Газ або пропав

Про таке заявив Алєксєй Міллєр. Нічого дивного не сталося — Росія наполегливо гне свою лінію і поступово підбирається до української газотранспортної мережі. А от президенту Януковичу нині не позаздриш.

Неприємності напосіли на нього звідусіль. З одного боку, економічні нововведення уряду вже призвели до стрімкого падіння президентського рейтингу. З іншого — єдності команди регіоналів дедалі сильніше загрожує “тихе протистояння” груп впливу всередині самої ПР. Аж тут додалося ще й третє лихо — відкрите протистояння з Росією.

І сусіди в стіночку постукали весело…

Проблеми виникли після того, як Росія почала наполегливо підштовхувати Україну до вступу у Митний союз, до якого вже входять Росія, Білорусь і Казахстан. Причина нетерплячості Білокам’яної очевидна. Росія не збирається давати чинному урядові України гратися у “багатовекторність імені президента Кучми” та годуватися, як те лагідне теля водночас від Росії та Заходу. Україна декларує чи шантажує цим Кремль створенням зони вільної торгівлі з ЄС. А він, зрозумівши політичну гру Києва, застосував основний козир: дешевий газ в обмін на суверенітет — можлива передача росіянам української ГТС — це якраз той випадок.

Правляча українська влада опинилася в скрутному становищі. Митного союзу з Росією тут не жадають ані влада, ані більшість власників великого бізнесу, оскільки від зони вільної торгівлі з ЄС можна отримати явно більші вигоди. Проте псувати відносини з Росією в Києві також не хочуть, не в останню чергу через ціни на газ, від яких залежать їхні надприбутки. Щоби далі вести гру “і вашим, і нашим”, Київ знаходив все нові й нові схеми співпраці, як-то знаменита формула Януковича “3+1”.

Росія ж вимагає відповіді тут і зараз. Спочатку вдалися до економічного шантажу. По черзі до країн Митного союзу було обмежено ввезення українських труб, кріплень, поліамідних технічних ниток, валків для прокатних станів і ще багато іншого. Голова Газпрому Алєксєй Міллер раніше вже обіцяв, що до кінця року ціна на газ для України зросте до $ 00. Аж нарешті 27 червня під час зустрічі президента Януковича з прем’єр-міністром Путіним у Криму, Росія відкинула “митно-союзну” риторику і вже відверто висловила своє головне бажання — частка в українській ГТС.

Тиск росіян не на жарт розлютив хлопців із Донецька, які не звикли, щоби з ними розмовляли в такому тоні, позаяк дотепер лише вони могли диктувати умови. Особливо беручи до уваги те, що вони, на їхню ж думку, зробили все, чого хотів Кремль (але не вони): Чорноморський флот, русифікація, міністр Табачник, голова СБУ, спільна історія тощо. Але дешевого газу, як не було, так і немає. З боку чиновників правлячої Партії регіонів залунали висловлювання, як колись від соратників екс-президента Ющенка. “Москва хоче, щоби ми були в її орбіті, та ще й доплачували за це!... Це не ми віддаляємося від Росії, а вона нас відштовхує!” — почулося від тих самих людей, які нещодавно звинувачували у псуванні відносин з Москвою своїх політичних опонентів. Нинішня влада одразу забуває про свою “проросійськість”, тільки-но цей статус починає заважати її бізнесу.

Крейсер зі сланцем

В газовій суперечці з Москвою Київ застосував всі можливі методи шантажу. Навчання Sea Breeze-2011 відвідав крейсер ВМС США Monterey, обладнаний протиракетним комплексом Aegis. Це здійняло істерику в Москві, адже цей крейсер входить до складу архітектури системи європейської ПРО. В документі, який дивним чином опинився в руках журналістів, йдеться про те, що керівництво України начебто зближається не з Росією, а з НАТО. Згідно до цього документа в межах співпраці Україна — НАТО лише цього року передбачено 64 заходи.

Нафтогаз зробив сенсаційну заяву про розробку в Україні родовищ сланцевого газу. “Ми побували в США, були в головних офісах компаній Exxon Mobil, ConocoPhillips, Shell та інших… укладені відповідні угоди про співпрацю, про території інтересів”, — заявив заступник голови НАК “Нафтогаз України” Вадим Чупрун. За його словами, на налагодження та оптимізацію видобутку сланцевого газу в Україні потрібно п’ять років. Для Москви це означатиме що за цей термін ринок у 40 млрд м3 їй помахає ручкою. Водночас український прем’єр Микола Азаров заявив про намір підняти для Росії вартість транзиту газу українською територією: “Україна зазнає збитків, не отримуючи компенсації. Якщо у нас зросла ціна — компенсуйте нам ставки транзиту”.

І тут Кремль запропонував Україні “компроміс” — умови, за яких українські підприємства отримуватимуть газ за ціною на 40% нижчою за європейські. За це Москва вимагає злиття Нафтогазу з Газпромом або створення двостороннього підприємства на базі української газотранспортної мережі. Інакше кажучи, до кінця року ціна на газ сягне $500. Як і попередні пропозиції, нинішня призначена переважно для найзаможніших бізнесменів з орбіти Партії регіонів. Росія недвозначно пропонує їм збагатитися самим, віддавши їй державну власність — ГТС.

Коти у мішку

Час для економічної атаки Росія обрала вкрай вдало. “Покращення життя вже сьогодні” насправді призвело до “падіння рейтингу президента вже сьогодні”. Рейтинг голови держави (22,5%) повільно наздоганяє рівень підтримки його головного конкурента — екс-прем’єра Юлії Тимошенко (18,8%). Нинішні суперечки з Росією позбавляють Віктора Януковича підтримки його ідейного електорату — шанувальників гасел про федералізацію, подвійне громадянство та другу державну мову. Москва ставить Януковича перед прикрим вибором, або пристати на її умови, або покластися на адмінресурс, який вже призвів раз до Майдану-2004.

Президент Янукович просто не може скористатися досвідом свого політичного “хрещеного батька” Леоніда Кучми і відправити у відставку Азарова. В разі відставки прем’єра протистояння спалахне в таборі самих регіоналів — свою людину в кріслі прем’єра захочуть бачити команди і Фірташа, і Ахметова, і самого Януковича. Рінат Ахметов майже не має впливових міністрів в уряді, тоді як з Дмитром Фірташем пов’язують голову адміністрації президента Миколу Льовочкіна та голову СБУ Валерія Хорошковського. Компанії Фірташа отримали від держави задарма 12,5 млрд м3 газу, в той час як Ахметов найбільше за всіх страждає від російсько-української газової еквілібристики.

Тож Кремль, який чудово орієнтується у внутрішній українській політичній кухні, зараз робить аж надто смачні пропозиції для донецьких олігархів.

Вибір

Вирішення конфлікту з росіянами для президента Януковича — першочергове завдання. На відміну від інших негараздів він може залюбки тягнутися до зими і завершитися новою газовою війною. Протистояння всередині власного табору теж можна законсервувати, але рейтинг влади від не врятує. І невдоволення громадян може вибухнути водночас із газовою війною. Отже, перш за все Газпром.

Складно однозначно сказати, який із шантажів з українського боку спонукував росіян відкрито заявити претензії на ГТС в обмін на 40-відсоткову знижку. Малоймовірно, що Газпром злякався перспективи втрати українського ринку газу. Угоди з росіянами завжди супроводжує чимало взаємовигідних залаштункових комбінацій. Так само малоймовірно, що газовими суперечками влада прикриває план передачі української ГТС Росії, як заявляє лідерка опозиції Юлія Тимошенко. Хотіли б передати — передали б і не ведучи “боїв без правил у прямому ефірі”. Очевидно, що чинна українська влада за всяку ціну намагається зараз зберегти попередню “багатовекторність”. Але для цього треба відкупитися від росіян чимось “смачненьким”. Преса вже подейкує, що в обмін на газові знижки росіянам можуть віддати Одеський припортовий завод та харківський “Турбоатом”. Але на це навряд чи погодяться українські олігархи — ці ласі шматочки їм і самим до смаку.

Ще варіант — пустити таки росіян на українську ГТС. Але досвід Білорусі свідчить, що частку ГТС росіяни візьмуть, а ціни все одне піднімуть. Невдовзі. Третій вихід найнеприємніший для ПР — міцніше затягнути паски і купувати в росіян дорогий газ, а тим часом розробити родовища сланцевого газу і модернізувати свої енергоємні підприємства. Наявність в Україні альтернативних джерел палива, крім російських, однозначно би вплинула на позицію диктату Москви. Але для цього Януковичу доведеться примусити олігархів витратитися і певний час попрацювати в нуль, що саме собою є науковою фантастикою, адже вони звикли до бізнесу за схемою “все й одразу”.

А вирішувати таки доведеться. Партія регіонів зі своїм лідером має, напевно, зробити найвагоміший вибір у своєму житті. Вони змушені визначитися, хто вони? Українські політики чи вірні слуги Москви? Влада в незалежній державі чи команда губернатора Малоросії? Які питання для них першочергові: власна влада у своїй державі чи обслуговування інтересів влади іноземної?

Янукович і Ко зараз складають тест на державність. Хоч би яким було їхнє рішення — воно буде остаточним. Від результатів цього вибору залежить не більше не менше, як майбутнє всієї України.

Дмитро КАЛІНЧУК