Між дурнями і рабами

Які саме 11 були вирішальними — наразі не відомо. Вважати такими можна й картки сумісників від ПР, що вже майже рік порушують Конституцію, а за кілька днів, можливо, будуть позбавлені мандатів. “Можливо”, оскільки довіряти рішенню із цього приводу погоджувальної ради ВР не доводиться.

Можна й треба покласти відповідальність за відтермінування виборів на “сімох козлят” із БЮТу й, відповідно, не менш як чотирьох колишніх “самбістів”. Адже вони, передусім, позбавили можливості своїх позапарламентських лідерів Тимошенко й Луценка, а також решту членів колишнього уряду — перейти зі слідчого ізолятора до зали ВР. Як це колись з успіхом зробили, наприклад, панове Бродський та Шкіль…

Своїх аргументів щодо голосування соратники Луценка не виклали. Про тиск на свій бізнес публічно говорити депутати уникають, бо це було б визнанням порушення тієї ж Конституції. А звинуватити владу у використанні самого Луценка як заручника влади для отримання потрібного їй результату в парламенті — мабуть, не дозволяє відсутність доказів.

Те ж саме стосується й мотивів інших депутатів, про які можуть лише здогадуватись спостерігачі, зважаючи на карні справи стосовно Держкомрезерву, кримських і київських земель.

Про фальшування голосування від свого імені повідомив член “Самооборони” Ар'єв, продемонструвавши свою картку з Америки й пообіцявши ініціювати парламентське розслідування.

Але можливий скандал із цього приводу навряд додасть щось до загальної картини. Оскільки фізична відсутність під час голосування щонайменше 25 депутатів, чиї картки проголосували “за”, виправдовується більшістю як підтримка рішень фракції.

На погрозу опозиції звернутись до Конституційного суду із приводу порушення норми про персональне голосування, представник президента у ВР Мірошниченко твердо зауважив, що судова перспектива у цієї справи — нульова. Оскільки за цією претензією довелось би скасувати практично все українське законодавство.

Аргумент спірний, оскільки не виключено, що цю практику ще ініціюють теперішні провладні сили, “зачищаючи” українське законодавство від “перешкод”, напрацьованих за іншої політичної кон'юнктури.

Наприклад, уже доводилось чути від комуністів ідеї скасування через КС на підставі порушення процедури…Земельного кодексу. Адже бруднити власні руки, як от шляхом парламентського скасування законів про боротьбу з корупцією — не надто зручно. А КС, з його теперішньою репутацією, для цього абсолютно підходить.

Але у випадку з теперішніми змінами до Конституції щодо термінів виборів — проблема наразі не в тім, що і як вирішить КС.

Проблема в тім, чи відбудеться саме подання.

Про небажання опозиції йти на вибори свідчать не імена й кількість зрадників, і навіть не погрози Литвина, що вибори в березні 2011 року все одне не відбулись би, або відбулись би за новим, не зручним для опозиції законом, який більшість встигла б ухвалити негайно.

Ні, про намір і далі в межах цієї ВР співпрацювати з більшістю свідчить просто порядок денний сесії, ухвалений буквально за півгодини до голосування про зміни до Конституції. І в цьому порядку денному стільки “смачних” проектів від усіх без винятку фракцій, що жодні вибори там і не проглядались.

Тому якщо, за твердженням Литвина, членів фракції БЮТ і намагались “підкупити” занесенням їхніх прізвищ до прохідної частини передвиборчих списків, то це точно був аргумент, значно слабший за “пряник” порядку денного. Інша річ, хто збирається цей порядок денний виконувати, і хто залишиться одноразово використаним.

Отже, парламентські “реформатори” забарикадувались у ВР від громадян, яких, до речі, усе частіше називають просто населенням. При цьому подовжений самій собі термін повноважень Ради став свого роду компенсацією за відібрані в неї Конституційним судом обсяги цих повноважень.

Але від подібного бартеру легітимності законодавцям не додалося, бо нова-стара Конституція введена в дію в неконституційний спосіб. Натомість останнім рішенням спровоковано додаткове й, мабуть, уже незворотне падіння довіри “населення” до ВР.

Відповідно, ухвалюванні тут закони не матимуть легітимності.

Окрім того, здобута 1 лютого “стабільність для реформ” є симптомом, що реформи дедалі більше будуть не просто непопулярними, а й взагалі не придатними для виконання. Отже, зростатиме потреба в силових примусах їхнього впровадження. А це — додаткові витрати, і не самого лише бюджету, а тих, у чиїх реальних інтересах це силування суспільства здійснюватиметься.

Переділ між олігархами власності без додаткових інвестицій, від яких, попри зусилля того ж Пінчука в Давосі, урядова й парламентська практика лише відлякує будь-кого — це, звичайно, цікава чоловіча гра. Як зміна Суркіса напередодні Євро.

Але до чого тут реформи й економіка?!..

З іншого боку, опозиція в особі БЮТ продовжує “крєпчати”, у повній відповідності до цитати з Ігоря Губермана. Адже за підсумками “тесту” під час голосування 1 лютого — БЮТ знов виявився не єдиною опозицією, оскільки і сам Яценюк, і ті депутати, котрі оголошували про намір з ним єднатися, таки не віддали свої голоси за відстрочку виборів, а отже — зберегли і обличчя, і перспективу на майбутнє.

Однак, кількість претендентів на опозиційну нішу все ж скоротилась. І якщо до цього голосування спостерігачі ще могли нараховувати в усієї парламентської опозиції аж до 180 мандатів, то тепер їх стало менше 150. Відповідно, претензії із приводу продовження боротьби за дострокові вибори шляхом складання своїх мандатів опозиціонери з полегшенням відкидають.

Натомість пані Тимошенко отримала неабиякий “карт-бланш” від представника президента у ВР Мірошниченка, котрий “компенсував” їй мандат, а заодно й візит до Брюсселю — твердженням, що вона завжди “присутня в інформаційному просторі”. Як любить зауважувати сама пані Юлія — такі речі не відбуваються без погодження з першою особою. Тож можна вважати, що вона отримала “інформаційний простір” прямо з рук Януковича.

На жаль, і в цьому пункті доводиться констатувати вибірковий підхід влади. Оскільки нічого подібного в галузі свободи слова не надається ані панові Луценку, ані, тим більше, решті в'язнів із попереднього уряду.

Але на пропозицію Януковича щодо круглого столу з опозицією нізвідки твердого “ні” не пролунало. Гіркі жарти про круглий стіл на Лук'янівці — не є такою відповіддю. Тож коли “крєпчаніє” біло-сердешної фракції досягне якоїсь визначеної межі — можливо, дізнаємось, що “рятувати Україну” доводиться в той же спосіб, що колись примушувало створювати “ширку ПРіБЮТ”

Далі.

Уникнення виборів до нового парламенту не обмежується нині встановленими термінами.

Чергові перехідні положення зі знов зсунутими датами виборів можливі в разі здійснення оголошеної Януковичем чергової конституційної реформи ще до осені 2012 року.

З іншого боку, за наслідками теперішніх реформ дуже вірогідне таке соціальне збурення, що проведене нещодавно тренування з терактом, ймовірно, стане в нагоді й дозволить як мінімум проголосити надзвичайний стан. Під час якого вибори не проводяться…

Але головне — подальшу конфігурацію української владної системи наша еліта визначатиме, уже коли в Росії обереться якийсь новий зі старих президентів. Та й у США все стане більш-менш зрозуміло.

Хіба ні?..

А то ставлять ці смішні питання: як визначали дату, як визначали дату?.. Та отак же й визначали. Янукович, звісно, веде нас не лише в Євросоюз, ігноруючи його претензії, а й у “велику двадцятку” — незважаючи на правила економічного життя світу. Тож задля балансу, аби “крутизна” нашого режиму не виглядала надто нахабно — звіримося з російськими, та й американськими реаліями…

От хто в нас демонструє неабияку “крутизну” — так це спікер Литвин. Покінчивши з визначенням долі народу й можливостями Бога, він взявся за світову інтелектуальну еліту, філософів усіх часів і народів тощо, вивівши формулу “критика — рабська звичка”. І хоча сам принагідно не уникнув критики добрих намірів, котрі ведуть до пекла, фактично записав до рабів не когось, а самого Януковича, котрий — що природно — зовсім не відмовляє собі в задоволенні раз-по-раз когось покритикувати.

Може, після всіх безглуздих і бездарних поступок, здійснених під його орудою теперішнім парламентом, спікер вирішив у такий вербальний спосіб застерегти президента від критики Верховної Ради, або, що гірше, її керівництва? Дивна ілюзія такої досвідченої особи...

Може, краще було не розтравлювати в гаранта і його команди апетит до зовсім необмеженої влади?

Бо в Суркіса хоча б тимчасово є захист від ФІФА й УЄФА, про Тимошенко дбають її іноземні партнери.

А кого цікавить доля Верховної Ради, що боїться виборів, та її спікера?

Втім, обмовки Литвина — симптом самовикриття псевдоеліти — теж крок до якісних змін у політикумі й суспільстві.

От, наприклад, цікаво, на наступних ток-шоу герої голосування 1 лютого яку лайку виберуть: стару набридлу “сам дурень”, чи нову, модерну, від Литвина — “сам раб”?

І котру визнають “меншим злом”?..

Ірина ПОГОРЄЛОВА