Життя після вироку

Хто винен? Як не прикро констатувати — самі ж в усьому й винні. Найбільше — що не виграли президентські вибори 2010 року. І це при тому, що кандидат від ПР апріорі був слабким і безпорадним, усю кампанію провів “під сурдінку” гучномовців і велетенських демагогічних біг-мордів, опираючись на порожні намети і найнятих чи то бомжів, чи студентів, які “кінчалися” в своїх рваних кедах на небачених снігових протягах і завірюхах тієї сніжної зими.

Переміг кандидат, який відмовився від публічних дебатів. Кандидат, якому тоді, як і нині, немає що сказати народу України. Хіба що — влаштовувати “маски-шоу” бідолашним бабцям, прибирати чужий бізнес та облаштовувати маєток.

І той свист, що супроводжував його на арені “Оліймпійського”, якнайкраще характеризує нинішній рейтинг президента України.

Хоча б тепер — звертаюсь до керівників так званого центрального штабу БЮТ — тепер, коли 11 жовтня 2011 року винесено страшний вирок — скажіть народу правду. Правду про те, як з вашої участи було провалено виборчу кампанію ЮВТ.

Враження таке, що кожен грав у свої ігри. І так званою групою Портнова п’ята колона не вичерпується. Згадаймо й те, що напередодні виборів у парламент 2006 і 2007 року такими жевжиками як він, був буквально нашпигований список БЮТ.

Кого там тільки не було, яких олігархів і корупціонерів, хабарників, осіб, схильних до примітивного рейдерства. От тільки чесних і порядних людей, які справді користувалися б авторитетом в народі — на пальцях однієї руки перерахувати.

А перевибори в Києві? А фракція у міськраді? Не випадково в народі питають: а чим би той БЮТ відрізнявся від нинішньої ПР? Ну, хіба що, як Мальборо-лайт від Мальборо ж, але стронг.

На відміну від безладу і анархії в БЮТ їхні опоненти демонстрували моноліт і залізну дисципліну. Перенісши бізнесові методи в парламент, вони, жартуючи, скупили депутатів-бізнесменів з опозиційних фракцій, назвавши презирливо їх “тушками”.

Лідери БЮТ не поспішали з анафемою, так само, як і з вибором стратегії і тактики після поразки. Ще довго луною розходилася викривальна риторика у виконанні Тимошенко. Ці викривальні пасажі, даруйте, у на виборчих перегонах перед ще якось виглядали доречно, та після — не могли не викликати подиву і, м’яко кажучи, роздратування пересічного громадянина.

Констатуємо: після виборів 2010 році у БЮТ не знайшлося політаналітиків, здатних адекватно оцінити обстановку і прийняти правильне рішення з устремлінням на перспективу. Це і привело країну до 11 жовтня 2011 року.

Чи були ці та інші помилки, безпорадні дії, політична анемія штабу БЮТ такими, що завдавали навмисної шкоди своєму лідерові? Я б відповів скоріше ствердно. Втім, невдовзі все проясниться остаточно.

Як колись казали: не встигли ще й чорнила засохнути на тексті вироку, як уже з табору БЮТ почали лунати заклики про бойкот майбутніх парламентських виборів, поки політв”язні залишаються в тюрмах. Таке капітулянтство ніяк інакше, ніж “ведмежою послугою” не назвеш.

Кращого дарунку ПР та їхнім сателітам неможливо піднести!

Бойкот виборів зрештою призведе до консервації і селекції учасників політичного процесу, а вибори визнають дійсними, це — безперечно!

Саме так зробив колись Путін в Росії — комуністи, ЛДПР Жіріновського, ще двійко-трійко маргінальних партій — і зась.

Ніяких Каспарових, Явлінських чи Нємцових. Їх тупо не реєструють. Зрозуміло, на їхньому фоні “Единая Россия” виглядає крутішою за колишню КПРС.

Те саме станеться в Україні — комуністи, литвинівці, “Сильна Україна”, якийсь собі Бродський чи Черновецький для масовості — решту просто не допустять ніколи. Хоча б закон ухвалять: не брала участі партія у виборах — до побачення!

Банкуватиме Банкова, аякже. Звичайно, і політичним статистам щось зі столу барського перепаде, крихти — а все ж! Та вони й цьому радесенькі.

Ні, на вибори — йти обов’язково, і перше, що зробити — відкрити свій список, зробити його народним, винести на загал, щоб не було там ні “педофілів”, ні якихось васадзе з портновими, ні баграєвих чи пинзеників.

Очиститься партія, повірить їй народ — прийде результат. Ні — її чекає доля СДПУ(о), політичне забуття.

Смішно й недолуго виглядає, коли недавно запитує ведучий “авторитетного” бютівця: а яка у вашої політсили програма? А він кліпає очима. Яка програма? Хіба ж не ясно: потрапити в парламент і просидіти там ще з десяток років.

Не треба змагатися в образах на адресу регіонів, слід “завоювати довір’я мас (Ленін). Зрештою, як не закликали прийти в цей непростий день на Хрещатик, окрім “бабусь” з фан-клубу Ю.В. і тим, кому “по штату положено”, ніхто більше й не прийшов.

І згадалося, як два роки тому, 24 жовтня 2009-го, на презентацію кандидата від БЮТ з’їхалося понад 200 тисяч людей. Невже тільки два роки минуло? А не два десятиліття?

Вирок Тимошенко, як і Луценку, Іващенку — список далеко не повний — не останній. Саме політичні процеси за часів Сталіна стали тим силосом, яким влада годувала нарід, котрий тримала за худобу.

На черзі — багато хто є, список довгий, і цими прізвищами не вичерпується. Ними він тільки починається.

І не варто чекати милості від Європи. Звідти ніхто ще нікому й ніколи по-справжньому не допоміг. Та й не до того — самі ледь випливають.

Тож надія і сподівання — тільки на самих себе.

Цікаво: цо ми думатимемо і говоритимемо після виборів-2012?

Володимир КУЛЕБА