Держава полюватиме на активи ексвласників збанкрутілих банків за кордоном. Кому слід боятися?

У 2014-2017 роках фінансова система України пережила справжній шок. Тоді майже 100 банків визнали неплатоспроможними, а тисячі українців втратили свої заощадження.

 

Хоча за останні роки банківський ринок майже повністю очистився, а українці знову почали довіряти банкам свої гроші, історія “банкопаду” ще пишеться. Передусім тому, що не покарані колишні власники збанкрутілих установ.

Недавно уряд, Нацбанк та ФГВФО, схоже, знайшли спосіб почати нову сторінку в історії фінансової системи.

Ціна цього кроку — війна проти колишніх власників неплатоспроможних банків на всіх фронтах. У першу чергу — за кордоном.

Компроміс ціною 111 мільярдів

У 2014 році, коли банки почали “сипатися” один за одним, кошти для виплати гарантованої державою суми (200 тис грн) у Фонду гарантування вкладів фізичних осіб скінчилися вже після другого банкрутства.

У квітні-травні 2014 року Нацбанк ліквідував банки “Даніель” та “Реал банк”. У червні Фонд гарантування для повернення вкладникам їх коштів попросив у регулятора першу позику, 4 млрд грн, й одразу її отримав.

Наступним був Брокбізнесбанк. Тоді, на початку червня 2014 року, мало хто міг уявити, що це лише початок, і за наступні кілька років з банківського ринку виведуть ще 93 установи. Грошей на повернення їх вкладникам гарантованих 200 тис грн у фонду не було.

У ситуації безгрошів'я фонд звертався за допомогою до Нацбанку та уряду, які погодилися позичити майже 80 млрд грн. Однак, незважаючи на кризу, позики були не безкоштовними і навіть не на пільгових умовах.

Гроші ФГВФО отримував під ринкові відсотки: за кредитами від Нацбанку — під 12,5-14% річних, за кредитами від уряду — під 9,99-12,5% річних.

Хоча з Нацбанком фонд повністю розрахувався ще в січні 2019 року, а борги уряду він виплачує з випередженням графіка, його сукупні зобов'язання ще значно перевищують активи. Це становить загрозу для здатності ФГВФО виконувати покладені на нього обов'язки.

До кінця 2031 року фонд має виплатити за урядовими позиками близько 111 млрд грн, з яких 64 млрд грн — відсотки. Не дивно, що темою боргів ФГВФО зацікавився МВФ. Так, погодження плану реструктуризації було однією з вимог кредитора до України в межах поточної програми співпраці.

У вересні 2020 року Нацбанк, Мінфін та ФГВФО домовилися про такий план. Відповідно до нього, відсотки за основним боргом фонду перед урядом пробачать, а тіло гаситимуть надлишковими коштами, які накопичує фонд.

Для нормальної роботи фонду достатньо активів на суму понад 2,5% від гарантованої суми всіх банківських вкладів, тобто все, що ФГВФО назбирає понад це значення, переказуватимуть до бюджету.

Однак списання відсотків за боргами ФГВФО не буде безумовним. В обмін на нього фонд повинен активізувати роботу зі стягнення активів з винуватців банківської кризи — колишніх власників неплатоспроможних банків та пов'язаних з ними осіб. Усі гроші, які вдасться стягнути або відсудити, підуть до бюджету.

Фонд уже активно судиться з ексвласниками збанкрутілих банків в Україні, однак така боротьба далеко не завжди приносить результати.

Співрозмовники ЕП у фонді скаржаться, що такі судові процеси часто затягуються через неконсолідовану позицію держави: щодо деяких ексбанкірів однакові справи можуть вести одразу кілька правоохоронних органів.

Та й сама здатність судів вирішувати спори в питаннях, пов'язаних з банками, підірвана після скандального рішення Окружного адміністративного суду Києва, що визнав незаконною націоналізацію Приватбанку. Тож новий етап боротьби за виведені з банків гроші українців фонд вирішив розпочати за кордоном.

З ким судитиметься фонд

За інформацією джерел видання, ФГВФО уже почав готуватися до міжнародних судів з ексвласниками восьми неплатоспроможних банків. Для цього фонд провів тендери на закупівлю відповідних послуг юридичних компаній.

Просування в позовній роботі перебуває на різних стадіях: десь угоди з юристами підписали недавно, а десь ще проводиться збір інформації про наявні активи колишніх банкірів у закордонних юрисдикціях.

За інформацією співрозмовників ЕП, наближених до підготовки до судових позовів, в окремих випадках фонд залучає відому компанію Kroll, яка свого часу розкрила схеми виведення грошей з Приватбанку.

“Фінанси і кредит”

Банк колишнього народного депутата Костянтина Жеваго НБУ визнав неплатоспроможним у вересні 2015 року, однак проблеми в розрахунках з його вкладниками почалися задовго до введення тимчасової адміністрації.

Під час ухвалення рішення про виведення банку з ринку регулятор наголосив, що левова частка кредитів банку видана пов'язаним з Жеваго компаніям. Через деякі з цих позик з бізнесменом судиться й сам Національний банк, намагаючись стягнути надані кредити рефінансування.

За даними слідства, схема виведення грошей з банку виглядала так: у 2007-2014 роках офшорна компанія відкрила кредитні лінії компаніям Жеваго в іноземних банках, а банк “Фінанси і кредит” вніс за них поруку на понад 113 млн дол. У 2015 році ці банки стягнули ці гроші з рахунків “Фінансів і кредиту”. Заставу списали відразу після того, як банк оголосили неплатоспроможним.

Жеваго — один з небагатьох ексвласників неплатоспроможних банків, у справі якого слідство дійшло до обвинувачення. Щоправда — до заочного.

З кінця 2019 року бізнесмен перебуває в міжнародному розшуку. За два роки до цього суд арештував низку українських активів олігарха, зокрема майно “АвтоКрАЗу”, Стаханівського вагонобудівного заводу та заводу “Росава”.

Справа щодо головного активу Жеваго — Полтавского ГЗК — розглядається в українських судах. З перемінним успіхом виграє держава. У жовтні 2020 року Апеляційний суд Києва відхилив скаргу компанії Ferrexpo AG Switzerland Костянтина Жеваго щодо замороження 50,3% акцій ГЗК.

Можливо, цього разу держава спробує відібрати в олігарха не український актив, а зареєстровану за кордоном компанію, якій і належить Полтавський ГЗК.

“Дельта банк”

Найбільший український банк, що збанкрутував, і який держава відмовилася рятувати, належав Миколі Лагуну. 3 березня 2015 року НБУ несподівано для сотень тисяч людей визнав “Дельта банк” неплатоспроможним.

На той момент банк був головним конкурентом Приватбанку і належав до системних. Тобто у випадку труднощів він претендував на націоналізацію, а не на ліквідацію. Багато хто вважав його “занадто великим, щоб впасти”.

Схеми, які використовувалися в “Дельта банку”, були особливо винахідливими. Одну з них ліквідатори прозвали “принтером”: менеджмент банку друкував фіктивні SWIFT-повідомлення та обліковував на балансі фіктивні кошти.

У “Дельті” не соромилися виводити гроші і готівкою, прикриваючись реальними клієнтами: за рахунками 56 тис людей збільшували кредитні ліміти, підробляли їхні підписи і знімали кошти в кількох відділеннях банку.

Тимчасова адміністрація виявила, що вартість активів банку, 87,5 млрд грн, була втричі меншою — 29,2 млрд грн. Тобто з банку вивели десятки мільярдів.

Хоча на активи Лагуна в Україні наклали арешт, а самому ексбанкіру заборонили виїздити за кордон, компенсація збитків за доведення до банкрутства однієї з найбільших фінансових установ країни затягується.

Перспективи покарати колишнього власника “Дельта банку” за кордоном теж доволі туманні. Аби стягнути активи Лагуна в інших країнах, їх потрібно спершу знайти, а на цьому напрямку успіхів поки небагато.

“Національний кредит”

Цей банк визнали неплатоспроможним 5 червня 2015 року. За даними ФГВФО, напередодні ухвалення цього рішення з нього вивели близько 600 млн грн.

“Якщо 1 січня 2015 року балансова вартість активів банку перевищувала 2,5 млрд грн, то на момент запровадження тимчасової адміністрації (8 червня) цю суму внаслідок застосування різних схем було зменшено до 1,9 млрд грн.

Оціночна ж вартість усіх активів банку виявилася ще нижчою — лише 178 млн грн або 9% від суми, зазначеної на папері”, — пояснювали у фонді.

За даними слідства, кошти з банку виводилися за допомогою кореспондентського рахунку у Bank Frick & Co AG (Ліхтенштейн).

Найбільшим акціонером “Національного кредиту” був Андрій Оністрат, якому належало 30,4% акцій. У 2018 році поліція повідомила йому про підозру у розтраті 597 млн грн вкладників банку. Ексбанкір свою провину заперечує.

У коментарі ЕП Оністрат зазначив, що не розуміє, щодо чого з ним буде судитися ФГВФО, адже він не має активів за кордоном. “Думаю, це робиться для особистого збагачення керівництва фонду. Вони витратять на юристів кругленьку суму, а потім попросять у них “відкат”, — переконаний Оністрат.

Поки триває слідство, Оністрат став одним з викладачів освітнього серіалу Мінцифри “Все про блокчейн, біткоїн та криптовалюти”.

Імексбанк

Ексвласником Імексбанку був президент футбольного клубу “Чорноморець” та ексвласник однойменного стадіону в центрі Одеси Леонід Клімов. Власне, зі стадіоном пов'язана більшість схем з виведення коштів з банку.

Починаючи з 2011 року, різні компанії брали там кредити, забезпеченням за якими виступав стадіон. Що ближче було до дати визнання банку неплатоспроможним, то більше позик банк надавав під заставу цієї споруди.

У грудні 2014 року “Чорноморець” забезпечував виконання 41 кредиту на 8,3 млрд грн. Притому, що в травні 2017 року стадіон у центрі Одеси оцінили 1,5 млрд грн, а продали з двадцятої спроби всього за 194 млн грн.

У 2020 році успіху в стягненні грошей з колишнього власника Імексбанку досяг НБУ. Суд зобов'язав Клімова сплатити 309 млн грн на користь НБУ за кредитом рефінансування, виданим банку (Клімов був поручителем за цією позикою). Тепер кошти з ексвласника банку намагатимуться стягнути ще й за кордоном.

Брокбізнесбанк

Банк наближеного до Віктора Януковича Сергія Курченка в останні роки перед виведенням з ринку перетворився на один з центрів збагачення режиму.

Установу визнали неплатоспроможною у 2014 році. Коли її почали ліквідовувати, то виявили, що 95% кредитного портфеля не обслуговувалися. Майже 80% позик банк видав пов'язаним з ексвласниками особам.

За багатьма угодами були відсутні навіть оригінали договорів. Більшість кредитів видавалися без жодного забезпечення або мали “сміттєве” забезпечення, тобто оформлене лише на папері.

За допомогою різноманітних схем з банку вивели мільярди гривень вкладників, які осідали на рахунках пов'язаних з власниками банку осіб.

Коли Фонд гарантування вкладів звернувся до виконавчої служби, аби стягнути гроші з боржників банку, то виявилося, що стягувати нема чого. Можливо, спроби стягнути активи з ексвласників банку за кордоном будуть успішнішими.

З лютого 2014 року Курченко перебуває за межами України, ймовірно, у Росії, де переховується від слідства. Його оголошено в розшук.

Фідобанк

Під час виведення установи з ринку в травні 2016 року Нацбанк повідомляв, що “виведення коштів з банку на пов'язаних з його власниками осіб не відбувалося”. Однак це перше враження регулятора було оманливим.

Як згодом виявив Фонд гарантування, ексвласник банку Олександр Адаріч вивів з установи мільярди гривень та якісні активи. Унаслідок цього реальна вартість активів виявилася майже в п'ять разів меншою за вартість “на папері”.

Колишній власник Фідобанку у 2013 році використовував кошти вкладників для купівлі “Ерсте банку”. Крім цього, нібито для поліпшення фінансового стану банк надав 1,5 млрд грн кредиту підконтрольній факторинговій компанії, директорами яких були працівники служби безпеки Фідобанку.

Ці ж компанії напередодні банкрутства установи викупили в неї кредити, які вчасно обслуговувалися. Тобто позичальники платили вже не банку, а пов'язаним з його менеджерами особам.

“Український професійний банк”

УПБ визнали неплатоспроможним у травні 2015 року. Його власником через низку компаній був Євген Балушка. За неофіційними даними, на установу також впливав співвласник групи “Мілкіленд” Анатолій Юркевич.

Напередодні введення тимчасової адміністрації з банку вивели активів на 2,42 млрд грн. Колишні власники хотіли взяти з банку максимум і розпродали навіть побутову техніку, сейфи, комп'ютери та полиці. Гроші з продажу майна не надійшли на рахунок банку та не проходили через його каси.

У червні 2015 року з банку вивели ще 10 млн дол через банк Frick&Co (Ліхтенштейн). Цій операції намагалися завадити ФГВФО та Нацбанк, однак зупинити виведення коштів не вдалося. Внаслідок цих схем оціночна вартість активів УПБ виявилася в 78 разів нижчою, ніж балансова.

“Платинум банк”

Установу визнали неплатоспроможною у 2017 році, уже після націоналізації Приватбанку. Її неформальними власниками НБУ визнав одеського бізнесмена Бориса Кауфмана та громадянина Ізраїлю Григорія Гуртового.

Кауфман є співвласником дистриб'ютора цигарок “Тедіс Україна”.

Банк довгий час був збитковим, його капітал був від'ємним, однак регулятор відмовлявся виводити його з ринку. Не в останню чергу це пов'язували з тим, що ексспівробітниця банку Катерина Рожкова стала заступницею голови НБУ.

 

За даними Фонду гарантування вкладів, майже 95,5% корпоративних кредитів банку видавалися наближеним до його власників особам.

“Забезпеченням за 14 кредитами (з 25 кредитних договорів компаній-інсайдерів) на загальну суму заборгованості 1 884,95 млн грн є майно, яке було “створене” шляхом підробки документів”, — зазначає фонд.

У 2020 році ФГВФО подав позов на 1,5 млрд грн проти менеджменту “Платинум банку”, зокрема й до Рожкової, однак суд тоді не став розглядати цю справу.

Чи є перспективи

Імовірно, Фонд гарантування не зупиниться на цих восьми банках. Згодом може початися полювання на закордонні активи інших ексвласників збанкрутілих установ. Чи буде воно успішним — поки що говорити рано. Україна не має досвіду з боротьби в судах проти власників доведених до банкрутства банків.

Судова тяганина між націоналізованим Приватбанком і його ексвласниками Ігорем Коломойським та Геннадієм Боголюбовим вже чотири роки триває у Високому суді Англії та Уельсу. За цей час банк добився накладання всесвітнього арешту на активи своїх колишніх власників, однак про повернення заявлених у позові 2-3 млрд дол поки що не йдеться.

З цієї справи можна зробити єдиний висновок: міжнародні суди — це дуже довго.

“Для Кіпру потрібно найбільше терпіння. Там процес може тривати три-п'ять років… У Ліхтенштейні цей процес займе три-чотири роки.

Приблизно такі ж часові рамки будуть і в англійських судах, проте з точки зору процесуального навантаження справа в англійських судах буде більш насиченою, ніж в Ліхтенштейні чи іншій країні континентального права”, — розповів керівний юрист МЮФ Kinstellar Данило Волковецький.

Він нагадує, що коли мова йде про судові процеси щодо стягнення активів, то не достатньо виграти справу. Ще кілька років потрібно витратити на те, аби знайти ці активи та стягнути їх у закордонних юрисдикціях.

Можливо, саме тому Мінфін не надто підтримує ідею реструктуризації боргу ФГВФО на таких умовах: без реструктуризації бюджет щороку отримуватиме додаткові мільярди гривень, які фінансуватимуть проєкти влади.

Зокрема, саме за гроші ФГВФО уряд фінансує програму “5-7-9”, а у 2021 році він запустив обіцяну президентом Володимиром Зеленським “іпотеку під 7%”.

Крім того, міжнародні суди — дороге задоволення. Послуги юристів у цих справах можуть вимірюватися мільйонами доларів щороку.

“Потрібно оцінювати доцільність процесу в конкретній юрисдикції та доступні процесуальні інструменти. Наприклад, якщо англійський суд буде найбільш ефективним з точки зору можливості розгляду складного спору та подальшого успішного стягнення активів, то вартість юридичних витрат в цій категорії спорів не повинна бути визначальним фактором”, — додає Волковецький.

Відкриття міжнародного судового фронту у війні проти ексвласників збанкрутілих фінансових установ підтримує й колишня голова Нацбанку Валерія Гонтарева. Саме на її каденцію припав “банкопад”.

“Повністю підтримую ініціативу ФГВФО. Як бачите, у нашій країні нічого не відбувається. НБУ та фонд ініціювали тисячі позовів проти власників виведених з ринку банків ще у 2015 році. Уже середина 2021 року, і нічого не відбувається. Зрозуміло, що міжнародні юрисдикції — це довгий процес, але те, що це потрібно робити, у мене сумнівів немає”, — сказала вона ЕП.

Ярослав ВИНОКУРОВ