Грандіозна імітація

2016 року на Україну чекають неймовірні зміни. Навіть не революційні, а радше казкові, бо революціям буде покладено край раз і назавжди. І зовсім не тому, що українцям перестане подобатися виходити на Майдан та знову і знову скидати владу. В революціях просто відпаде потреба.

Відразу після Різдвяних свят, наївшись досита куті, ковбас та шинок, наколядувавшись і напірнавшись в ополонках, ми перевернемо свій світ із ніг на голову, чим не тільки здивуємо решту планети, а й нарешті доведемо, що саме наша концепція і спосіб життя є найуспішнішими.

Ми припинимо війну з Росією і відберемо в дивовижно мирний спосіб собі назад Донбас Крим і навіть Кубань, Воронежчину, Курщину і, чого вже соромитися, Зелений Клин. Москва вибачиться за свою нечемну поведінку і як компенсацію запропонує цілком безкоштовно брати в неї стільки газу, скільки нам заманеться, впродовж цілого століття. Цей унікальний газовий контракт стане можливим завдяки неймовірній мудрості й гнучкості нашого улюбленого президента Петра Олексійовича, якому за лічені поріздвяні дні не тільки вдасться обкрутити Кремль довкола земної осі, а й отримати від нього в подарунок усі кондитерські фабрики північного сусіда, які миттю змінять свої старі назви на любу кожному українському серцю — ROSHEN.

Акурат до міжнародного жіночого свята 8 березня найпрофесійніший та найжертовніший український уряд на чолі з незмінним Арсенієм Петровичем нарешті завершить усі свої заплановані реформи. І для певності ще двічі перереформує все перереформоване, аж країна здригнеться від власної досконалості. МВФ, Світовий банк, США і всі без винятку країни ЄС мало не знепритомніють від результатів українських перетворень. Вони кусатимуть від зазрості собі лікті й навперебій не лише проситимуть поділитися досвідом, а й за великі гроші благатимуть заорендувати на певний час Арсенія Петровича з його урядом реформаторів. Мало того, європейські бюрократи, щойно зрозумівши, що ж насправді трапилося, без жодних вагань скасують візовий режим з Україною, ухвалять рішення перенести всі свої бюрократичні установи із Брюсселя та Страсбурга до Києва і слізно благатимуть українську владу взяти їх під своє крило, прозоро натякаючи на підписану колись давно Угоду про асоціацію між, яка нібито, передбачала цілковиту інтеграцію ЄС в обіймах реформованої України.

Наша реформована поліція, найкраща у світі, за лічені дні стане предметом заздрощів найбільш розвинених країн, і ми змушені будемо ділитися досвідом, навчаючи тонкощам та секретам не лише грузинських братів, які в нас повірили і простягнули руку допомоги в найбезнадійнішій, здавалось би, ситуації, а й американських, німецьких і, безумовно, російських, що просто на колінах благатимуть якось їм підсобити, бо вже несила жити в такому бардаку.

Про корупцію нарешті доведеться забути. Бо, як співається в нашому гімні, всі до одного корупціонери в якийсь момент згинуть, мов роса на сонці, і трапиться це завдяки нашій неперевершеній люстрації, яка вже сьогодні добігає кінця й фінальним акордом якої стане повернення на місця всіх люстрованих і перелюстрованих спеціалістів та висококваліфікованих професіоналів, які не з книжок знають усі корупційні тонкощі і з превеликим задоволенням застосують свої знання на благо оновленої країни. Слово “корупція” просто зникне з ужитку, його на рівні Верховного Суду заборонять використовувати під загрозою смерті, а на тих, хто все-таки наважиться в якийсь інший спосіб окреслювати й ідентифікувати це ганебне явище, чекають негайне позбавлення громадянства та депортація на один з острівних офшорів.

Ми станемо локомотивом модернізації світу. Законодавцем стилю в моді, мистецтві, легкій та важкій промисловості, телевиробництві, кіно, театрі, нанотехнологіях і, звісно, в політиці. У наш парламент на стажування приїздитимуть представники всіх вищих законодавчих органів світу. Вони буквально битимуться в довжелезній черзі за право якнайшвидше перейняти чудодійний і животворящий досвід українських законотворців. Наші суди стануть найпрозорішими на планеті. І не лише завдяки наскрізь прозорим стінам, а й завдяки зовсім прозорим мантіям самих суддів. До речі, поліцейські та прокурори також носитимуть прозорі однострої, аби ніякі спокуси не могли вплинути на їхні кристальну чесність і законослухняність.

Усі вони їздитимуть на громадському транспорті й велосипедах, а дехто навіть на роликах. Причому пересядуть на них добровільно, аби якомога краще наблизитися до власного народу й мати можливість усіма своїми рецепторами щосекунди зчитувати всі його проблеми та болі. До речі, болів стане набагато менше. Українська медицина зробить такий феєричний крок у прірву вдосконалення, що хворих миттю поменшає на дві третини, а смертність узагалі зникне. Лікарні доведеться переобладнати на торгово-розважальні центри, а аптеки — на ювелірні магазини. Річ у тому, що заробітки українців переплюнуть навіть доходи арабських шейхів і від перенасичення розкішшю та розвагами навіть найбідніші почнуть займатися меценатством, а міста держави перетворяться в справжні музеї.

Усе це зовсім не казка, бо такий сценарій розвитку бачиться більш ніж реалістичним. Принаймні якщо вслухатися в обіцянки тих, хто нині уособлює українську владу. Вони, звісно, не вірять у свої можливості, бо взагалі ні у що не вірять, окрім всемогутньої сили грошей, а наш прогноз, можливо, занадто гіперболізує їхні успіхи, але все це диво і справді могло б перетворитися на реальність, може, дещо відкориговану, якби всю свою енергію та зусилля ця численна армія професіоналів, патріотів та народолюбців і справді спрямовувала не на імітацію бурхливої діяльності, а на реальну роботу. На жаль, відстань від слів до справ, від казок до їх матеріалізації, аж надто велика, щоб перетворитися бодай на щось путнє. І це, звісно, дещо засмучує. Але найбільша біда полягає навіть не в цьому, а радше в невмінні поводитись і працювати інакше, а ще в небажанні принаймні спробувати цього навчитися.

Влада дуже добре навчилась імітувати, маніпулювати та використовувати всіх і вся у своїх інтересах. Вона неперевершений маг та фокусник, картяр та пройдисвіт. Але завдяки цьому в неї майже зовсім зник інстинкт самозбереження і, як наслідок, усі больові рецептори її вмираючого організму давно перебувають у повній безнадійній відключці. Вона з кожним новим потрясінням вчиться все краще і краще викручуватись, воскресати та самовідновлюватись, але стан тимчасовості не полишає її ані на мить, нависаючи над нею гільйотиною, що рано чи пізно вдарить і поставить на всьому крапку.

Прогноз на найближчий час, на жаль, насправді куди прозаїчніший, ніж розписано вище. І буде дуже добре, якщо все це просто візьме та й не справдиться. Бо куди гіршим та болючішим стане витворення справжньої фантасмагорії, цілковитої протилежності до такої вимріяної казки, в яку бодай задля розваги можна було б на хвильку повірити.

Роман МАЛКО