Уроки Миргорода. Як уникнути ударів “Іскандерами” по українських аеродромах

Частина бортів з облупленою фарбою швидше за все були або “донорами”, або “мерцями”, але три хвилі касетних “Іскандерів” вразили зокрема і літак в обвалуванні, і Су-27 з подальшою детонацією.

Російське міноборони стверджувало, що внаслідок удару по Миргороду знищено п'ять та пошкоджено ще два українських бойових літаків. Повітряні сили ЗСУ у відповідь заявили, що насправді втрати були меншими. А згодом колишній речник Повітряних сил Юрій Ігнат написав, що тоді в Миргороді втратили один борт, і “посікло кілька, як їх називають, “неробочих гробів”.

Коли ЗСУ завдають ударів по базах стратегічних бомбардувальників ЗС РФ, а там із засобів протидії — намальовані борти, відсутність маскувальних сіток і відповідні втрати — українці люблять жартувати про некомпетентних російських генералів. Але тепер жарти притихли.

За кілька останніх місяців у Криму вражено близько 15 російських комплексів С-300, С-400 і, ймовірно, С-500 — супротивник теж під жорстоким вогнем і не може знайти рецепт, як закрити небо від українських дронів, супутників і крилатих ракет.

Автор фото МІНОБОРОНИ РФ

Однак найбільша проблема в тому, що росіяни продовжують завдавати ударів, а Україна не може прикрити ті свої нечисленні аеродроми, куди у перспективі прийдуть F-16.

Тим більше, що це не перші удари росіян — були пуски “Іскандерів” по аеродрому в селищі Авіаторське біля Дніпра. А 29 червня російські джерела повідомляли, що балістичні “Іскандери” “накрили” український залізничний ешелон під час розвантаження у Запорізькій області.

Автор фото МІНОБОРОНИ РФ

Удар “Іскандер-М” по потягу в Запорізькій області, який наводив безпілотник Supercam

При цьому Сили оборони України за червень знищили понад 400 дронів противника, включаючи 70 ударних “Ланцетів” та понад 90 розвідувальних “Орланів”, Zala та Supercam.

Тобто у небі йде активна бойова робота, але попри значну кількість уражених цілей, росіяни продовжують дотягуватися до аеродромів в оперативній глибині України.

Чому так стається

РФ модернізувала свої дрони-розвідники. Їхні оптичні канали стали стабільнішими, а сама оптика покращилася — там явно використовуються іноземні деталі з “паралельного імпорту” чи принаймні якісь нові розробки.

Також росіяни впровадили дубльовану систему навігації та змінюють частоти управління, що загалом покращує стійкість до РЕБ (радіоелектронної боротьби).

Автор фото МІНОБОРОНИ РФ

Розрахунок російського безпілотника “Орлан-30”. За час війни в Україні “Орлани” та інші дрони пройшли значний шлях удосконалення

Втім, судячи з картинки з російського дрона з Миргорода, РЕБом його і не придушували — засоби радіоелектронної боротьби оборонців аеродрому або не працювали, або їх не було.

Автор фото МІНОБОРОНИ РФ

Supercam — новіший розвідник, у порівнянні з “Орланом”, який, на відміну від останнього використовує електродвигун, що робить його менш помітним для деяких систем ППО

Інший варіант — оскільки безпілотників росіян там могло бути щонайменше два (такий висновок напрошується з різних ракурсів вибухів на відео), то цілком можливо, що один з них збили чи придушили, після чого установку РЕБ вимкнули, вважаючи небо чистим.

У будь-якому разі РЕБ — не панацея, всі частоти над об'єктом “зачистити” не вийде.

Водночас тут виникає кілька інших запитань.

Яка стратегія розміщення літаків

Українські Су-27 — досить ранній літак. Не модернізований, він не має далекобійних ракет “повітря-повітря”, його РЛС бачить на коротшу відстань, ніж у більшості модернізованих російських бортів.

Тримати їх за 140 км від російського кордону — не дуже очевидне рішення. Навіть з точки зору прикриття інших бортів.

Автор фото МІНОБОРОНИ РФ

Су-27 у Миргороді. Які з них були робочими літаками, а які “донорами”, металобрухтом чи макетами — невідомо

Наприклад, Міг-29 використовують зараз переважно як носії корегованих бомб і протирадіолокаційних ракет. Су-24 несуть “Скальпи”. Зрозуміло, що у них все заточене переважно під роботу по землі, а не під “догфайти” з російськими винищувачами.

Але стверджувати, що Су-27 у тому стані, якими їх поставили до підрозділів СРСР ще наприкінці 80-х минулого століття і якими вони дісталися Україні, здатні ефективно прикривати Міг-29 і Су-24, — проблематично.

У Повітряних силах ЗСУ зараз Су-27 — це літак, який використовується більше для задач ППО (тобто, для знищення російських крилатих ракет та інших цілей), ніж як винищувач.

При цьому радіус дії від аеродромів у Су-27 досить великий — понад 1500 км. Логічніше було б тримати їх в глибині, хоча б на кілька сотень кілометрів. Пожертвувавши при цьому швидкістю реакції, але збільшивши їхні шанси на виживання при обстрілах аеродромів.

Що робити з лімітами боєкомплекту ППО

Радянські запаси фактично закінчилися. Вже не можна безлімітно випускати ракети комплексів “Бук”, “Оса”, “Стріла”, “Тунгуска”.

Їхні боєприпаси з радіолокаційним підривом та фотоелементами непогано вражають дрони близьким розривом. Тисячі ракет було розстріляно по “Орланах” та інших безпілотниках.

Автор фото ПОВІТРЯНІ СИЛИ ЗСУ

Пуск ракети з установки “Бук-М1”, 2022 рік

Ще тисячі “Стінгерів”, шведських RBS 70 та іншої протиповітряної допомоги від партнерів також були витрачені на безпілотники у великій кількості.

Об'єктове ППО (стаціонарні протиповітряні установки біля конкретних об'єктів) не стало чисельнішим, а тактичне — розстріляло запаси та зазнало бойових втрат (ті ж йорданські “Оси” навряд чи могли перекрити втрачене за два роки боїв).

Автор фото 47-А БРИГАДА ЗСУ

RBS 70 47-ї бригади “Магура” перед успішним пуском по Supercam, 2023 рік

Тож для ППО потрібен “паліатив”: мобільні групи з малою зенітною артилерією, “зенітні” FPV-дрони або інші рішення, здатні вражати БПЛА, які літають вище 5-6 км: перероблені корабельні зенітні ракети чи пристосовані для цього ракети Р-27 класу “повітря-повітря” на наземних шасі.

Як боротися з коригуванням ударів дронами

Повністю затягнути аеродроми маскувальними сітками, іншим накриттям, тентами і “тасувати” там постійним переміщенням і перетягуванням з місця на місце. Хоча це не панацея.

Недавній удар по летовищу Долгінцеве прийшовся якраз на лабіринт із контейнерів та сіток. Сучасна оптика непогано відрізняє хибні цілі від “живих“ літаків.

Автор фото РОСІЙСЬКІ ТЕЛЕГРАМ-КАНАЛИ / КОМАНДУВАЧ ПС ЗСУ МИКОЛА ОЛЕЩУК

Місце удару по аеродрому Долгінцеве біля Кривого Рогу 3 липня. Командувач Повітряних сил ЗСУ Микола Олещук стверджує, що на відео, знятому російським безпілотником, — ураження макета українського літака

І все одно, міняти позиції, маскуватися, перемішувати робочі борти з “мерцями” та розосереджувати — життєво важливо.

Що ж до облаштування залізобетонних та інших укриттів на аеродромах, то Юрій Ігнат відзначив, що і балістичні, і крилаті ракети, як і “Шахеди” з кумулятивною бойовою частиною пробивають такі укриття при прямому попаданні, але при непрямих влучаннях вони все ж рятують техніку.

Збудувати зараз такі численні споруди на аеродромах, за словами Ігната, “не є можливим, через ряд об’єктивних причин”.

Водночас серед дієвих способів захисту від обстрілів окрім маскування і розосередження він назвав “введення ворога в оману використанням макетів”.

Можуть допомогти пости повітряного спостереження та зв'язку з потужною оптикою, аналізаторами частот та постійним чергуванням. Коли ці пости виявлятимуть присутність дронів над аеродромами, то літакам потрібно буде підійматися у повітря чи переміщатися на запасний аеродром.

Можна розвивати “об'єктове ППО” — ті ж ЗРК Hawk чи старі установки С-125. Тут не потрібна мобільність, тут потрібна потужна ракета, здатна “нафарширувати” дрон вражаючими елементами.

Плюс ці ракети можуть діставати на ті висоти, на яких працюють російські розвідники та куди не може дотягнутися тактичне ППО.

Автор фото ПОВІТРЯНІ СИЛИ ЗСУ

Американський зенітно-ракетний комплекс Hawk у складі ЗСУ

Що ж до використання легкомоторної авіації, як тих же Як-52 проти “Орланів” в Одесі, то, навряд чи вийде масштабувати цей підхід на всю Україну.

Проблема і в наведенні на ціль, і в обслуговуванні машин, і підготовці пілотів. Потрібні аероклуби, навчання техніків — це великі кошти й роки підготовки.

Сумнівно, що Україна зможе розпорошувати ресурс і на дозвукову авіацію. Тим більше, що візуально виявити вночі крихітний дрон десь у плавнях Дніпра або на береговій лінії в Одесі дуже непросто.

Під час Другої світової війни сотні вильотів чергової авіації закінчувалися нічим — просто не могли знайти супротивника, коли він йшов у хмари, або на гранично малі висоти, або ж з ним просто розминалися. І це були ескадрильї штурмовиків, а не невеликі дрони з розмахом крил 3 метри, як у “Орланів”.

Але головне, що потрібно — це системна робота.

Підкріплювати об'єктову ППО розрахунками “мисливців за дронами”, які працюють лише по дронах-камікадзе та розвідниках.

Створити єдину базу сигнатур — Supercam за сигналом відрізняється від “Орлана”. Потрібно навчати людей, на яких частотах працює противник і швидко реагувати на появу тих чи інших БПЛА у зоні відповідальності.

Розвивати тему “зенітних дронів” — суміші протиповітряних ракет з дронами-камікадзе. Поки що про це мало що можна говорити у відкритий доступ, але вони вже працюють.