Час збирати каміння

В цьому й полягає проблема — бо з однаковою ймовірністю це завершення може бути як і повністю хорошим, так і абсолютно поганим. І щоб спрогнозувати подальший розвиток подій, треба спочатку окреслити, що ж саме відбувається.

Зворотнє коливання маятника

Система, виведена з рівноваги, неодмінно повертається до свого первинного положення — при умові що зовнішній вплив, який викликав в ній це відхилення, не був настільки сильним, щоб викликати в ній незворотні зміни.

Тоді, повертаючись у стан рівноваги, вона за інерцією проминає його, досягаючи іншого свого крайнього положення — прямо протилежного до попереднього.

Величина цього відхилення зазвичай буває меншою попереднього на величину затухання. В соціальних системах роль такого фактору затухання виконує часова зміна уявлень людей — розчарування, втрата інтересу, тощо.

За природного перебігу подій те, що відбувається зараз в Україні, було б цілком закономірним явищем — кожна революція рано чи пізно викликає події протилежні тим, якими була викликана — прагнення до свободи породжує тоталітаризм, а надмірні надії — розчарування.

Зовнішній вплив

Проте так відбувається лише тоді, коли в діяльність однієї системи не втручається інша. Цей вплив, так чи інакше, позначається на подальшій діяльності системи: або додатково підтримуючи в ній коливання, або зупиняючи їх, або видозмінюючи всю систему.

Так в годинниковому механізмі втручання в роботу маятника викликає його незатухаючі коливання, так що, по суті, годинник можна розглядати як поєднання кількох систем — енергозабезпечуючої (живлення) і стабілізуючої — сам маятник.

В соціальних системах таким джерелом енергії служать все ті ж уявлення людей — їхні бажання і прагнення. Маніпулюючи ними й можна створювати ті чи інші вторинні системи.

Саме цим, може й не до кінця усвідомлюючи його, й займаються наші політики — “розкачуючи” країну і граючи на протиріччях в уявленнях людей. Ні про яку видозміну чи трансформацію існуючої системи для них, вочевидь, і не йдеться — їх цілком все влаштовує так, як є.

Взаємодія (живих) систем

Проте не завжди зовнішній вплив на систему може полягати лише в підтримці коливань в ній, чи навпаки — в їхньому згасанні. Годинник — приклад лише найпростішої системи з одним зворотнім зв'язком.

Але системи бувають і складнішими, і до того ж живі системи, на відміну від систем штучних чи механічних, володіють здатністю:

— проявляти власну активність;

— вибирати з хаотичного світу енергію і матеріали, необхідні для підтримки їхньої життєдіяльності;

— ускладнювати і вдосконалювати свою структуру — протистояти ентропії.

Внаслідок цих своїх особливостей рано чи пізно більш організовані й цілеспрямовані живі системи безпосередньо або опосередковано поглинають (знищують) менш організовані.

Таким чином влив однієї живої систему на іншу може призводити не лише до виникнення в ній відхилень від початкового положення рівноваги, але й до виникнення в ній необоротних змін — її руйнування або трансформації.

Саме це й відбувається зараз в Україні — одна, більш організована й цілеспрямована державна система (Росія), скориставшись вигідним для неї відхиленням в іншій, менш організованій і цілеспрямованій (Україні), намагається внести в неї вигідні їй зміни.

Ці зміни, яке б захоплення в декого вони не викликали, на меті можуть мати лише одне — повне або часткове поглинання слабшої системи, перетворення її в матеріал для побудови сильнішої.

Фактор невизначеності

Проте майже завжди в кожному аналізі існує чинник, вплив якого важко чи неможливо передбачити, який проте вносить свої зміни в подальший перебіг подій.

В даному разі ним є те, що соціальні й державні системи складаються з громадян, тому і одне (держава), і друге (соціум) не завжди рівні одне одному. Більш чи менш рівноцінними вони стають лише в тоталітарному суспільстві.

А тому можливість поглинання однієї державної системи іншою залежить не тільки від цілеспрямованості і життєздатності її державного механізму, але й від уявлень і прагнень її громадян.

Так набагато менш організована царська Росія у війні 1812 року перемогла Францію. Подібне сталося й у вітчизняній війні 1941-45 років.

Сталінська репресивна машина хоча й забезпечувала видимість порядку, насправді, виявилася менш дієздатною за германську. Але не врахувавши життєві інтереси проживаючих на окупованій ним території, Гітлер сам заклав підвалини своєї майбутньої поразки.

Так і в даному разі — активність громадян України, ступінь їхньої організованості і напрямок їхніх прагнень залишається тим фактором, який не дає остаточної відповіді на запитання, яким саме чином Росія трансформує українську державну систему і наскільки далеко зайдуть ці зміни.

Ця активність полягає не тільки в здатності здійснювати ті чи інші дії, але й в здатності “продукувати енергію” — створювати ті чи інші уявлення і переконання, осмислювати події, що відбуваються, прогнозувати майбутній розвиток світу, приймати рішення, що зумовлюють нашу поведінку.

З цієї точки зору взаємодія двох державних систем України і Росії визначатиметься не стільки силою і цілеспрямованістю самих цих систем, як співвідношенням сили, організованості, активності і впевненості їхніх громадян.

Третій вибір

Зараз здається, ніби в такій системі координат кожен з нас може або підтримувати таке зовнішнє втручання в роботу державного механізму України, або — ні.

Але парадокс полягає в тому, що насправді і одне, і інше лише сприятиме подальшому руйнуванню країни, так як буде підтримувати ті коливання української соціальної системи, якими так вміло навчилися користуватися російські державні мужі.

Так протести проти союзу з Росією в декого навпаки — лише підсилюватимуть переконання в необхідності такого об'єднання, лише збільшуватимуть його прагнення боротися до кінця, як на війні.

З цієї точки зору певне розчарування і небажання втручатися в події в пост-помаранчевої частини України може бути навіть позитивним явищем. Проте повна відмова від усякої боротьби за збереження Україною її незалежності, звичайно ж, призведе до такого ж негативного результату — фактичної її втрати.

Тому в даній ситуації можливий лише третій вихід, який полягає в тому, щоб не реагувати так, як до цього змушує своїм втручанням інша система, а діяти відповідно до власних цілей і уявлень, усвідомлюючи разом з тим нові загрози.

Тобто не відмовляючись від ідеї незалежності й самостійності, й далі намагатися відстоювати ті ідеї свободи волі й права на власний вибір, які в свій час вивели людей на майдани.

В цьому сенсі вибір полягатиме не в тому, щоб обирати між Росією і Україною, а в тому, як саме реагуватиме на теперішні події українська інтелектуальна та політична еліта.

Будь-які спроби відновити попередній помаранчевий союз тих же осіб швидше за все призведуть до нового “розкачування” країни.

Проте така опозиція, яка б змогла оминути це протистояння, увібравши в свої цілі прагнення виборців Януковича, наприклад у вигляді переосмислення досвіду радянської доби, цілком могла би спрямувати вектор розвитку в новому напрямку.

Ніколи в протистоянні живих систем не можна до кінця бути впевненим в його остаточному результаті: так, незначний вірус може вбити й людину. Це стається тому, що нові форми вірусів створюють таку програму свого розвитку, до якої навіть найскладніший організм виявляється неготовим.

Тому насправді проблема України не стільки в нижчій ніж в Росії організованості її державної машини, як в її нездатності ставити власні цілі, створювати власну програму розвитку, достатньо добре захищену від чужорідних впливів.

А якщо б така програма дійсно існувала, не було б і цих “в України немає вибору тільки як бути з Росією” — і вже так проблема була б вирішеною.

І якщо нова опозиція дійсно хоче перемогти в цій війні, то саме таку програму й повинна створювати — незалежно від того, наскільки активно буде протестувати проти того, що відбувається.

Ігор ЛУБКІВСЬКИЙ