Чому вони поспішають?

У кулуарах Ве-еРки, себто Верховної Ради, якась дівчина гаряче переконувала:

— Цей судовий процес лише на руку Тимошенко! Це саме те, чого їй не вистачало! Юля нарешті отримала сцену, а акторка вона чудова. Щодня виголошує промови, і все це транслюється, тиражується...

— А ви б хотіли, щоб і вам надали таку сцену? — запитую. — Були б примадонною...

І запропонував їй піти в Печерський суд, або, як на нього кажуть, Пещерний. Побачити зблизька ту сцену.

Втім, ця дівчина має славних ангелів-хранителів, і вони їй відрадили ходити.

Ну, а я, грішний, свого ангела-хранителя не слухаю ще із совєтських часів. Отож знову поїхав у суд, і знову побачив ту сцену, яку люб'язно надав лідерці опозиції Головний Режисер Усього Дійства — міфічна особа, яка клянеться, що його, режисера, взагалі не існує.

Щоб попасти в той суд, треба було пройти довгі чорні коридори беркутівців. Суд називають відкритим, але звичайним людям туди попасти майже неможливо. Чому так — невідомо, бо ж наче всі ми рівні.

Я почав наївно переконувати, що навіть тоді, коли фашисти судили Георгія Димитрова, то всіх пускали. Ну, про якогось Димитрова люди в погонах не чули, у них інший начальник. Довелося показувати депутатське посвідчення.

Записали, зареєстрували, пропустили через металеву арку, щоб переконатися, що в кишені немає маузера. А тоді запитують:

— Вам направо чи наліво?

Воно, як у казці: підеш праворуч — попадеш на суд над Тимошенко. Підеш ліворуч — суд над Луценком.

— А якщо туди й туди? — цікавлюся.

— Ніззя, — відповідають класичною фразою.

— А прямо можна?

— Прямо — стіна, — сміються. — То куди?

Ну, я зареєструвався праворуч, щоб до своїх. На лавицях скупчилися мої колеги по фракції — письменники Олена Бондаренко, Михайло Косів, Володимир Яворівський, Ярослав Федорчук, доктори й кандидати наук — Олег Білорус, Дмитро Шлемко...

Майже, як на показовому процесі над Спілкою Визволення України, коли судили українську інтелігенцію, яка могла стати опозицією сталінському режиму. І тому враження, що вони судять і Тимошенко, і кожного з нас.

Суддя поважний і впевнений у собі. Прізвище не має ніякого значення. Хто пам'ятає суддів Левка Лук'яненка, Василя Стуса, В'ячеслава Чорновола? На такі справи вибирають людей сірих і ніяких. Тому нехай це буде просто особа в мантії.

Цю особу в мантії недавно привселюдно похвалив Сам Режисер Усього Дійства. Похвалив за те, що особа мужніє. І тепер вона мужніє ще дужче, лякає, червоніє від гніву, забороняє розмовляти, аплодувати й взагалі проявляти будь-які ознаки біологічного існування. І з особливим притиском повторяє слово “підсс-сс-ссудна!” — оце “ссс” приносить особі неабияке задоволення.

Юлія Тимошенко не називає особу Вашою честю — це її протест і остання барикада. Але й не піддається на провокації: коли її вкотре обривають і не дають договорити — навіть посміхається. Як у Ліни Костенко:

Душа пройшла всі стадії печалі,

Тепер уже сміятися пора!

— Народний обранець Косєв, вийдіть із залу! — раптом розсердилася особа. — Міліція!

“Косєв” — це Михайло Косів, політв'язень, депутат Верховної Ради України багатьох скликань, відомий письменник, якого й у школах розумні дітки читають. Ну, для особи в мантії “Косєв” — “оно как-то понятнєй”, тому й перейменував.

А коли Михайло Васильович сказав, що навіть у радянських судах із ним не говорили таким тоном, як це дозволяє собі суддя, так це правда. Коли вашого автора тягали по КДБ, то мені теж так не хамили, як на цьому судилищі. Таки — судилищі.

Між тим, особа в мантії поспішає.

Дуже.

Тому поспішає, бо їй наказали поспішати. Швидше засудити, бо з кожним днем більшає людей біля суду. Бо Європа вже прямим текстом заявляє про беззаконня. Бо ще ж треба й інших за грати, он яка черга!

І особа в мантії квапиться, вимагає в захисника, щоб він за день чи два вивчив 5000 сторінок кримінальної справи та перебиває Тимошенко, аби довго не говорила.

А що говорити, коли наперед усе ясно? Прокурори вже так і кажуть — “засуджена”. Тій “засудженій” довічне впекти б, адже це через неї почали з'являтися різні речі в газетах. Ну, наприклад, про дві квартири, три машини, що вже надбав молоденький суддя, який лише два роки тому переїхав із невеличкої Березані до стольного Києва. Правда, у нього дещо на дружину записано, комар носа не підточить, та все одне — кому вона потрібна, ота журналістська цікавість?

Будь-які аргументи Тимошенко і її захисту для цього суду не мають аніякого значення. І не лише аргументи Юлії Володимирівни. Скажімо, визнана у світі юридична фірма Соvington&Burling LLP, США, заявила, що обвинувачення, що їх висунуто ГПУ проти Тимошенко у справі щодо газових контрактів, не грунтуються на фактах і не підкріплюються жодними фактичними даними.

Ну то й що?!..

Подумаєш, у світових юристів волосся дибки стає від нашого правосуддя! Вони, світові юристи, не знають маленької таємниці, про яку в нас знають усі: Тимошенко судять не за минуле. Її судять за майбутнє. Щоб не пішла на вибори й не перемогла.

Ну й ще кілька слів про ту сцену, яку необачна влада подарувала Юлії Володимирівні.

То я тут подумав, що білоголубі багато чого навчилася в червоних. Адже свого часу комуністи тільки те й робили, що облаштовували подібні сцени політв'язням. І виключно для того, щоб ті політв'язні — оратори, актори! — “надбали табірної слави й повернулися героями додому”.

Це вже не цинізм, це вже щось інше...

Василь Стус не повернувся. І Олекса Тихий повернувся в Україну лише мертвим. І Юрій Литвин також. І безліч теж.

Помилуй і сохрани, Господи, від подарунків можновладців!

Але про головне.

Вони хочуть усіх нас і всю країну залякати й переломити через коліно. Відразу, після Юлі.

І через це страшенно поспішають. Злодії завжди поспішають — поки люди не прокинулись.

І тому завтра до Печерського суду ти прийдеш не сам, а з побратимом.

Віктор ТЕРЕН, письменник, депутат ВР ІІ-VI скликання