Божевільні каруселі

У явіть: ви зайшли в душ, увімкнули воду, але вона не потекла. Ви викликаєте слюсаря, який говорить, що в трубах дірки і ремонт коштуватиме 1000 доларів. Замість цього ви говорите йому збільшити тиск. Звучить розумно?

Саме така логіка стоїть за другим колом “кількісного послаблення” — QE2 — Федеральної резервної системи. Воно передбачає масоване наповнення грошових “труб”, поки кредити не почнуть вільно текти від банків до бізнесу.

Ви, напевно, не очікуєте, що це спрацює у вашому душі. Так само мало причин для того, щоб це спрацювало і на ринку комерційного кредитування.

Механізм надання позик у США був серйозно пошкоджений 2007 року.

Малий і середній бізнес залежить від малих та середніх банків, де він отримує життєво необхідні кредити. Однак занадто багато таких установ залишаються зомбі, нездатними позичити гроші, тому що їх балансові звіти знаходяться в безладді через невдалі комерційні та іпотечні позики, надані у роки процвітання.

Американська урядова програма з порятунку проблемних активів TARP була можливістю змусити банки позбавитися від поганих активів і, таким чином, полагодити “кредитні труби”. Замість цього банки зобов'язали тільки прийняти вливання капіталу від уряду. Установи вважають це політично шкідливим кроком.

У результаті вони сконцентрувалися на тому, щоб повернути уряду кошти при першій же можливості, а не використовувати їх для підтримки кредитування.

У підсумку, ФРС хоча і знизила короткостроковий позиковий відсоток до нуля, більшість банків позичатимуть гроші тільки надійним клієнтам і за набагато вищими ставками, ніж до кризи. Тому зараз Америка насилу пробирається далі, використовуючи дешевший варіант: наповнити водою труби і подивитися, що вийде.

Безпомилковий варіант: щось вийде, хоча необов'язково там, де повинно. Ми вже бачили, як ліквідність, призначена для підтримки американського банківського кредитування, витікала через тріщини на ринки в таких різноманітних формах, як сільськогосподарські товари, метали і борги бідних країн.

При цьому деякі з найвидатніших представників групи підтримки QE2 насправді думають, що де б не з'явився новий попит, буде “те, що треба”. Зрештою, для кейнсіанських “віруючих” має значення тільки “сукупний попит”. Нерозумно хвилюватися з приводу складових попиту, це тільки ускладнює арифметику.

Лауреат Нобелівської премії економіст Пол Кругман, який лає ФРС за те, що та не відкрила ширше фінансовий шлюз, показав недалекоглядність непродуманого кейнсіанського підходу десять років тому.

У серпні 2001 року він написав, що “провідною силою, яка стоїть за нинішнім спадом ділової активності, є скорочення інвестицій у бізнес”. Але щоб відновити рівень економіки, сказав він, ФРС не повинна відновлювати інвестиції у бізнес — “будь-якого підвищення попиту буде достатньо”. Зокрема, “житлове будівництво, яке украй чутливе до процентних ставок, могло б очолити одужання”.

Через рік Кругман говорив про необхідність підвищити витрати на житлове будівництво, аби відшкодувати вмираючі інвестиції у бізнес. Для цього, мовляв, потрібно створити міхур на ринку житлового будівництва, щоб замінити міхур системи автоматичного котирування NASDAQ. Побажання було задоволено.

Однак ні США, ні світ не можуть дозволити собі продовження такої політики. Навряд чи зовнішній світ, який покладається на долар як на свій основний торговий механізм і резервні активи, буде спокійно спостерігати, як долари будуть вливатися у валюти, товари і ринки активів без будь-яких зрозумілих перспектив.

Європа, особливо Німеччина, сильно критикувала підхід США, коли центробанк ставиться в основу стратегії одужання. Але єврозона чинить точно так само. Розглянемо чари, покликані допомогти Ірландії.

Ірландське національне агентство з управління активами NAMA було засноване 2009 року, щоб підчистити балансові звіти ірландських банків. Однак воно робить це, даючи установам нові боргові розписки, зроблені, як за помахом чарівної палички. Банки потім передають їх ЄЦБ, який надає справжні грошові кошти.

Оскільки NAMA обмінює боргові розписки на банківські борги тільки за половину їх вартості, результатом тристоронньої транзакції може стати втрата капіталу у розмірі один євро за кожен євро, який банки отримують від ЄЦБ.

Звичайно, самі боргові розписки, надані ЄЦБ, можуть бути списані як безнадійні борги, але при цьому виникає загроза порушення власного балансового звіту ЄЦБ.

Де ж логіка у цій божевільній каруселі? Німецькі банки тримають як мінімум 48 мільярдів євро ірландського банківського боргу, британські банки — ще 31 мільярд євро, французькі — 19 мільярдів євро.

З червня 2008 року німецькі, англійські і французькі банки забрали 253 мільярди євро позик в ірландських банків та інших ірландських позичальників — 70% всього забраного іноземного капіталу. Влада цих країн намагається захистити свої банки від втрат, симулюючи добросусідську турботу про ірландський уряд.

Протягом десятиліть США і Європа читали світу лекцію про важливість прибирання будинку після фінансової кризи, зокрема, про вирішення питань із “зомбі-банками”.

Настав час проковтнути власні ліки і відновити важкий ремонт наших банківських систем. Те, що ми покладаємося на центробанки при відновленні економік США і ЄС, є відмовою від відповідальності, і це дорого нам обійдеться у майбутньому.

Авторське право: Project Syndicate, 2011 рік

Переклад з англійської — Тетяна Грибова

Бен СТАЙЛ, директор відділу міжнародної економіки у Раді з міжнародних відносин