараз, коли її політичні сили розривають її — чи рухатися до ЄС, чи до Росії, а сама Україна геополітично опинилися між кордонами — ЄС і Росії.

- Як ви оцінюєте політику нової адміністрації США до пострадянських країн?

— Нова адміністрація започаткувала філософію, під керівництвом, як я знаю, радника національної безпеки з питань Росії Майкла Макфола.

Вона полягає в тому, що прагматичні відносини з Росією можуть дати США багато більше досягнень.

А обговорення цінностей веде у глухий кут. Не те, щоб дискусія щодо цінностей — неважливе питання. У новій адміністрації вважають, що таке обговорення непродуктивне.

Отже, вони відкладають це питання, а натомість зосереджують увагу на тих сферах, де, як вважають у Білому Домі, можна досягти з Росією практичних результатів.

Я критикую такий підхід, але не з позиції правозахисників. Я критикую це за те, що адміністрація не вивчає, які цінності переважають в сучасній Росії зараз, що домінує, що рухає суспільством, і як залучати Росію до Заходу, беручи до уваги її нинішні цінності.

А я вважаю, Росія рухається до демократії, але своїм власним шляхом.

Наталка ХИЖНЯК