Кюхен, кіндер, кірхен

Нещодавно у Києві проходила конференція на тему “Жінки в українській політиці”. Там презентували дослідження, згідно з який всі парламентські партії в теорії вітають участь жінок в політичному житті і декларують своє позитивне ставлення до суспільної активності жіноцтва.

В цей самий час один з апологетів нинішньої влади, міністр освіти Дмитро Табачник на прес-конференції різав “правду-матку” про те, що насправді думають державні мужі про своїх колег “на підборах” .

Отже, цей скандальний історик натякнув, що шлях екс-прем'єр-міністра Тимошенко до кар'єрних висот полягав через будуари, алькови, ложе, балдахіни — малював картини, наче списані з дешевих псевдоісторичних романів про часи Людовика 14.

Ніколи не була адвокатом пані Тимошенко, але якщо ніхто з українських чоловіків-політиків й досі не сказав міністру освіти, що він — невихований хам, прийдеться це робити жінкам. Бо ж цей брутальний випад насправді ображає не лише екс-прем'єрку.

Табачник вголос висловив те, що думають всі ці “джентльмени при владі” про кожну жінку, що дозволила собі відірватися від кухні, дітей, серіалів, магазинів, базарів і зайти “на суто чоловічу територію”.

Всі інші наші керманичі теж не особливо приховують своє ставлення до ролі і місця жінки. Спікер Литвин в одному інтерв'ю чесно зізнався, що не любить колег у спідницях, бо, на його думку, ці бідаки пішли в політику виключно через проблеми в особистому житті.

Прем'єр Азаров заявив, що його Кабінет робитиме реформи, то жінкам там не місце — отже, реформ не видно через брак ЧОЛОВІКІВ в уряді? А президент взагалі вважає, що місце жінки — на кухні. І це при тому, що IQ чиновниць його адміністрації — Акімової, Лукаш, то й же Герман — на порядок вищий, аніж в більшості нинішніх урядовців.

Табачник пішов ще далі і бовкнув те, що всі ці хлопці не стидаються обговорювати в своїх компаніях. Вони й справді щиро переконані, що жінка є суспільно активною тільки у двох випадках: якщо в неї проблеми в особистому житті і “ей больше нечем заняться”, та якщо “у нее все в порядке в личной жизни, вот покровитель ее и пристроил”.

Ось така примітивна логіка.

Шкода, що за європейським лоском українських можновладців, які навчилися носити дорогі костюми і брендові краватки, ховаються неандертальці. Ще більше лякає те, що суспільство абсолютно спокійно реагує на ці брутальні натяки, відверто хамські випади, що насправді принижують кожну жінку.

При цьому суспільство достатньо спокійно ставиться до походеньок наших джентльменів від політики, адюльтером вже нікого не здивуєш. А от українських жінок можна публічно принижувати — і ніякого обурення ані в ЗМІ, ані з боку неурядових організацій, ані від політичних партій.

Те, що в цивілізованому світі стало б кінцем кар'єри для будь-якого неполіткоректного пана, в Україні не тягне навіть на скандал.

Тема гендерної рівності не є цікавою для пересічного українця, бо ж більшість людей думають, що цими проблеми переймаються кілька екзальтованих кар'єристок.

Немає усвідомлення, що ця проблема стосується кожної українки, бо ж насправді доки наша влада вважатиме, що місце жінки — на кухні, доти будуть зберігатися нерівність в оплаті праці, пріоритетність для чоловіків при працевлаштуванні, а підняття пенсійного віку для жінок мине тихо, без суспільного обговорення і протестів.

Якщо повернутись до дослідження, презентованого на конференції, то можна лише констатувати, наскільки теорія, декларована політичними партіями щодо залучення жінок до політичного життя, розходиться з практикою.

Нещодавно в сесійній залі владна коаліція завалила ініціативу опозиції провести парламентські слухання на тему гендерної рівності, де, між іншим, хотілося б обговорити і пенсійну реформу. За цю ідею віддали свої голоси лише 130 депутатів від НУНС і БЮТ і жодного голосу від більшості.

Інший яскравий приклад: нинішні місцеві вибори. Чи багато ми чули про кандидатів — жінок на посади мерів міст, підтриманих політичними партіями?

Цікаво буде проаналізувати результати цих виборів не лише з точки зору партійної приналежності, а й гендерної рівності. Вже сьогодні можна прогнозувати, що більш-менш рівне представництво буде хіба що у селищних радах.

Сьогодні суспільна думка і позиція виборців мало турбує українських можновладців. Єдине, на що вони поки що рефлектують — думка Заходу. Можливо, якщо канцлер Німеччини Ангела Меркель, Держсекретар США Гіларі Клінтон чи президент Фінляндії Тарья Халонен якось відмовляться подати руку цим шовіністам, вони, нарешті,перестануть товкти про “кіндер, кюхен, кірхен”, принаймні, публічно.

Ірина ГЕРАЩЕНКО