Безкоштовна медіаімперія. Чому влада не хоче відмовитися від телемарафону

Українські соціологи переконують, що десь є люди, які дивляться телемарафон “Єдині новини” і навіть йому довіряють. Щоправда, станом на лютий 2024-го таких було майже вдвічі менше, ніж у травні 2022-го. 

Відповідно зараз суспільний запит на припинення телемарафону надзвичайно високий. Але найближчим часом цього не станеться.

Представники олігархічних груп, які на початку великої війни пожертвували своїми інформаційними ресурсами для благородної мети — забезпечення цілодобового інформування суспільства, просто не хочуть виводити телеканали з “Єдиних новин”. 

Адже на Банковій це трактуватимуть як політичний жест. А ніхто з олігархів не готовий до відкритої боротьби з владою, яка найбільше зацікавлена в продовженні телемарафону. 

Саме політичному керівництву держави не вигідно зупиняти цей медійний механізм. Існуванням телемарафону влада забезпечує собі стабільну інформаційну підтримку й мінімізує будь-які прояви політичної конкуренції. 

Офіс президента має можливість прямо чи опосередковано впливати на інформаційну політику “Єдиних новин”, над створенням яких працюють телеканали Суспільне, “Рада”, об'єднані ICTV та СТБ, “1+1”, “Ми — Україна”, “Інтер”. Цей контроль проявляється в обмеженні тем і блокуванні “неугодних” спікерів в ефірах. Аналізуючи контент “Єдиних новин”, можна зробити висновок, що телемарафон є рупором ОП.

“Єдині новини” фактично перетворилися на телевізійний холдинг Офісу президента. Ще й абсолютно безкоштовно — за гроші олігархів і платників податків. 

“Українська правда” дізнавалася, як зараз працює телемарафон, хто контролює його роботу і чому влада не хоче відмовлятися від цього інформаційного інструменту.

Телемарафон без Ткаченка і Тимошенка

На самому початку існування “єдиний марафон” мав двох опікунів від влади. 

Від уряду його менеджерив колишній гендиректор медіахолдингу “1+1” і вже колишній міністр культури Олександр Ткаченко. На початку повномасштабного російського вторгнення телемарафон мав стати частиною інформаційної політики країни, тому участь Ткаченка була цілком логічною.

В Офісі президента головним “марафонцем” був тодішній заступник Андрія Єрмака Кирило Тимошенко. 

Як писала ”Українська правда” влітку 2022 року, заступник глави ОП впливав на редакційну роботу телемарафону через Владислава Матяша. До повномасштабного російського вторгнення вони разом перезапускали парламентський телеканал “Рада”. 

Ще раніше Матяш брав участь у проєктах агенції Тимошенка GoodMedia і до запровадження санкцій РНБО працював у медіахолдингу Віктора Медведчука “112 Україна”. 

Ткаченко особисто щотижня проводив наради з керівниками телеканалів, під час яких обговорювали контент-план телемарафону. А Тимошенко відповідав за просування потрібних Офісу президента тем і координацію виробництва контенту взагалі.

Обидва чиновники були глибоко залучені в життя “марафону”. Тому після звільнення і Ткаченка, і Тимошенка в історії “Єдиних новин” почався принципово новий етап. 

З одного боку, без постійного контролю канали відчули більшу свободу, з іншого — почалася певна інформаційна “махновщина”.

“Зараз там усе в напіванархічному стані. Якась мінімальна координація між телеканалами є. Але такого, як було за Ткаченка, коли на нарадах обговорювали конкретні теми, на яких варто акцентувати увагу, немає”, — розповідає УП на умовах анонімності один із членів президентської команди.

Співрозмовники УП, пов'язані зі створенням телемарафону, пригадують, що Ткаченко систематично заганяв різні медіагрупи в єдину інформаційну рамку. Тепер же виконувач обов'язків міністра культури Ростислав Карандєєв від роботи телемарафону намагається триматися подалі. 

В ОП так само не знайшлося однієї людини, яка б перехопила після Тимошенка вплив на медіасферу.

“Зараз на Банковій усе досить хаотично. Багато що на себе перейняла Даша Зарівна, яка ніби відповідає за медійку тільки Єрмака, але її вплив поширився на весь Офіс. З іншого боку є Діма Литвин. Він пише тексти президентові, але водночас дає йому медіапоради. Ще є Подоляк. Але він все більше закривається в своєму кабінеті і тільки включається в ефіри”, — розповідає УП один із впливових членів команди Володимира Зеленського. 

Телемарафоном займається ще й Наталія Ларіончева, яка тривалий час працює в інформаційному директораті ОП. 

Раніше вона опікувалася підготовкою до ефірів спікерів Офісу президента, а коли “команда Єрмака” зайшла на телеканал “Ми — Україна”, стала неформальною кураторкою цього медіаактиву. Тож від самого початку роботи ефірні слоти каналу відпрацьовують саме необхідні Банковій наративи.

“Одним словом — всі стратеги! Всі дуже важливі люди, але якщо щось профакапили, то відповідати не хоче ніхто”, — додає співрозмовник.

Як зараз працює телемарафон

Тим часом запроваджені ще Ткаченком координаційні наради “єдиних новин” тривають донині.

Зазвичай раз на тиждень відбуваються зустрічі керівників медіагруп. На них присутні голова правління НСТУ Микола Чернотицький, генеральний директор StarLightMedia Олександр Богуцький, генеральний директор “1+1 media” Ярослав Пахольчук, генеральний продюсер “Ми — Україна” Юрій Сугак, член наглядової ради “Інтера” Сергій Созановський. 

Парламентський телеканал “Рада” представляють головна редакторка інформаційного мовлення Наталія Яструбенко і продюсерка Людмила Писанко. 

Періодично долучаються представники Міністерства культури та інформаційної політики. Роль модератора виконує Владислав Матяш.

Але тепер ці зустрічі не схожі на великі наради. Співрозмовники УП серед присутніх на планірках розповідають, що зараз вони тривають 10—15 хвилин. На них швидко обговорюють висвітлення подій, створення спецпроєктів, відрядження кореспондентів на фронт або за кордон. Зрідка мова заходить про щось цікаве, як-от фінансові питання. 

Орієнтовно раз на квартал керівники телеканалів спілкуються з представниками влади, зокрема з президентом Володимиром Зеленським.

На таких зустрічах обговорюють ситуацію на фронті й загалом у державі. За словами учасників розмов, ця комунікація відбувається для того, щоб краще розуміти реальний контекст подій.

Співрозмовники УП з-поміж присутніх на зустрічах керівників телевізійних холдингів під запис стверджують, що не отримують від влади вказівок щодо тем чи гостей. 

“Наша задача — показувати все відповідно до стандартів. Ми розуміємо всі воєнні обмеження. Нам важливо зберігати баланс між владою та опозицією”, — наголошує в коментарі УП голова правління НСТУ Микола Чернотицький.

Заперечує наявність зовнішніх впливів на редакційну політику й гендиректор StarLightMedia Олександр Богуцький. 

“Щодо вказівок — це не до нас. У наших новин є імена. Це — Олена Фроляк і Володимир Павлюк. Вони в журналістиці багато років. Їм не потрібні жодні вказівки”, — запевняє він у розмові з УП.

Співрозмовники УП з-поміж медіаменеджерів переконують, що класичної цензури в телемарафоні немає. Але якщо “темники” назвати “інформаційними рамками”, а “чорні списки” перейменувати у “стоп-листи”, то їхня суть від того не зміниться. 

Голова ГО “Детектор медіа” Наталія Лигачова розповіла УП, що більшість телеканалів, за винятком Суспільного, не дотримуються балансу в представленні політичних сил.

Згідно з даними моніторингу “Детектора медіа”, у першому кварталі 2024-го року представники опозиційних політсил з’являлися в ефірі телемарафону значно рідше, ніж народні депутати з владної фракції “Слуга народу”.

Наприклад, члени фракції “Голос” включалися в телемарафон 43 рази — зазвичай в ефіри Суспільного, найрідше — “Ради”, жодного разу — “Інтера”. 

А депутати “Європейської солідарності” з'являлися в “Єдиних новинах” 26 разів і тільки в слотах Суспільного.

Натомість “слуги народу” в ефіри телемарафону вмикалися 262 рази. І, на відміну від представників опозиційних фракцій,їх запрошували всі телеканали. 

Співрозмовники УП переконують у відсутності впливу влади, але аналіз контенту телеканалів, які працюють у “Єдиних новинах”, свідчить про зворотне. 

Очевидно, що останнім часом щоденного й оперативного контролю за всім контентом з боку Офісу президента немає, але стратегічну інформаційну рамку все одно задає Банкова.

Тому глядач може побачити пророцтва ворожок в ефірі “1+1”, а от Петра Порошенка під час слоту “Ми — Україна” — навряд чи.

Страх протесту. Чому олігархи не виводять канали з “Єдиних новин”

До речі, про ворожок. Їхня поява в ефірах, як і поява чисто шоубізнесової публіки на колись дуже серйозних “Єдиних новинах”, має просте пояснення. У такий спосіб намагаються підняти низькі рейтинги телемарафону.

З кожним місяцем усе менше глядачів дивиться “марафон”, і ще менше — йому довіряють.

“Після початку вторгнення майже 80% українців довіряли телемарафону. Це травень 2022 року. Згідно з останнім опитуванням, проведеним у першій половині лютого 2024 року, таких було близько 36%. Уперше за два роки зафіксовано більше тих, хто не довіряє — 47%. Тобто ми бачимо перехід з переважної довіри до недовіри”, — розповідає УП виконавчий директор Київського міжнародного інституту соціології Антон Грушецький.

За його словами, це обумовлено загальною тенденцією зростання недовіри до різних державних інституцій.

“Загалом ситуація в суспільстві складна. Вона відображається, у тому числі, на наростанні критики до влади. Відповідно позначається й на таких речах, які асоціюються з владою. Марафон асоціюється з нею, тому викликає велику критику”, — додає виконавчий директор КМІС.

Ця нова реальність б'є не лише по владі, але й по впливовості брендів великих каналів. Звідси постає логічне запитання — а чому телеканали, більшість з яких є чільними продуктами олігархічних холдингів, досі грають у гру під назвою “Єдині новини”?

Від моменту об'єднання провідних каналів у марафон представники великого бізнесу втратили абсолютний вплив на свої інформаційні ресурси, а з ним і можливості повноцінно просувати особисті інтереси.

“Зараз олігархи через відсутність політики і перспектив проведення виборів погодилися віддати свої інформаційні активи в спільний казан. Як тільки формат марафону перестане бути компромісом для олігархічних груп, щойно почнуться якісь виборчі процеси, комерційні канали швидко повернуться до традиційної роботи”, — пояснює УП голова Комітету ВР з питань свободи слова Ярослав Юрчишин.

Частково марафон існує через фінансовий аспект. Обсяг українського рекламного ринку з початку великої війни суттєво скоротився. А бюджетне фінансування марафону є хай якою, але фінансовою допомогою. 

Хоча для продовження роботи в спільному форматі більше прислужилась політична інерція. Ніхто з власників каналів не хоче бути першим, хто вийде з “Єдиних новин”, адже це неминуче буде потрактовано якщо не як протест, то як політичний жест.

Доки головні медіаресурси працюють “єдиним фронтом”, доти їхні власники можуть сподіватися, що це сприйматиметься владою як лояльність і готовність до спільної роботи.

Інформаційні бюджетники. Навіщо владі телемарафон

Однак головною причиною існування телемарафону наразі є те, що в цьому форматі зацікавлене політичне керівництво держави. 

Саме тому, за інформацією джерел УП, згортання “Єдиних новин” найближчим часом не планується. Владі не вигідно втрачати подібний медійний інструмент.

Як би хто не ставився до марафону, але він дає можливість утримувати інформаційне поле в більш-менш керованому стані. Для влади та й країни загалом така опція дуже важлива в умовах військової та інформаційної агресії. 

Єдина проблема в тому, що первинний благородний порив телевізійних холдингів об'єднатись, щоб спільними зусиллями протистояти російській пропаганді, медійна команда влади потрактувала частково як шанс сколотити власний медіахолдинг. До того ж абсолютно безкоштовно.

Зараз продовженням телемарафону ОП не так захищає країну, як забезпечує собі стабільну і комфортну медійну підтримку. Зокрема від олігархічних холдингів. Раніше такі послуги або коштували багато грошей, або вимагали політичного союзництва.

Зараз влада використовує цей медіаресурс просто тому, що може собі це дозволити.

Критика влади, як і справжній політичний плюралізм у марафоні, відчутно обмежені. Часто телекомпанії нехтують балансом думок, віддаючи перевагу в ефірах єдино спікерам від влади.

Бажання влади максимально урізати політичний вплив опозиції підтвердує і відключення з цифрового ефіру навесні 2022 року телеканалів “Прямий” і “5 канал”, які відносяться до умовного медіапулу Петра Порошенка, та “Еспресо”, який засновувася і досі частково належить родині депутата “Євросолідарності” Миколи Княжицького.

“Еспресо” в коментарі УП окремо наполягає, що до “пулу Порошенка” канал не входив і не входить, хоча інформаційна політика згаданих медіа провадиться майже синхронно.

І, треба визнати, канали з пулу Порошенка платять владі тією ж медійною монетою: їх неможливо назвати стриманими, конструктивними чи бодай збалансованими.

***

Головним наслідком існування телемарафону є навіть не можливість ОП скеровувати роботу “старих” холдингів. 

Може, найважливіше, що вдалося медійній команді влади — це досить вдала спроба створити і розкрутити власну медіагрупу, яка до того ж відкрито утримується виключно за рахунок коштів держбюджету.

До цієї владної групи, окрім “Єдиних новин”, варто віднести одразу кілька ресурсів. По-перше, ребрендований парламентський телеканал “Рада”, а разом із ним канали “Дом” і “Freedom”. Саме ці ресурси були точкою входу влади на медіаринок, і використовуються, наприклад, для розподілу державних коштів на серіали та кіно.

Уже під час великої війни на уламках медіаімперії Ріната Ахметова був створений канал “Ми — Україна”. Ним від самого початку управляли люди, яких вважали афілійованими з Банковою. Блискавичне потрапляння каналу в телемарафон і отримання бюджетного фінансування зняли будь-які сумніви.

Зараз на потужностях цього активу розгортається запуск другого каналу “Ми — Україна. Плюс”. Частиною проєктів на ньому керує автор і актор Студії “Квартал-95” Володимир Мартинець. 

Не важко здогадатись, у чиїх інтересах працюватиме новий ресурс.

Сюди варто додати ще й величезне державне інформаційне агентство “Укрінформ”. На нього нещодавно зайшла “офісна” команда керівників і вже встигла оголосити про “нові правила” роботи, які підозріло нагадують стару добру цензуру.

Все згадане разом виглядає як цілком сформований провладний медіахолдинг. МХ, який здатний вирішувати складні інформаційні задачі й не коштувати замовникам жодних власних грошей. 

Ангеліна СТРАШКУЛИЧ, Роман РОМАНЮК