НУШ: окозамилювання чи “винні вчителі”?

16 лютого 2024 року міністр освіти Оксен Лісовий повідомив усім про “провисання” НУШ, і причиною цього визначив учителів, які “часто обирали простіший, звичний для себе підхід, схожий на стару добру школу”. А вже в середині березня на світ божий випливли матеріали, що повністю спростовують заявлене паном міністром… 

13 березня в освітньому просторі України сталася така собі непримітна подія, на яку навряд чи звернули увагу десятки тисяч педпрацівників і сотні тисяч здобувачів освіти, яких вона безпосередньо дуже навіть стосується. Подія, що нею цілком логічно завершуються процеси, започатковані ще п’ять років тому…

Тоді, 2019-го, мав бути ухвалений Державний стандарт для базової ланки загальноосвітньої школи під її перехід на умови роботи в межах ідеології НУШ. Але десь у надрах потужної управлінської вертикалі стався системний “збій”, і стандарт побачив світ аж за рік — у вересні 2020-го. Після цього цілих п’ять місяців (!) чекали вже на появу Типової освітньої програми, щоб знати, з якими навчальними предметами доведеться мати справу. Коли дочекалися, на календарі був уже лютий 2021-го. До вересня, коли пілотні школи мали б отримати нові програми й підручники під них для апробування, було рукою сягнути — шість місяців. А під ухвалений стандарт іще не було розроблено й затверджено жодної модельної програми, що за нею далі мали б створювати підручники. 

Тільки 24 березня потенційним авторам надіслали пропозицію: до 30 квітня подати свої варіанти модельних програм на розгляд експертів. Поки подавали, розглядали, коригували, минуло ще чотири місяці. І нарешті 12 липня 2021 року МОН підвело риску під усіма цими перипетіями: своїм наказом рекомендувало для використання в школах одразу дві модельні програми з української мови (далі я писатиму лише про те, що стосується шкільного навчання мови). 

Після цього настав час авторів і видавців уже підручників, які до 10 серпня мусили бігцем спродукувати навіть не самі підручники, а хоча б їхні перші розділи, за якими в пілотних школах проводили б уроки.

Те, що діялося далі, добре висвітлила Настя Мельниченко у статті на сайті “Освіторії”.

Попри дуже серйозні збої й неймовірні відхилення від усіх прописаних умов і процедур, “апробування” (навіть коли в жовтні пілотні школи ще не мали необхідних матеріалів) розгорталося собі та й розгорталося, аж поки завершилося тим, що для організації навчання мови в 5—6 класах на засадах НУШ було запропоновано дві модельні програми та 11 підручників. Звісно, ці останні вже жодних конкурсів не проходили і, як потім виявилося, здебільшого були звичайними перевиданнями попередніх варіантів.

А поки програми й підручники отак “апробувалися”, відповідні служби взялися перенавчати вчительство під стандарт і програми НУШ. Розгорнулася потужна кампанія з підготовки педпрацівників до роботи на нових засадах — курси, ще курси, знову курси… Мудрий Богуслав Вольнєвич колись писав, що “для чинного вчителя реформа школи — це життєвий катаклізм: підрив методики, яку він опанував і випробовував довгими роками практики та самоосвіти”. Тому будь-які зміни не годиться запроваджувати аврально. Проте цю аксіому повністю ігнорують! Бо куди ж він дінеться, той надавач освітніх послуг?! Мусить витерпіти всі перипетії, та ще й прогресивно змінюватися. 

“Тепер учителеві велять працювати інакше, але не кажуть, як”, — іронізував той самий Богуслав Вольнєвич. Щоправда, наш український надавач освітніх послуг — це ж не якийсь польський nauczyciel. Це — досвідчений освітній вовк, загартований роками “безперервних реформувань” і навчений виживати навіть там, де колись і радянським шкрабам (“школьним работнікам”) жаба моні давала. Він уже добре знає, що говорити треба те, що вимагають, а робити те, що виходить. Найголовніше ж — правильно оцінювати й постійно звітувати про те, що НУШ уже просто торжествує-торжествує-торжествує на твоїх уроках.

Врешті вчителі-практики — вони ж не в тім’ячко биті: вже тоді, коли отримали на руки модельні програми й підручники, зрозуміли, що про жодне реальне реформування не йдеться, що їх укотре вводять в оману й пропонують погратися в “піжмурки”. Тобто заплющити очі на те, що їм показують і розповідають на курсах, і просто робити те саме, що робили й досі, за тими самими підручниками (в більшості з них навіть номери вправ не змінилися!) й чи не тисячолітньою методикою. Ті, хто провчителював, як я, понад сорок років, знали навіть більше: зміст “нових” модельних програм із мови в основі своїй — чи не з 1984 року родом. І тільки за їхньої пам’яті його то “модернізували”, то “реформували” чи не з десяток разів. А він, як отой судейський стіл у романі Ліни Костенко “Маруся Чурай”, “стоїть, як і раніш стояв”, бо, як зауважує Іван Іскра, “…це, як світ, старе. Фортецю, певно, легше взять ворожу, а цього столу й шабля не бере”.

Ніякі “шаблі” не беруть і цього разу не взяли шкільного вивчення граматики, яке чомусь уперто називають навчанням мови. Принаймні в нас, в Україні. Та й немає в нас тих, хто може запропонувати альтернативу тому тисячолітньому вивченню: десятиліттями управлінсько-методична вертикаль викорчовувала навіть паростки того, що могло б зазіхнути на її монополію в науково-методичному просторі, узяти під сумнів запропоновані нею рішення. І таки викорчувала! Тому в нас усе завжди тіп-топ, бо ж усі — “свої”! 

І з тим запровадженням НУШ у 5—6 класах усе теж складалося чудово (якщо тільки не зважати на окремі допущені вчителями “провисання”, про які сказав був міністр)! Не вірите? Підніміть звіти…

Аж тут тобі, як грім серед ясного неба: 13 березня 2024 року якесь ГО “Смарт освіта” у партнерстві з Фондом “Демократичні ініціативи” ім. І.Кучеріва спільно з Центром політичної соціології за участю Інституту освітньої аналітики, ГС “Ре:Освіта” й аналітичного центру “ОсвітАналітика” Київського університету ім. Б.Грінченка оприлюднює результати дослідження “Нова українська школа” в 5—6 класах: виклики впровадження. Ключові знахідки й рекомендації за результатами дослідження”. А в ньому — чорним по білому: “…і зміст курсів, і цілі навчання, і загальний підхід до вивчення української мови майже не відрізняються від програми, укладеної за попереднім Державним стандартом. Підхід залишається “академічним”, “від теорії”, “мовна” складова програми переважає над “мовленнєвою”. 

То це що ж виходить? НУШ у 5—6 класах — зовсім ніяка не НУШ, бо навчання там розгортається за модельними програмами, які практично не відповідають вимогам Державного стандарту-2020, тому що реально орієнтовані на Держстандарт-2011? Табачниківський? А що ж ми тоді “впарювали” надавачам освітніх послуг через курси, якщо працювати вони мали за програмами й підручниками, які суперечать засадам НУШ? Це якось так виходить, що з чиєїсь злої волі десятки тисяч надавачів і сотні тисяч здобувачів освітніх послуг протягом двох років були ошукані? А вони ж щиро вірили, що є те, чого насправді не було! А найактивніші з них так завзято переконували себе й інших, що ось вона, найновіша з усіх нових модельна програма, вписана в європейський вимір через новий Держстандарт! Ось вона, стежина до найкомпетентніших компетентностей! А тут?.. Повний облом?.. Десятки (чи й сотні?) мільйонів гривень — навіть не на вітер, а на шкоду освітній галузі?.. Гарно “провисли”…

Я не в усьому поділяю позицію авторів дослідження “Нова українська школа” в 5—6 класах: виклики впровадження…”. Та й надто вже делікатно вони обходять увагою ті моменти “запровадження” НУШ у 5—6 класах, які повністю деформували це запровадження і скомпрометували в очах десятків чи й сотень тисяч причетних до цієї справи людей самі засади “Нової української школи”. Звісно ж, я маю власне розуміння того, як можна теперішнє шкільне вивчення граматики зробити повноцінним навчанням мови. Суто на основі наявного науково-методичного забезпечення і з опорою на ту методичну культуру, яка ще є у вчителів. У чомусь це навіть простіше й легше, ніж бачиться авторам дослідження. Просто акценти мають бути інші: не на розвантаженні, не на спрощенні й тим паче не на запровадженні поруч із граматикою мови ще й граматики мовлення. Але про це — не зараз.

Зараз про інше: а що з усім виявленим робити далі? Як висновки авторів дослідження втілити в дії, щоб виправити ситуацію? Як, чиїм коштом знову перенавчати тих, хто має працювати таки на засадах НУШ, а не Держстандарту-2011? Що робити з модельними програмами й підручниками з мови для 5—6 класів? А з 1 вересня цього року — ще й із навчанням у 7-х класах? Коригувати? Змінювати? А якщо ті, кому це належить зробити, просто не вміють ні мислити, ні діяти адекватно, то що, готуватися до ще одного “провисання”? За чиї гроші?..

Не знаю. Чекатиму, а що ж вирішить у цій непростій ситуації очолюване паном Оксеном Лісовим МОН, як відреагує…

Михайло ДЕВДЕРА, учитель української мови і літератури загальноосвітньої школи І- ІІІ ступенів села Качківка Ямпільського району Вінницької області, вища кваліфікаційна категорія, вчитель-методист, нагороджений значком “Відмінник освіти”