Методом батога і ПР—Яника

Проголосивши план об’єднати всіх і вся на “синьому” фланзі, Партія регіонів, схоже, втратила відчуття міри. Заманюючи у свої лави партійців із союзних політичних сил, функціонери Януковича почали гнатися й за пересічними громадянами. Так, у Маріуполі — одному з ключових районів Донбасу — почалася кампанія примусового залучення до Партії регіонів. Крім того, з маріупольців, які працюють на деяких підприєм­ствах, контрольованих провладними бізнесменами, почали “збивати” гроші на ПР. І навряд чи ситуація обмежується одним регіоном.

Учора маріупольський інтернет—сайт 0629.com.ua повідомив про те, що низка підприємств уклали угоди з Партією регіонів, які передбачають, що працівники мають перераховувати кошти на рахунки партії Януковича (йдеться про осередок у Орджонікідзевському районі). Такі договори уклали “Азовсталь” та “Ейч Ар Гарант”. Джерело інтернет—видання пояснило, що договори з’явилися з метою впорядкування збору членських внесків. “Члени Партії регіонів, які працюють на цьому заводі, самі попросили нас скласти такі договори, щоб не відносити по гривні в організацію. Це зроблено для зручності”, — заявили в осередку.

За даними інтернет—ЗМІ, працівники підприємства, залежно від посади, щомісяця мають “скидатися” по 1—10 гривень. Сума начебто невелика. Проте якщо зважити, що на “Азовсталі” працює 15 тисяч осіб (не враховуючи позаштатних), вийде кругленька сума.

Скандальну ситуацію взявся прокоментувати Рінат Ахметов, який контролює холдинг “Систем кепітал менеджмент”. “Я прочитав сигнали у ЗМІ. Вони потребують перевірки, і ми цю перевірку зараз проводимо”, — передала позицію прес—служба Ахметова. “Працівники наших підприємств можуть бути членами різних партій або безпартійними. Ніхто з керівників підприємств не може нав’язувати їм свої переконання... Якщо факти тиску на працівників підприємств з боку адміністрації підприємств підтвердяться, буде ухвалено відповідні заходи”, — наголосив Ахметов.

Відзначимо, що минулого тижня із того ж таки Маріуполя надійшло повідомлення, що працівників заводу ім. Ілліча та “Азовсталі” примушують вступати до ПР. “Здебільшого йде тиск на працівників: ти не отримаєш відпустку в час, який обіцяли. Чи ті, які працюють по контракту: допрацьовуєш контракт, далі можеш не сподіватися, що він буде подовжений”, — розповіла прес—секретар Ради громадських організацій Маріуполя Елеонора Гайворонська.

Примусове залучення громадян у партію та стягнення “мзди” — ознака адміністративного ресурсу, яким не гребує Партія регіонів. При цьому політична сила Януковича не бажає мати якихось конкурентів на своєму фланзі й намагається всіляко розширити цей фланг. Саме в цій канві слід сприймати наміри ПР поглинути “Сильну Україну” Тігіпка та Народну партію Литвина.

Схожим чином організовується влада в Російській Федерації — під одну правлячу партію, яка стала своєрідною наступницею КПРС. І “регіонали” не приховують бажання діяти за таким зразком. Нещодавно заступник голови ПР Володимир Рибак, відповідаючи на запитання про те, чи подобається “регіоналам” приклад “Єдиної Росії”, сказав: “Якщо це буде для людей і для розвитку України — чому б і ні?”

В іншому інтерв’ю — сайту “Главком” — Рибак похвалився, що в лавах ПР станом на вересень перебуває 1 мільйон 400 тисяч членів. Якщо “регіонали” будуть нарощувати кадрові резерви такими темпами, незабаром переженуть навіть Компартію Радянського Союзу (а в КПУ радянських часів налічувалось трохи більше 3 мільйонів членів). Якщо ж рахувати співвідношення членів правлячої партії до кількості населення, то за цим показником Партія регіонів уже випередила “Єдину Росію”. Адже в РФ — тільки кожен 69—й громадянин є “єдиноросом” (а загалом — 2,079 млн. членів “ЄР”), а в нас членом ПР є вже кожен 32—й громадянин.

Коментар з приводу

Вадим Карасьов, директор Інституту глобальних стратегій:

— Якщо інформація про примусове залучення громадян у Партію регіонів та збір внесків відповідає дійсності, то це свідчить не стільки про відновлення якоїсь псевдорадянської партійної системи, скільки про агонію пострадянської практики партійності влади. Це ремісія організму, за якою, як правило, настає фатальний кінець. Ці дії пов’язані з відчуттям безвиході. Але загнати громадян у радянську систему при нинішніх реаліях — з олігархами, корупцією тощо — неможливо.

Навряд чи практику, яка виникла на Донбасі, можна поширити на інші регіони. Для цього мусять існувати великі індустріальні колективи, де є технологічна дисципліна, що може стати базою псевдопартійної системи з відповідним нав’язуванням членства та внесків. На Західній Україні нема таких підприємств. До того ж там є політична альтернатива. Відсутність альтернативи на сході дозволяє проводити подібні дії.

Насамкінець, не влада є інструментом партії. У справжньої партії має бути інший інструментарій. Це лише підкреслює тупики, в яких опинилася влада. І в яких опинилася Україна завдяки цій владі.

Іван ДІДУШОК