Геннадій Корбан: “Людям щодня морочать голови контрнаступом. Це брехня”

“Треба розуміти, що судова перспектива — це від 2 до 5 років мінімум. За цей час може вже змінитися влада в Україні. Але я все одно повернуся в Україну”, — каже він в інтерв'ю ВВС News Україна.

Пан Корбан має досить бурхливу політичну біографію. Він відомий співпрацею в минулому з Ігорем Коломойським — як в бізнесі, так і в політиці. Коли останнього призначили керівником Дніпропетровщини у 2014 році, Корбан обійняв посаду керівника апарату облдержадміністрації та вже тоді відповідав за безпекову ситуацію в прифронтовому регіоні. Згодом стосунки з Коломойським зіпсувалися. Сам Корбан пояснює це “світоглядним конфліктом”.

З того часу він брав участь у виборах від партії “УКРОП”, пережив кілька замахів на життя та був затриманий правоохоронцями у 2015 році за звинуваченням у створенні злочинної організації та утриманні заручників. Вже за два роки всі звинувачення з нього знімають, кримінальну справу закривають.

З того часу він не займався політичною діяльністю. Але з початком вторгнення Росії в Україну в лютому Корбан повертається до активності і очолює штаб оборони Дніпра. І все ніби злагоджено, аж раптом стає відомо про указ Зеленського про позбавлення його громадянства. Саме в цей момент Корбан перебував за кордоном, назад до України його вже не впустили.

Причину такого рішення на Банковій не називають, лише стверджують, що указ цілком законний. Деякі ЗМІ припускають, що це сталося через наявність іншого громадянства, але офіційно про це не говорить ні Офіс президента, ні сам Корбан.

• Зеленський позбавив громадянства Корбана. Його не пустили в Україну і забрали паспорт

• Чи має право Зеленський позбавляти українців громадянства без їхньої волі

Ми зустрілися з Геннадієм Корбаном у Лондоні, куди він приїхав після невдалої спроби повернутися до України. Це його перше інтерв'ю після анулювання українського паспорта. Ще на початку зустрічі він одразу попередив, що за порадами своїх юристів не буде відповідати на питання про громадянство. Адвокати вважають, що деталі розкривати не можна через майбутні судові процеси. Тому на цю тему він говорить стримано, без подробиць. Але при цьому наголошує, що є громадянином України і обов'язково повернеться додому.

Ми поговорили з паном Корбаном не лише про епізод з громадянством, а й про безпекову ситуацію на Дніпропетровщині, плани Путіна та прогнози стосовно війни.

“Я спокійний за Дніпро”

ВВС: Чи пам'ятаєте ви, як розпочалося ваше 24 лютого? Чи була у вас комунікація з Києвом та з Офісом президента?

Геннадій Корбан: 24 лютого, ніч, ми всі пам'ятаємо. Мене розбудили одразу після початку воєнних дій, десь о пів на сьому ранку я був уже в обладміністрації. Резніченко — він зараз голова військової адміністрації Дніпропетровської області. І, по суті, ми відразу почали діяти в умовах війни.

Я не можу сказати, що не боявся. Безумовно, це було страшно. Тобто емоції були такі неоднозначні. Їх важко навіть висловити зараз якимось одним словом. І по суті ми зібрали відразу всіх силовиків, зібрали штаб, призначили раду оборони області та поставили перші завдання.

У мене особисто не було комунікації з Офісом президента, але, власне, може цього і не мало бути. Тому що для цього є голова військової адміністрації, і він є офіційною особою. І комунікація мала бути з ним. Мене підключили до ситуації лише тому, що я мав великий досвід ще з 14-го року. Щодо контакту з Офісом президента — у мене його не могло бути, бо я не офіційна особа, я не політик і не обіймаю жодних посад.

ВВС: Яка зараз комунікація між верхівкою та регіонами, чи налагодилася ситуація?

Геннадій Корбан: Так, звісно. Можу сказати точно, що щодня наради проводить Офіс президента з різними клерками, із соціальної політики, гуманітарної допомоги тощо.

Але знаєте, якісь стратегічні речі, які мають обговорюватися, якийсь діалог між містами та урядом чи Офісом президента — цього діалогу чомусь немає. Він якось із самого початку не склався, але, можливо, на початку всі були зайняті кожен своїм.

Офіс президента робив те, що він мав робити, і вони робили це як могли. Я не можу критикувати їх, тому що це теж люди, які не мали досвіду, не стикалися з війною, і тому вони робили якісь дії в межах свого розуміння. І я не засуджую це. В кожному регіоні по-своєму відбувалися якісь події.

Річ у тім, що в перші дні війни — перший, другий, третій день — була така плутанина, всі споруджували блокпости, якісь барикади. Люди не розуміли, де свій, де чужий. І була так звана “дружня” стрілянина.

Я вам скажу точно, що дуже багато людей, наших людей, звичайних, нормальних людей, цивільних зокрема, які просто не знали, як реагувати на ті чи інші сигнали, так просто загинули через “дружню” стрілянину. Це здебільшого відбувалося у Києві. Тому що ворог був дуже близьким до Києва в перші дні війни.

Їхали війська — ніхто не розумів, чиї це війська. Це ворог чи це наші війська рухаються? Тобто не було взагалі жодних розпізнавальних знаків, не було жодних відповідей, жодних паролів, жодних перепусток тощо.

Тому оскільки я мав досвід, я зараз не хвалюся цим — на Дніпропетровщині не було “дружньої” стрілянини. Чому — поясню. Для того, щоб уникнути подібних речей, потрібно розуміти чітко функціонал силовиків кожного підрозділу, який перебуває у віданні штабу оборони. Наприклад, я розумів, що пропускні функції повинні здійснювати виключно працівники поліції, виключно працівники Нацгвардії.

Тому що в той час, в ті перші дні, щоб ми розуміли, зброю роздавали в руки просто так. Ну, тобто практично без документів. Тобто сидів якийсь чоловік, який записував, брав копію паспорта і під це видавав зброю. І так формувалася тероборона по всій країні, тому що вона, на жаль, не була сформована на початок військових дій.

ВВС: На відміну від Дніпропетровщини…

Геннадій Корбан: Так. У Дніпропетровську ми почали трохи раніше цим займатися, тож у нас не було такого бардака. Але знову ж таки, тероборона була запущена, але зброї не було. Розумієте, тобто зброю видають уже у воєнний час.

І тому, коли людина отримує зброю, і дуже багато людей отримують зброю на руки — це зовсім інші люди. Людина зі рушницею — це трохи інше, ніж просто людина. Вона інакше реагує на небезпеку. Вона інколи не знає, як реагувати. Із різних соціальних зрізів суспільства (були люди. - Ред.).

Коли ти тренуєш тероборону, і вони розуміють, що їм робити, куди виходити, яке мобілізаційне завдання, де їм потрібно ставати у разі небезпеки. І коли люди мають на руках зброю — це зовсім різні речі та різні ситуації.

Тому та сама ситуація відбувалася і в Києві, і в інших областях, у західних областях. І я був здивований тим, що, звичайно, багато було зроблено необачних неправильних кроків — ніхто не сказав, як робити. І найгірше — ніхто не запитав, як робити.

Тож нам, у Дніпрі, це вдалося. Не було жодної випадкової смерті. Не було жодної людини, яка б загинула від “дружнього” вогню. На відміну від Києва, на відміну навіть від Західної України, де кожна західна область сформувала свою тероборону.

Вони виставили блокпости, вони стояли на блокпостах, всі служили на блокпостах. Насправді тероборона не має стояти на блокпостах. Розумієте, це пропускний режим. Цей режим має здійснювати поліція та Національна гвардія. І тому довелося стукнути кулаком у перші дні.

Це було на другий день, як зараз пам'ятаю. І ми всіх зібрали разом із Валентином Резніченком. І я сказав — жодної тероборони. Тероборона має займатися своїми функціями. Вона має проходити злагодження, вона має їхати на полігон, вона має займатися підготовкою до військових дій.

Вона має будувати рубежі, і рубежі не просто в місті — а рубежі по кордону області щонайменше. Тому що, коли вже захищаєш місто — це вже вуличні бої, вибачте. Вже трохи інший рівень захисту. Для цього вже треба евакуювати населення, робити цілу низку заходів.

Ось Київ, наприклад, не мав часу, тому можна зрозуміти, чому вони загородилися і вибудували ці барикади. Я не засуджую їх, бо не було іншого виходу. По суті справи, в перший, другий, третій день атака російських військ з боку Гостомеля, з боку Макарова, з боку Бучі — фактично, вони були біля воріт Києва, російські війська, і тому Київ не мав іншого виходу.

Але те, що ніхто не відпрацював сигнали. Врешті-решт, у Києві купа поліції, купа Нацгвардії — тих, хто розуміє, що треба робити в цьому випадку. Скрізь стала тероборона. І вони не розуміли, почали робити якісь свої чати. Розумієте, в цих чатах вони обговорювали: тут проїхала якась машина, незрозуміло, чого приїхала, треба затримати, хтось не встиг затримати, хтось не так зреагував — почали відкривати вогонь на ураження. Гинули люди. Але за це нікого не можна судити. Ніхто не стикався з такою ситуацією. Це кризова ситуація. І в цій кризовій ситуації треба, щоб були кризові менеджери, які розуміють, що це, як це, чому це.

ВВС: Чи була область готова до 24 лютого?

Геннадій Корбан: Я вам скажу відверто, я не темнитиму й не говоритиму про те, що я чекав, я знав, я все передбачав — ні. Особисто я був упевнений, що війна буде, але не матиме такого характеру вторгнення, коли вони підуть із Криму, з Білорусі, з усіх боків десант.

Я був упевнений, що війна буде, але війна буде на Донбасі. Що цьому передувала якась логіка, яку вів Путін, коли говорив — це було засідання Ради безпеки їхньої — коли він у кожного запитував: “Ви що думаєте? А ви що думаєте? А ви що думаєте?” І вони всі казали: “Так, Донбас, треба починати щось із цим робити, якусь операцію проводити”.

Тому я був упевнений, що вторгнення буде з моря, з боку Маріуполя і, відповідно, Донецька, Луганська область, які частково вже окупували, мають суміжний кордон з Російською Федерацією.

Тому було шоком для всіх, що вторгнення пішло повномасштабно. Це повномасштабна війна, причому після Другої світової війни такої гарячої війни не було у світі — із застосуванням артилерії, авіації, танків, ракет. Тобто це війна ще страшніша, ніж Друга світова. Тому що системи озброєння вже абсолютно інші. І вони повномасштабно застосовувалися з першого дня. Причому не просто на Донеччині, а по всій Україні.

І, до речі, я вважаю, якщо так думати, як Путін думає, або намагатися думати, як він думає — то це одна з великих його помилок. Саме почати бомбардувати всю Україну. Він цим по суті стер різницю між Харковом та Львовом, між Чернівцями та Дніпром, між Хмельницьким та Запоріжжям.

Тобто він розпочав війну з усією Україною: із західною, центральною, східною, південною одночасно. Якби він пішов тільки на Донбас, не знаю, чи була б така мобілізація людей? Чи була б така самоорганізація людей? Не знаю. Не можна припускати, чого ми не знаємо. Але коли він напав одночасно на всі регіони України, то практично він об'єднав усіх нас.

ВВС: А чи готова Дніпропетровщина до можливого наступу?

Геннадій Корбан: Так, звісно. Я спокійний за Дніпропетровщину, я спокійний за Дніпро. Тому що за пів року, коли я керував і продовжую поки що керувати штабом оборони міста та області, була збудована унікальна система оборони, унікальна, такої немає в жодній області. Такого немає у південних областях, у західних само собою, тому що там і загрози менші. Хоча загроза з боку Білорусі, на мою думку, дуже реальна. Збудовано п'ять рубежів оборони, це не просто якісь окопи, це не просто якісь там бліндажі, а це бетонні споруди, це цілі рови, лінії, тобто це все зроблено за воєнною наукою.

Найцікавіше, що ворог також це знає. І теж розуміє, що Дніпропетровщина для нього буде як Сталінград, напевно. Тобто це непереборна перешкода.

Що таке Дніпро? Якщо ви розгорнете карту України й подивитеся, то це ніби така пуповина, навколо якої, по суті, вже сформувалися всі фронти. Тобто Харківська область — вони дійшли до Барвінкового, це напрямок Новомосковська Дніпропетровської області, північний напрямок так званий. Тобто там, по суті, Лозова і вже Дніпропетровська область.

Відповідно, Донецька область — це вся частина, яка примикає, Покровський район, Павлоградський район Дніпропетровської області. Це схід, південь. З одного боку — це Запорізька область, яку фактично окупували у перші два дні війни, та Херсонська область, яка підходить до Кривого Рогу впритул. А це південь Дніпропетровської області.

Тобто ми ніби розтягнуті, але по суті робимо весь фронт навколо Дніпропетровської області. Це ключова область. Це мости, про які я весь час говорю, що, хлопці, мости — це логістика. Я весь час читаю у цих ворожих групах, в них постійно згадують, дають координати цих мостів. Тобто це про що говорить? Про те, що рано чи пізно це може статися.

Про причини позбавлення громадянства

ВВС: Як ви думаєте, за що пан Зеленський позбавив вас українського громадянства?

Геннадій Корбан: Мені складно відповісти на це питання, бо маю таке саме питання. Тобто я здивований з цього приводу. Причому такий цинічний крок — якось треба його хоча б пояснити. Ну, добре, мені не хочете пояснювати — поясніть людям, які ставлять питання.

Ось я для себе визначив кілька версій, які більш менш сформульовані. Перша версія, часто згадувана — що нібито я зустрічався з американським політиком від Республіканської партії Вікторією Спартц і мав з нею якісь численні контакти.

У липні конгресвумен Вікторія Спартц звинуватила українську владу в поганій підготовці до війни, нехтуванні попередженнями про російський напад та закликала керівника Офісу президента Андрія Єрмака піти у відставку, а українську владу провести розслідування його діяльності.

Українське керівництво відреагувало на ці звинувачення досить різкою заявою МЗС. “Радимо пані Спартц полишити спроби заробити собі додатковий політичний капітал на безпідставних спекуляціях довкола теми війни в нашій країні та горі українців. Особливо цинічними є маніпуляції про Україну та її керівництво від конгресвумен українського походження”, — заявили тоді в МЗС.

Деякі експерти припустили, що саме так Офіс президента міг “помститися” Корбану за нібито інформування Вікторії Спартц про ситуацію в Україні.

Я одразу хочу відповісти на це запитання, про всяк випадок, якщо воно у когось є, і може виникнути у вас, як у журналіста. Я зустрічався з Вікторією Спартц один раз, коли вона була проїздом у Дніпрі, вона їхала із Запоріжжя і проїжджала через Дніпро, бо дорога лежить через Дніпро. І, справді, вона відвідала штаб оборони.

Оскільки Вікторія Спартц брала, наскільки я поінформований, участь у підписанні ленд-лізу для України, і там навіть, здається, президент Байден подарував їй ручку, якою підписав ленд-ліз, вона стояла у нього за спиною — теж людина відома... Ну як можна не зустрітися з людиною, якщо вона проїжджає повз?

Ми говорили переважно про те, як потрібно комплектувати бойові бригади озброєнням. І як треба складати заявки, бо знову ж таки некомпетентність якихось чиновників у Міністерстві оборони, некомпетентність якихось військових, які може і не повинні бути в цьому компетентні, у Генеральному штабі — я не називаю прізвища, тому що я їх навіть не знаю.

Тобто не можна дати заявку — дайте нам 500 танків, 700 ракет, 800 систем таких і 25 літаків — ну такого не буває. І вона пояснювала мені потім, що озброєння постачається під завдання. Наприклад, є така бригада, яка тримає ось таку ділянку фронту, у ​​цієї бригади є воєнні завдання, і ці завдання — це ж планування, це не просто так, що сьогодні командир піднявся зранку і каже — атакуємо тут. Ні. Це планування. І відповідно до цього планування комплектується озброєння.

Я це слухав і мені це було цікаво, бо це правильна постановка питання. Але я сказав, що, вибачте, я, на жаль, настільки не впливаю на цей процес, але ви формулюєте дуже правильно все це. І я думаю, що всі бойові комбриги хотіли б саме у такому ключі розглядати питання постачання озброєння, але це не наша прерогатива, не наша компетенція. Тобто це компетенція Генштабу, компетенція Міністерства оборони, і це вже з ними говоріть. Ось, власне, вся розмова з Вікторією Спартц.

Я з нею не обговорював Офіс президента, я не обговорював якихось людей, які працюють в Офісі президента, я не обговорював обстановку в країні, я не обговорював внутрішньополітичні питання, я навіть, чесно кажучи, спочатку не знав, з якої вона партії. Тобто потім мені вже сказали, що вона республіканець. Ну, для мене республіканець, демократ — я настільки далекий від американської політики, що, тим більше перебуваючи на війні, мене не цікавило — демократ, республіканець, має це значення, не має значення.

ВВС: Тобто це ваша перша зустріч була, так?

Геннадій Корбан: Так, я взагалі раніше ніколи не зустрічався з американськими політиками. Ну, через свою посаду, людина захотіла поговорити — хіба я можу відмовити? Якщо відмовити — це просто невігластво. Тим паче американському політику. Людині, яка підписувала ленд-ліз. Мені коли сказали, що вона має відношення до підписання ленд-лізу — для мене це була ключова штука, на яку я відреагував, тому що це ленд-ліз — це зброя, це ресурси, це логістика, це паливо — мені це цікаво. Ось — це одна версія.

Інших зустрічей у мене з Вікторією не було, я не перебуваю у жодній комунікації, знаєте, щоб сказати “Вітаю! Це я! Добрий вечір — ходімо вип'ємо кави”. Такого немає.

Друга версія, яку артикулювали в українській пресі — дружба з журналістом Юрієм Бутусовим. Ну, давайте так, я теж досить відверто тут говоритиму — я з Бутусовим дружу з 2010 року. У мене стався конфлікт із чинним на той час президентом Януковичем. Бутусов — учасник Майдану першого, вірніше, і першого, і другого. Це був уже другий Майдан, 13-14 рік. Але ми дружимо з ним з 2010 року, коли Янукович прийшов до влади.

І це не означає, що я маю відношення до Цензор.НЕТ, яке належить Бутусову. Якщо хтось думає, що він (мені. — Ред.) належить, чи ще якійсь людині, чи там є якесь коло акціонерів — це неправда. Ось я абсолютно чесно компетентно це заявляю. Це можна перевірити через реєстр.

Багато хто скаже — та, ну, що таке реєстр, ви ж йому гроші даєте. Дивіться, Бутусов — це не та людина, якій можна дати гроші. Тобто він такий моральний авторитет. І тому його дуже поважають, зокрема серед військових. Тому що це один із небагатьох журналістів, який не бере гроші: ні за якісь матеріали, ні за зняття, ні за постановку.

У ті моменти, коли він виїжджав на фронт або повертався з фронту, він зупинявся у мене вдома. А це комусь не сподобалося. Чому не сподобалося? Бутусов критикує владу. Бутусов дуже гостро критикує владу через різні скандали, в які вони потрапили. Це резонансні речі. Це зрив оборонних замовлень. Ну, тобто просидів міністр оборони, якого призначили вже за цієї влади, півтора року, не зробив жодної закупівлі. Але як таке може бути? Тобто, у нього було завдання нічого не робити. Розумієте? І Бутусов це критикував.

ВВС: А чи є у вас ще якісь домисли, крім цих двох варіантів?

Геннадій Корбан: Третій варіант — не знаю, можливо, він навіть більш імовірний. Це системне нерозуміння, скажемо так, яке виникло вже в процесі війни між регіональною владою та Кабінетом міністрів.

Міста включилися активно у війну: Харків активно включився, Дніпро активно включився, Миколаїв включився, Запоріжжя. У Запоріжжі, на жаль, немає мера, тому там активність така собі.

І міста активно беруть участь у допомозі. Армія, тому що вони повинні розміщувати військових. Вони мають приймати медичну логістику, так. Вони мають приймати тіла загиблих. Це ж не везуть у село і не закопують, вибачте. Привозять до міста, треба зробити судово-медичну експертизу, треба вчасно поховати тіла, але залишити файл для того, щоб родичі могли ідентифікувати. Це багато складнощів.

Це навантаження лягло на міста. Але із містами ніхто не розмовляє. Тобто немає зворотного зв'язку з Кабінетом міністрів, намагаєшся звернутися — дивіться, тут є такий технічний момент, його треба вирішити. А там зайняті іншими речами.

З першого дня кожне місто, кожна регіональна влада прийняла так звану програму допомоги, програму тероборони. Гроші, що були у бюджетах, капітальні витрати, можна легко витрачати на армію, на територіальну оборону. Що, власне, і було зроблено, принаймні у Дніпрі. Це якось в інших регіонах не так популярно було. Я знаю, що у Житомирі це дуже активно робили. У Кіровограді активно це робили, а у Запоріжжі, наприклад, ні. Просто нічого не робили, дурня валяли.

Я вам скажу, що Дніпро на 1 серпня перевиконав бюджет. Це свідчить про що? Про те, що економіку переставили на воєнні рейки. І це є унікальна ситуація. Немає жодного міста, яке могло б повторити цей унікальний досвід! Країна не може повторити цей унікальний досвід. А Дніпро вийшов із плюсом. І це другий місяць поспіль. Хоча у перші місяці був провал.

ВВС: І це не сподобалося Кабміну?

Геннадій Корбан: А це нікому не сподобалося, я не знаю чому…

Звідки виникли це ревнощі, — я не розумію. Це незрозуміло.

ВВС: Хто, на вашу думку, ініціатор цього всього? Це пан Зеленський, пан Єрмак...

Геннадій Корбан: Я думаю, що тут нема чого гадати, президент не лялька якась… Так, чиєю рукою водять. Він самостійна людина, доросла, йому 44 роки. І він же підписував цей указ, так? Але, напевно, готували його якісь підлеглі, у тому числі й пан Єрмак. Тому що вони дуже близькі. Я думаю, що подібні речі обговорюють разом і ухвалюють — навіть рішення з цього питання — разом. Тобто тут немає якихось сил, які маячать за спиною у всіх. І немає якоїсь світової змови. Справжньої причини поки що ніхто не розуміє. Ні я не розумію справжньої причини, ні суспільство не розуміє справжньої причини.

“Я все одно повернуся до України”

ВВС: Чи плануєте повертатися в Україну і до Дніпра зокрема?

Геннадій Корбан: Звичайно, безумовно, я повертатимуся в Україну — це моя Батьківщина, це моя країна. Я народився в Україні, в Україні мешкають мої батьки. Старі, хворі, мама не рухається. В Україні могила мого сина, який загинув 21 року у січні місяці, тож я не можу кинути Україну ні за що! Ані з паспортом, ані без паспорта.

Так, мене можна обмежити, можна ухвалити якісь неконституційні акти щодо мене. Так, це вимагатиме тривалого часу і тривалих юридичних розглядів для того, щоб поновити мої конституційні права. Я це розумію і на це був розрахунок. Розумієте, дуже легко так усунути людину, а тепер сказати: “Йди до суду”. Але треба розуміти, що судова перспектива — там від 2 до 5 років мінімум. Щонайменше, за цей час вже може змінитися влада в Україні. Але я все одно повернуся до України.

Я сподіваюся, що ті, хто ухвалив таке рішення, вони його змінять. Я сподіваюся на це. Надій мало, звичайно, але загалом — надія вмирає останньою. І навіть якщо вони не змінять своє рішення, то обов'язково буде якась юридична розв'язка цієї ситуації.

Розумієте, не може бути порожнечі в цьому питанні, тому що той крок, який зробили щодо мене, має дуже глибокі і далекосяжні наслідки. Я поясню: адже насправді піднялася велика інституційна проблема в країні. У країні 40 млн осіб, з яких, я думаю, що 10 млн, напевно, мають паспорти (інших держав. - Ред.), я зараз не про себе. Я говорю про інституційну проблему.

Ми знаємо, що на Закарпатті прикордонні угорці мають угорські паспорти, багато людей зі Львівської області мають польські паспорти, люди, які живуть у Чернівцях, мають румунські паспорти. Єврейські громади, які є не лише в Дніпрі, а по всій Україні, люди, які живуть в Україні, народилися в Україні, багато з них мають паспорти Ізраїлю.

І це — інституційна проблема, це не проблема Корбана. Це проблема, яку, в принципі, треба вирішувати. І президент, до речі, коли йшов на вибори, він обіцяв вирішити цю проблему. Він обіцяв ухвалити закон про подвійне громадянство для таких людей. І я не про себе зараз. Він обіцяв повернути українців, які вже довго мешкають за кордоном, і відповідно мають паспорти інших країн, повернути їх до України, зробити все, щоб створити всі умови, щоб вони повернулися до України. Скажіть, ось після такого кроку — вони на що розраховують?

Про стосунки з Коломойським

ВВС: Є також інформація, що таким самим чином позбавили громадянства і пана Коломойського. Чи спілкуєтеся ви з ним зараз, що він про це каже?

Геннадій Корбан: Я не спілкуюсь із паном Коломойським багато років. По суті, після того, як він перестав бути губернатором Дніпропетровської області, у 2015 році. Я, відповідно, перестав у солідарність із ним бути його заступником у 15 році. В 16 році у нас стався з паном Коломойським розрив стосунків. Я про це говорив неодноразово, тобто цей розрив світоглядний, ми не посварилися через гроші чи через якусь власність, чи ще через якусь там матеріальну суперечку. Це світоглядний конфлікт. По-різному дивимося на країну, на людей, на інтереси, на цілі життя. Я не маю особливих претензій до пана Коломойського. Він мені просто не цікавий. Тобто, знаєте, я цю книгу ніби дочитав до кінця. Ось прочитав її останню сторінку.

Сьогодні у мене немає стосунків з Коломойським, я не підтримував їх з того часу і навіть після того, як стала відома новина про те, що мене чомусь помістили між Коломойським та Рабіновичем. Але це такий, знаєте, медійний хід, я вважаю. Розумію, що якісь режисери це крутили… Очевидно, розраховуючи на те, що народ скаже: так це все олігархи. Тільки Корбан не олігарх.

Але чомусь хтось вирішив зробити таку хитрість, такий обман зору, я вважаю. Давайте Корбана поставимо між Коломойським та Рабіновичем. Для чого? Для того, щоб одразу дати посил громадськості: ось бачите, одного поля ягоди. Але не вийшло, не спрацювало. Якщо ви уважно подивіться та зробите моніторинг преси, фейсбуку, лідерів громадських думок, які висловилися з цієї проблеми, — ви побачите, що практично жоден із них не згадав ні про Коломойського, ні про Рабіновича. Усі писали про Корбана...

ВВС: Тим не менш, ми з вами зустрічаємося за кордоном. Як ви до Лондона потрапили?

Геннадій Корбан: Ну, по-перше, маю п'ятирічну візу, по-друге, моя дитина навчається в Лондоні і в мене була ще віза як у батька, який супроводжував дитину на навчання. Тому немає проблем. Більше того, моя сім'я тут отримала тимчасовий дозвіл на тривале перебування, це не дозвіл на проживання, це якось інакше називається. Але є такі дозволи. Це єдине, що я можу сказати.

В мене була розмова з юристами зараз, міжнародна юридична група, яка займається моїм кейсом, готує серйозні позови проти України в Європейському суді, бо по суті мене розлучили з членами моєї родини, що ну просто нонсенс. Юристи готують різні кейси, тому мені дуже наполегливо рекомендували будь-які питання про стосунки з державою Україна, інші якісь стосунки — не розкривати в інтерв'ю, для того, щоб не вплинути на розгляд у судах. Тож ось коротке пояснення.

“Херсонщину та Запоріжжя треба звільняти негайно”

ВВС: На вашу думку, коли війна в Україні закінчиться? І як?

Геннадій Корбан: А давайте трохи поговоримо про війну. Про неї в Україні говорять, але дуже скупо. А про неї треба говорити. І в цьому моєму спічі я спробую дати прогноз. В Україні дуже кепські справи з інформаційною політикою. Є тут якісь негласні правила, яких ніхто не знає. Усі медійні ресурси, всі канали поєднані в один канал, який сьогодні нагадує радянський канал УТ-1.

Людям потрібна інформація. Люди хочуть знати правду. І навіть правду про війну. Тому що дуже багато фактів ховаються. Ще раз кажу, має бути воєнна цензура. Для цього мають бути критерії, які чітко виписуються і кажуть, що такі, такі факти не висвітлюються.

Вибачте, коли назагал різні радники Офісу президента розповідають багато днів поспіль, що зараз ми почнемо контрнаступ на Херсонщину, ЗСУ почнуть… І роблять це на постійній основі — люди очікують цього. Люди сподіваються на це. Людям потрібна перемога — це правда. Хоч невелика, але потрібна. Один помічник Офісу президента, інший якийсь експерт Офісу президента, третій — виходять і щодня забалакують людей. Морочать їм голови — зараз Хаймарси, тут розбили, тут підемо. Починаємо контрнаступ. 3-6 тижнів — звільнимо Херсон. Це брехня. Людям треба говорити правду.

Тому що, наприклад, минулого тижня до Херсонської області росіяни завезли близько 30 батальйонно-тактичних груп. Знаєте, скільки це людей — 20 тисяч. Хоча казали, що він (Путін. - Ред.) не має резервів, що він із Криму нікого не завозить. Він завіз купу техніки, танки.

Про який контрнаступ ми говоримо? Навіщо баламутити людей? Навіщо людям брехати? Люди в Україні перебувають у такому стані, перебувають у такій трагедії, що вони приймуть будь-яку правду. Навіть найгіршу. Але правду. Ніж коли їх обнадіюють, а потім виявляється, що росіяни наступають замість нашого контрнаступу.

Нам розповідають, що ми перемагаємо, але це не зовсім відповідає дійсності. Які плани у Путіна? Я можу тільки здогадуватися та читати джерела, які публікують якусь аналітику, з якої можна зрозуміти, які у нього плани.

Плани у нього такі: він збирається окупувати Харківську область і відібрати її, відповідно, Донбас — Луганськ та Донецьк, він збирається окупувати Запорізьку область, яку вже окупував на 80%. Він майже повністю окупував Херсонську область, він збирається окупувати Миколаївську та Одеську області, відрізати Україну від моря, і зробити Україну такою собі внутрішньою державою. Розумієте?

ВВС: А Дніпро?

Геннадій Корбан: Можливо, і Дніпро. Але те, що я читав — він обходить Дніпро.

• Я вам скажу, якщо він забере Запоріжжя, то Дніпро не встоїть. Тому що Запоріжжя розташоване за 60 км від Дніпра. Має прямі комунікації, тобто він форсує Дніпро, Запоріжжя — країни не буде.

Одне те, що він окупував Південь... Я один із перших почав писати таке послання нагору, щоб хтось почув: “Хлопці, на Донбасі вже все зрозуміло. Робимо лінію Маннергейма і тримаємо їх, звідкись відходимо, розумієте, і тримаємо їх цією лінією”.

Але треба звільняти Південь. Окупований Південь для України — згубний. Тому що вони вийшли до Дніпра, вони тримають основну артерію, розумієте? Уявіть собі, що хтось перетиснув головну артерію у вашому організмі. Як ви почуватиметеся? Ви будете інвалідом. Тому я сказав, що треба негайно звільняти Запорізьку та Херсонську області. Усі сили туди кинути.

Так, Донбас не можна покинути, ніхто не каже, що треба здати Донбас. Але треба відійти на рубежі, де можна тримати ворога довго. Вимотувати його. А Херсонщину та Запоріжжя треба звільняти негайно. Вони її (Херсонщину — Ред.) взяли за два дні, без опору, без взагалі єдиного пострілу. Як таке може бути? У людей багато питань. Хтось в Офісі президента, напевно, думає, що це якось піде, що питання кудись подінуться — вони нікуди не подінуться.